Методи конфліктології

Сучасна наука повинна мати власні методи, тобто сукупність при­йомів і засобів пізнання явищ, що її цікавлять. У загальному вигляді науковий аналіз конфліктів можна визначити як систему логічних і послідовних методологічних, теоретичних, методичних і організаційно- технічних процедур, що пов’язані між собою єдиною метою — одер­жати достовірні дані про досліджуваний феномен для подальшого їх використання у практиці врегулювання конфліктів.

У загальному плані методологічний арсенал конфліктології скла­дається з такої системи: а) методологічні принципи', б) загальнонау- кові дослідницькі підходи', в) спеціальні (чи особливі) методи.

Методологічні принципи дослідження конфліктів сформульовані як на загальнонауковому, так і на конкретно-науковому рівні. Це — принципи діалектичного розвитку, загального взаємозв’язку явищ і процесів, принципи історизму, об’єктивності, системності, діалектич­ної єдності теорії, експерименту і практики, врахування дії суб’єктивних чинників. Глибина конфліктологічних досліджень обу­мовлена також застосуванням принципів міждисциплінарного по­єднання суміжних проблем, наступності, еволюційності та особис- тісного (соціопсихологічного) підходу.

Загальнонаукові підходи, що їх використовує конфліктологія:

- філософські (зокрема, критична діалектика, діалектичний ма­теріалізм, неопозитивізм, структуралізм, постмодернізм і т. ін.);

- загальнологічні методи;

- загально-соціологічний, (комплексний і системний аналіз);

- історичний (зокрема, метод компаративного аналізу, конкретно- історичної оцінки, метод аналогії);

- політологічний і формально-юридичний підходи;

- соціопсихологічний підхід.

Методи діагностики і дослідження конфліктів є ключовою про­блемою, вирішення якої забезпечує успішний результат їх дослі­дження. Так крім загальних психологічних і соціологічних, часто використовуються лабораторні експерименти, ретроспективні та бланкові методики, тестування.

Підкреслимо значення формально-юридичного підходу і конкрет­них методів правознавства у дослідженні конфліктологічних проблем. Ix роль полягає у можливості поєднання проблем конфліктів з право­вими інститутами і, відповідно, у розгляді конфліктів у реальному зв’язку з діючими правовідносинами, юридичними механізмами і чинним законодавством. Юридичний підхід актуалізує роль та зна­чення правової норми в конфліктології, висвітлює її дуалістичну природу: здатність, по-перше, бути механізмом відображення інте­ресів конфліктуючих сторін (суб’єктів права) в усталених правовідно­синах та, по-друге, діяти як засіб найбільш цивілізованого правового розв’язання соціально-правових конфліктів. Застосування юридич­ного підходу в сполученні з конфліктологічними методами дозволило глибоко опрацювати міжнародно-правові аспекти конфліктів, про­блеми мирного розв’язання міжнародних спорів, конфліктні ситуації в діяльності правоохоронних органів (працівників міліції, досудово- го слідства), розглянути конфлікти як причину та спосіб злочинної поведінки; здійснити кримінологічне вивчення конфліктних ситуацій у сфері сімейно-побутових відносин, поставити проблему конфлікту норм поведінки, обґрунтувати конфліктну поведінку в молодіжному середовищі як криміногенний чинник тощо.

Спеціальні методи конфліктології вирізняються в процесі соці­ального аналізу відповідних феноменів. Серед них — методи систем­ного аналізу, функціональний і структурно-функціональний, аксіоло- гічний (ціннісний) і ресурсно-ціннісний підхід, метод факторного аналізу, біхевіористичний (поведінковий) і суб’єктно-діяльнісний методи, статистичний аналіз, методи КСД (опитування, спостережен­ня, контент-аналіз, експеримент), математичне та «ігрове» моделю­вання, методи-технології управління конфліктними ситуаціями (у тому числі конфліктний медіаторінг, юридичне регулювання).

Можливості структурно-функціонального методу в основному акцентуються на рівновазі та стабільності системи, конфлікти ж роз­глядаються як дисфункція системи, тимчасове, суто негативне явище. Функціоналізм виходить з того, що соціальна структура суспільства не фіксує постійні й чіткі класові відмінності, а характеризується високим рівнем соціальної мобільності. Політична ж система виконує роль формування поліархії — тип політичної влади, за якої численні активні політичні групи суперничають за владу. Структурно- функціональний метод сприяє не лише вокремленню елементів струк­тури конфлікту, але й виявленню тих функцій, що виконує конфлікт і наука конфліктологія в суспільстві; виявляє дисфункції інститутів соціальної системи та пояснює цим генезис конфліктів.

Американський політолог-функціоналіст Д. Трумен у своїй «тео­рії груп» твердив, що однією з умов демократії є «плинне членство», коли люди входять до численних груп інтересів, дійсних та потенці­альних, а перехід з групи в групу — не різкий, а пливкий. Організо­вані групи інтересів не можуть керуватися лише власними настано­вами, а повинні враховувати також належність своїх прихильників до інших груп інтересів. Саме тому за наявності таких груп конфлікти, що виникають, перекреслюються та завжди містять у собі тенденції до рівноваги і балансу інтересів^[1]. Слід, однак, враховувати, що таке становище є характерним лише для соціально-політичних систем англо-американського типу.

Власне конфліктологічна методологія — діалектична (як ми вже з’ясували) також є структуралістською і народилася на європейсько­му ґрунті, у соціумах зі зрілими класовими відмінностями та проти­лежністю інтересів великих соціальних груп, у суспільствах, де в останні два століття постійно відтворюються соціально-політичні рухи як лівого, так і вкрай правого спектру.

Ця методологія завжди пов’язує аналіз конфліктів передусім із со­ціальною структурою та її змінами. Так, Р. Дарендорф, наприклад, вказує: «Соціальні конфлікти зростають із структури суспільств, які є спілками володарювання та мають тенденцію до постійно кристалізо­ваних зіткнень між організованими сторонами»^[2].

Ціннісно-нормативний підхід становить зміст суд ’єктивного мето­ду конфліктології. Якщо об’єктивний метод передбачає виявлення різноманітних зв’язків і процесів соціально-політичної реальності через аналіз об’єктивних результатів соціальних дій, то суб’єктивний метод — це аналіз дій і взаємозв’язків соціальної реальності через призму відносин соціального суб’єкта (його думок, позицій, інтересів). Відповідно об’єктивний підхід передбачає методи спостереження явищ, співставлення їх та узагальнення явищ; а суб’єктивний метод, виходя­чи перш за все з точки зору дослідника конфліктів, застосовує такі прийоми вивчення, як відбір явищ, їх оцінка та взаємозв’язки. Отже, суб’єктивний та суб’єктно-діяльнісний метод поряд з об’єктивним також є засобом пошуку наукової істини, будується на онтологічних засадах соціальної реальності взагалі та соціального конфлікту як єд­ності об’єктивного й суб’єктивного зокрема.

Суд ’єктно-діяльнісний підхід дозволяє виокремлювати та аналізу­вати системним чином такі важливі елементи соціального конфлікту, як потреби, інтереси, цілі, мотиви, орієнтації та настанови суб’єктів, що беруть участь у конфліктній взаємодії. Конфліктолог має врахову­вати, що згідно з теорією діяльності соціальні дії та вчинки суб’єктів: а) збуджуються, стимулюються певними потребами, інтересами, праг­неннями; б) спрямовані на ті чи інші об’єкти (речі, гроші, статуси, знання, розваги тощо), які їм потрібні; в) у процесі цієї діяльності осо­би вимушені вступати у відносини з іншими людьми; г) внаслідок цього суб’єкти (свідомо чи несвідомо) можуть опинитися в конфліктних ситуаціях відносно інших людей, які також претендують на дані об’єкти, отже, мають протилежно спрямовані потреби й інтереси.

Соціальний конфлікт, з точки зору суб’єктно-діяльнісного під­ходу — це процес реалізації потреб та інтересів соціального суб’єкта та водночас процес самоствердження і самовизначення його у певно­му соціально-історичному середовищі.

Отже, метод конфліктології базується на засадах поліпарадигмаль- ності, на творчому поєднанні емпіричного і раціонального (теоретич­ного) підходів у процесі пізнання.

1.4.