Конфліктна стадія розвитку конфлікту
За латентною йде відкрита стадія в динаміці конфлікту. Переростання латентної фази у відкриту визначається принаймні трьома обставинами. По-перше, для всіх учасників стає очевидною наявність конфлікту, оскільки кожна зі сторін намагається переграти іншу.
По- друге, дії учасників конфлікту, що назріває, стають практичними і набувають певної зовнішньої форми, наприклад, використання засобів масової інформації, застосування насильства, погрози, дій по захопленню спірного об’єкта тощо. По-третє, про конфлікт, що вийшов із латентної стадії, дізнаються сторонні — треті особи.Відкрите застосування різних форм зовнішніх дій проти суперника, які призначені для захисту власних інтересів, визначає зміст відкритої стадії конфлікту. Таке застосування має певний механізм, внутрішньо обумовлену послідовність дій.
Стадія відкритого протиборства розпочинається з першого етапу — інциденту — дії однієї зі сторін, яка викликає відповідну реакцію другої сторони. Інцидент слід назвати пусковою причиною. Але не будь-який інцидент є таким, а лише той, який внутрішньо пов’язаний із конфліктною взаємодією. Якщо ж інцидент є зовнішнім відносно конфліктної суперечності, то його слід розглядати як привід, тобто таку зовнішню обставину, яка породжує розвиток подій. Це будь-які дії, що приводять сторони, втягнуті в конфліктну ситуацію, у рух. Провокаційний акт з боку того, хто бажає скоріше розпалити вогнище конфлікту, буде не причиною, а приводом. Наприклад, вбивство австрійського ерцгерцога Фердинанда в Сараєві дало привід до розв’язання Першої світової війни. Прикладом, коли інцидент став причиною початку воєнного конфлікту, є напад японців на американську військову базу, розташовану на Гавайських островах, у 1941 році, який призвів до оголошення США війни Японії.
Другий етап власне конфліктної стадії, який настає після інциденту, разом з різким загостренням розбіжностей, виходом на позиції прямої конфронтації характеризується тим, що сторони атакують одна одну, викликаючи відповідні дії, протидію.
Відбувається неминучий обмін ударами, призначення яких — наступ на позиції опонентів, нейтралізація загрози з їх боку.Після інциденту відкриваються позиції сторін і стає явним поділ на «своїх» (друзів, спільників) і «чужих» (ворогів, супротивніків). Емоційно така поведінка дуже часто супроводжується зростанням агресивності, переходом від упередженості і неприязні до психологічної несумісності і відвертої ворожості.
Ця фаза конфліктної поведінки, призводячи до посилення конфронтації, разом з тим стимулює настання моменту «переоцінки цінностей» з урахуванням змін, які відбулися у соціальному середовищі, позиціях і намірах сторін.
Третій етап — це вибір шляхів подальшої взаємодії опонентів. Вибір можливий двоякий: або при розміщенні сил, що склалося, шукати примирення, знижувати рівень напруження у відносинах, робити поступки і таким чином йти на примирення, переведення конфлікту знов у приховану форму, щоб надалі повернутися до вихідної конфліктної ситуації; або ескалація, продовження, наростання конфлікту, доведення його до більш високого ступеня загострення.
Ескалація конфлікту — розвиток конфлікту «по-вертикалі», зростання його гостроти і розмаху, пов’язане із загостреням конфліктних відносин. Ескалація конфлікту — ключова, найнапруженіша його стадія. При цьому спостерігається загострення всіх суперечностей конфліктуючих сторін, використовується весь потенціал, мобілізація всіх ресурсів, що є, для можливої перемоги, ∏,e вже не локальне зіткнення, а повномасштабна битва. На цій стадії стає очевидною конфліктна поведінка опонентів — це дії, спрямовані на пряме або непряме блокування, досягнення опонентами цілей, намірів, інтересів, формування настанови на боротьбу, яка передбачає психологічну готовність до неї (порушення структури нормальних зв’язків, збільшення неприязні і ворожнечі, агресія, формування образу ворога). Конфліктні дії різко загострюють емоційний фон протікання конфлікту.
Істотними моментами ескалації конфлікту є:
- створення негативного образу ворога (ідеологічне оформлення конфлікту);
- демонстрація сили і загроза її застосування з метою залякування опонента здійснюється однією або обома сторонами конфлікту;
- використання насилля — жорсткого способу підкорення одних іншим. Застосування насилля свідчить про те, що настала вища, гранична стадія в ескалації конфлікту.
Йдеться не лише про фізичний, але й про інші види насилля (економічне, політичне, моральне, психологічне тощо);- розширення і поглиблення конфлікту.
Для протиборства характерні розгортання, поширення на нові сфери, території, соціальні рівні і навіть країни (так звана «генералізація» конфлікту, коли він набуває всеохоплюючого, всесвітнього, загального смислу).
Генералізація конфлікту означає перехід до більш глибоких суперечностей, виникнення безлічі різних точок зіткнення, відбувається розширення його часових і просторових меж, зростає кількість учасників.
Як четвертий етап другої стадії виділяють завершення конфлікту, під яким розуміється його закінчення чи припинення. Воно може бути результатом як взаємного примирення сторін, досягнення певної згоди між ними, так і поступового затухання протистояння або переростання його в інший конфлікт.
Основна передумова завершення конфлікту — усунення об’єктивних і послаблення суб’єктивних причин, які породили конфліктну ситуацію.
Умовами, необхідними для того або іншого улагоджування конфлікту, є:
1) усвідомлення протиборчіми сторонами об’єктивно існуючих між ними суперечностей і розбіжностей інтересів і цілей, тобто уявлення про реальне джерело, безпосередні причини конфлікту і мотиви, які супроводжують їх;
2) зацікавленість кожного з учасників конфлікту в тому, щоб на взаємоприпустимій основі подолати протистояння, що виникло;
3) роздільний або спільний пошук і використання доступних сторонам моделей, правил і способів вирішення конфлікту, тобто усунення його вихідної причини.
Послаблення протистояння е першою фазою етапу завершення конфлікту. Вона варта уваги, тому що конфлікт при всій своїй гостроті може припинитися як у результаті зміни об’єктивної ситуації, так і в результаті психологічної перебудови суб’єктів, зміни їх поглядів і намірів. На цій основі стає можливим повне або часткове вирішення конфлікту. Напруження ситуації спадає, причини, які викликали протистояння і загострену боротьбу, згладжуються або усуваються.
Все повертається або «на круги своя», або настає пора встановлення нових форм взаємодії, можливої згоди і співробітництва колишніх опонентів.Заключна фаза етапу завершення конфлікту — підведення підсумків, оцінка результатів.
Наслідки конфлікту залежать від багатьох чинників об’єктивного і суб’єктивного порядку, манери поведінки сторін, методів подолання розбіжностей, вміння тих, хто спрямовував урегулювання конфлікту.
Процес завершення конфлікту може відбуватися різними темпами, у різноманітних формах протиборства сторін. Неоднакові його результати і наслідки.
Формами завершення конфлікту можуть бути:
- припинення конфлікту внаслідок взаємного примирення сторін;
- припинення конфлікту шляхом його симетричного розв’язання, коли виграють або програють обидві сторони;
- припинення конфлікту шляхом його асиметричного розв’язання, коли виграє одна сторона;
- переростання конфлікту в інше протиборство;
- поступове загасання конфлікту.
Основні моделі, за якими завершується протиборство сторін у конфлікті: «виграш — програш» (або «переможець — переможений»), «виграш — виграш», «програш — програш».
Завершення конфлікту не означає повного і автоматичного припинення існуючої конфліктної ситуації. Підгрунтя для реального протиборства конфліктуючих сторін зберігається навіть у тому разі, коли конфлікт припиняється шляхом його симетричного розв’язання, оскільки обидві сторони оцінюють свою перемогу і поразку по- різному і в подальшому намагатимуться посилити перемогу або зменшити поразку. Тому іноді завершення конфлікту виступає як завершення стадії відкритого конфлікту, за якою йде латентна післяконфліктна стадія.
4.3.