Функції конфліктології

Конфліктологи А. Здравомислов і Д. Зеркін, виходячи з трьох рівнів наукового дискурсу, послідовно визначили основні функції конфліктології: теоретико-пізнавальну, аналітичну, прогностичну та управлінську; можна виокремити й інші.

Найважливішою функцією конфліктології є теоретико- пізнавальна. Вона полягає, перш за все, у вивченні феномену конфлік­тів, їх типологізації, розробці засобів розв’язання та упередження. Пізнавальна функція служить також започаткуванню та розробці конфліктологічної теорії, в якій існує нагальна потреба у сучасних (зокрема, українському) суспільствах. Опрацювання теорії конфліктів містить у собі виявлення суті головних категорій і понять конфлікто­логії (конфлікт, соціальне напруження, суперечність, антагонізм, конфліктна ситуація та ін.), розробку найважливіших закономірностей розвитку конфліктної взаємодії, впорядкування їх у чітку систему, що побудована на певних принципах. Отже, теоретико-пізнавальна функ­ція продукує зростання знань про соціальні конфлікти, їх об’єкт, предмет, суб’єктів-учасників, характер впливу на суспільні процеси та можливі соціальні наслідки.

Аналітична (діагностична) функція конфліктології полягає в ана­лізі конфліктної ситуації, соціального напруження, причин і динаміки розвитку конфліктних подій, визначення методів і засобів їх регулю­вання. Діагностика конфліктів дозволяє проаналізувати об’єктивні та суб’єктивні чинники виникнення конфліктних ситуацій у різних сус­пільних спільнотах (народ, нація, соціальна група, колектив); вияви­ти джерела, що породжують конфлікти; оцінити ресурси, які мають учасники конфліктного протиборства; здійснити типологію різних конфліктів на підставі тих чи інших критеріїв; виявити економічні, політичні, правові, ідеологічні, психологічні та інші параметри, що характеризують структуру конфлікту.

Врешті аналітична (діагностична) функція містить у собі також технологію постійного конфліктологічного моніторингу головних суспільних процесів, спостереження за тим, як зароджуються та роз­гортаються конфліктні ситуації та соціальне напруження, щоб запро­понувати на цій основі адекватні управлінсько-регулятивні рішення.

Прогностична функція конфліктології виявляє себе в здатності на­уки виробляти обґрунтовані прогнози розвитку соціальних протиріч, міжгрупових чи міжособистісних антагонізмів, правових колізій, інте­лектуальних суперечок чи економічного напруження, що потенційно можуть призвести до конфліктних процесів у майбутньому. Ця функція містить оцінку тенденцій розвитку основних соціальних суб’єктів та інститутів суспільства, а також можливих об’єктів конфліктної супер­ечки, динаміки інтересів, потреб, цінностей тощо. Для цього необхідно розуміти, які ж провідні тенденції рухають суспільством на даному етапі, що з динамічних змін притаманно окремим його сферам і головним соціальним суб’єктам. Це знання поновлюється не лише завдяки пізна­вальній функції, але й через контрольні можливості конфліктології.

Результатом прогностичної функції конфліктології є конфлікто- логічниїї прогноз, у якому викладають потенційно можливі «сценарії» (версії) розвитку того чи іншого конфлікту, прогнозують варіанти поведінки чи вчинків їхніх учасників, можливість ескалації та віро­гідність врегулювання. Крім того, оцінюються соціальні наслідки конфліктної боротьби та визначається «ціна конфлікту» з точки зору його суспільної шкоди чи (інколи навпаки) конструктивної користі.

Управлінсько-регулятивна (прагматична) функція конфліктології по-суті є функцією вироблення конфліктного менеджменту, тобто створення ефективних механізмів управління конфліктною ситуацією. Прагматичні можливості управлінсько-регулятивної функції виявля­ються в розробці практично значущих антиконфліктних програм дії соціальних суб’єктів, в опануванні толерантних моделей та консен- суальних алгоритмів соціальної взаємодії. Ця функція значно роз­ширює розуміння кордонів конфліктологічного пізнання, яке не по­винне обмежуватись лише теоретичними результатами; як для науки конфліктології, так і для соціуму вкрай важливим є етап врегулюван­ня, розв’язання та упередження соціальних конфліктів.

Прагматизм управління конфліктами виявляється в тому, що кон- фліктологія набуває можливості перетворитися на відтворюючу силу, від якої суспільство чекає позитивної інформації, пояснень та меха­нізмів запобігання конфліктам чи ефективного управління ними.

Ідеологічна функція конфліктології виявляється в тому, що знання, напрацьовані цією наукою, можуть використовуватися в інтересах народу, держави, правлячої еліти чи опозиційних сил суспільства, певного класу, етносу чи групи з метою зміцнення та стабілізації суспільних відносин, чи навпаки — розхитування й делегітимації встановленої системи влади або часткових змін, що назріли. Отже, з ідеологічної точки зору, конфліктологія здатна набувати корпоратив­ного, класового, елітарного або ж етнонаціонального змісту, служити відповідним цілям.

Зокрема, у політичній сфері правляча еліта досить часто (і не зав­жди доброчесно) використовує конфліктелогію для маніпулювання поведінкою та емоціями людей, інколи розпалюючи удавані безпід­ставні «конфлікти-свари» при владі, щоб зняти болісне напруження у дійсно проблемних ситуаціях громадського життя. Майстрів мані­пулювання конфліктними механізмами знали практично всі народи світу в будь-яку історичну добу: римські імператори Тіберій, Калігу- ла, Нерон; сумнозвісна династія Медичі; міністр наполеонівської Франції Талейран; рейх-міністри фашистської Німеччини Геббельс і Гімлер; ідеолог класової боротьби та соціалістичної революції В. Ленін та «батько народів» доби радянського тоталітаризму И. Сталін і багато інших.

У наші часи, коли пострадянська Україна визначається з інтегру­ючою суспільство «національною ідеєю», ідеологічна функція кон­фліктології в політиці та у суспільному розвитку в цілому набуває нового вкрай важливого змісту: допомогти обрати таку стратегію розвитку країни та виробити систему таких соціальних цінностей, які б мінімізували соціальні конфлікти в суспільстві та гармонізували соціальні інтереси на основі толерантності та злагоди.

Просвітницька функція конфліктології служить меті всебічного поширення конфліктологічних знань та допомагає кожному громадя­нину грамотно й послідовно поводитись у простих конфліктних си­туаціях. Зрозуміло, що найбільш значними джерелами соціальних конфліктів є антагонізм інтересів (політичних, економічних, націо­нальних тощо), юридичні колізії, емоційна нестриманість, злість та невихованість тощо, однак і конфліктологічна необізнаність здатна провокувати й посилювати протистояння опонентів та вести конфлікт до ескалації. Саме тому опанування конфліктологічними знаннями в системі загальної середньої та вищої освіти та самоосвіти є суттєвим засобом запобігання конфліктним ситуаціям.