Післяконфліктна стадія конфлікту

Післяконфліктна стадія конфлікту є останньою стадією в дина- миці конфлікту, коли ліквідуються всі види напруження, нормалізу­ються відносини і починає переважати атмосфера довіри і співро­бітництва.

Це повна нормалізація відносин, яка настає при усвідомленні сторонами важливості подальшої конструктивної взаємодії, — перша фаза третьої стадії.

Однак не завжди завершення конфлікту приводить до миру і зго­ди. Трапляється, що закінчення конфлікту в одній сфері (наприклад, в економічній) провокує протистояння в іншій (наприклад, у політич­ній) тощо.

Часткова нормалізація відносин відбувається в умовах, коли не зникли негативні емоції, що мали місце у конфлікті. Друга фаза ха­рактеризується переживаннями, осмисленням своєї позиції. Відбува­ється корекція самооцінок, рівнів домагань, ставлення до партнера. Загострюється почуття провини за свої дії у конфлікті. Негативні настанови відносно один одного не дають можливості відразу норма­лізувати відносини.

За завершенням конфлікту може йти післяконфліктний. синдром. При несприятливому збігу обставин він може набувати затяжного, хронічного характеру і перешкоджати стабілізації обстановки.

Розглянуті фази та етапи можуть мати різну тривалість: від де­кількох хвилин (наприклад, у конфлікті-сутичці школярів на перерві) до десятиріччя (війна за незалежність іспанських колоній в Америці 1810-1826 рр. або в’єтнамська війна 1959-1973 рр.).

Деякі етапи можуть бути відсутніми, наприклад, після інциденту одна із сторін відступає і конфлікт завершується.

Поділ конфлікту на стадії та фази дозволяє розглядати його як явище із складною динамікою. З цього випливає необхідність аналі­зувати на кожному етапі правову форму тих норм, якими керуються або прагнуть керуватися учасники конфлікту, з тим щоб, з одного боку, обрати норми, які сприяють найбільш повній реалізації власних інтересів, а з другого — щоб ці норми дозволяли реалізувати й інте­реси протилежної сторони, без чого подолання конфлікту і надання цьому подоланню правової завершеності неможливе.

Різний смисл на різних відрізках часу протікання конфлікту мають стратегії і тактики конфліктної взаємодії.

Стратегії поведінки у конфлікті розглядаються як орієнтації його суб’єктів на певні форми поведінки в конкретних ситуаціях проти­борства. Перспективно стратегія поведінки може бути спрямована: а) тільки на власний інтерес — тоді вона набуває вигляду «орієнтації на себе»; б) на оптимізацію суспільних (групових) інтересів — тоді вона стає стратегією «кооперативності», тобто «орієнтації на інших людей».

Досягти своїх цілей у конфлікті людина може за допомогою: про­тиборства; відстоювання своєї позиції на основі норм і правил; мані­пуляції іншим і відкритої розмови.

4.4.