§ 4. Переговори як спосіб розв’язання конфліктів

У багатьох дослідженнях, які присвячені аналізу перего­ворного процесу, термін «переговори» використовується для позначення широкого кола ситуацій, в яких люди намагають­ся обговорити ті або інші проблеми, узгодити які-небудь дії, до­мовитися про що-небудь, вирішити спірні питання.

Використовувати переговори, прямі або за участю посеред­ника, для розв’язання конфліктів почали дуже давно. Історія переговорного процесу тісно переплітається з історією конф­ліктів. Але об’єктом широкого наукового дослідження вони стануть лише у другій половині XX ст., коли люди зрозуміють ціну ефективних переговорів. Ініціатором таких досліджень є французький дипломат XVIII ст. Франсуа де Кальєр - автор першої книги, присвяченої переговорам, «Про спосіб ведення переговорів з монархами».

=> Переговори - це процес взаємодії опонентів із метою досягнення спільного рішення, що влаштовує обидві сто­рони.

Таким чином, головною функцією переговорів є пошук спільного рішення проблеми. Це те, заради чого, власне, і ве­дуться переговори. Ситуація, в якій кожна сторона однобічно бажає вирішення своїх особистих проблем може тривати дуже довго і страждають від цього не тільки сторони, задіяні у конф­лікті, але й їхнє оточення. Неможливість такого тривалого протистояння штовхає сторони до потреби сісти за стіл перего­ворів. Яскравим прикладом цього стало створення влітку 2006 року в Україні антикризової коаліції і підписання Президен­том України і лідерами Партії Регіонів, «Нашої України», Соціалістичної партії України (об’єднаної) і Комуністичної пар­тії України 3 серпня Універсалу національної єдності. Ці дії поклали край політичній кризі, яка охопила країну, стали кроком до поєднання Сходу і Заходу України і значно знизили емоційну напругу в суспільстві.

Крім цього, переговори виконують й інші функції:

Інформаційна функція полягає в тому, щоб одержати інформацію про інтереси, позиції, підходи до рішення пробле­ми протилежної сторони, а також надати опоненту таку ж ін­формацію про себе. Без такої інформації неможливо зрозуміти суті проблеми, тобто неможливо прийти і до взаємовигідного рішення. Треба додати, що іноді інформаційну функцію пе­реговорів можуть використовувати і для дезинформації опо­нентів.

Комунікативна функція пов’язана з налагодженням і під­тримкою взаємозв’язків і відносин сторін, які конфліктуюють між собою.

Регулятивна функція надає можливість регулювати і коор­динувати дії учасників конфлікту в основному тоді, коли сто­рони вже досягли певних домовленостей, і треба визначитись із виконанням рішень.

Пропагандистська функція переговорів полягає в тому, що учасники конфлікту прагнуть вплинути на суспільну думку з метою виправдання власних дій, пред’явлення претензій опонентам, залучення на свою сторону союзників тощо. Ство­рення сприятливої для себе і негативної для опонента громадсь­кої думки здійснюється, насамперед, через ЗМІ (наприклад, у ситуації конфлікту між двома організаціями за володіння певним промисловим об’єктом або територією, виграє той, хто зуміє оперативно використати могутній канал ЗМІ для поши­рення вигідної для нього інформації).

«Маскувальна» функція полягає в тому, що опоненти, приймаючи участь у переговорах, переслідують зовсім інші цілі, вони незацікавлені у спільному вирішенні проблеми. Особливо явно «маскувальна» функція реалізується в тому ви­падку, якщо одна зі сторін-конфліктерів прагне заспокоїти опонента, виграти час, створити видимість прагнення до співробітництва.

=> Таким чином, переговори багатофункціональні і при­пускають одночасну реалізацію декількох функцій. Але при цьому функція пошуку спільного рішення повинна залишатися пріоритетною.

Ми визначили, що переговори є найкращим способом вирі­шення конфліктів, тому треба сформулювати їхні переваги над іншими способами:

■ у процесі переговорів відбувається безпосередня взаємо­дія сторін;

■ учасники конфлікту мають можливість максимально контролювати різні аспекти своєї взаємодії: самостійно вста­новлювати межі обговорення, визначати рамки угоди, вплива­ти на процес переговорів і на їхній результат тощо;

■ переговори дозволяють учасникам конфлікту виробити таку угоду, що задовольнила б кожну зі сторін і дозволила уник­нути тривалого судового розгляду, що може закінчитися про­грашем однієї зі сторін;

■ прийняте рішення, у випадку досягнення домовленостей, іноді має неофіційний характер і є приватною справою сторін;

■ специфіка взаємодії учасників конфлікту на переговорах дозволяє зберегти конфіденційність.

Існують різні підходи до класифікації переговорів. В їх ос­нові лежать різні критерії:

1) за кількістю учасників виділяють:

■ двосторонні переговори (при залученні до переговорів двох сторін);

■ багатосторонні переговори (при залученні до перего­ворів декількох сторін);

2) за залученням третьої нейтральної сторони:

■ прямі переговори (без залучення третьої сторони);

■ непрямі переговори (припускають втручання третьої сторони);

3) за цілями учасників переговорів виділяють:

■ переговори про продовження чинних угод свідчать, що конфлікт набув затяжного характеру і сторонам потрібно «перепочити», після чого вони можуть розпо­чати більш конструктивне спілкування;

■ переговори про нормалізацію частіше проводяться за участю третьої сторони і мають на меті переведення конфліктних відносин до більш конструктивного спіл­кування;

■ переговори про перерозподіл свідчать, що одна зі сто­рін конфлікту вимагає змін на свою користь за рахунок іншої;

■ переговори про створення нових умов - свідчать про те, що сторони бажають продовжити діалог, який повинен закінчитися створенням нових угод;

■ переговори по досягненню інших цілей - орієнтовані на вирішення другорядних питань: відволікання уваги, з’ясування позицій, демонстрацію миролюбства тощо.