ЛЕКЦІЯ 2. СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА КОНФЛІКТУ
Конфлікт - (від conflictus - сутичка) - процес крайнього загострення суперечностей та боротьби двох чи більше сторін у розв 'язанні значущої для них проблеми, який супроводжується негативними емоціями і вимагає розв'язання.
Це відкрите або приховане протистояння цих сторін внаслідок відстоювання ними взаємовиключних інтересів, цілей, позицій, суджень чи поглядів. При цьому кожна з конфліктних сторін вважає себе правою і рішуче вступає в боротьбу за ці інтереси.
Отже, будь-який конфлікт передбачає наявність учасників та проблеми, через яку він відбувається.
Передумовами виникнення конфлікту є:
1. Наявність ситуації, що сприймається учасниками як неприйнятна для них, тобто, конфліктна.
2. Неподільність об’єкта конфлікту, через що вирішення своїх проблем однією стороною стає можливим лише за рахунок іншої сторони.
Головними ознаками конфлікту є:
1. Усвідомлення сторонами протилежної спрямованості інтересів, мотивів і суджень сторін.
rL Відкрите або приховане протиборство сторін, нанесення ними взаємних збитків.
3. Психологічна напруженість, наявність негативних емоцій стосовно іншої сторони.
4. Втягування учасників у конфліктну взаємодію, що ускладнює її припинення.
Значення конфліктів у суспільстві полягає в тому, що вони, незважаючи на їх руйнівний характер і негативне сприйняття людьми, забезпечують розвиток суспільства чи підприємства і запобігають застою, стагнації. З цих позицій конфлікт розглядається конфліктологами як фактор динамічної стабільності організації.
Сутність конфлікту важко пояснити одним науковим визначенням. Тому наводимо деякі з них, що мають найбільше розповсюдження у психологічній та конфліктологічній літературі. Пропонуємо проаналізувати ряд визначень різних авторів і таким чином створити своє власне визначення цього складного соціально-психологічного явища:
Конфлікт - поняття, яке стосується людини, її поведінки і взаємодії людей[1] [2]. Конфлікт (від лат. conflictus - зіткнення) - це зіткнення протилежних інтересів (цілей, позицій, думок, поглядів та ін.) на ґрунті суперництва; це відсутність взаєморозуміння з різних питань, пов'язана з гострими емоційними переживаннями1. Конфлікт - це зіткнення протилежно спрямований цілей, інтересів, позицій, думок або поглядів двох або декількох людей. В основі будь якого конфлікту лежить ситуація, що містить або суперечливі позиції сторін з будь- якого приводу, протилежні цілі, або засоби їх досягнення, або невідповідність інтересів, бажань, схильностей опонентів тощо[3]. Конфлікти виникають через протилежність інтересів і соціальних установок людей, вони потребують обов’язкового розв’язання, оскільки без цього неможливе нормальне функціонування соціальної групи, колективу. Викладені вище визначення не суперечать, а доповнюють одне одне, розкриваючи різні сторони, рівні й умови функціонування конфліктів, збагачуючи наше уявлення про сутність предмета конфліктології. Значення конфліктів у суспільстві полягає, за результатами конфліктологічних досліджень, у тому, що вони, попри їх руйнівний характер і негативне сприйняття людьми, забезпечують розвиток суспільства чи підприємства і запобігають застою, стагнації. З цих позицій конфлікт розглядається конфліктологами як фактор динамічної стабільності організації. Одна з істотних ознак конфлікту - характер та особливості сторін, що беруть участь у ньому. Від того, ким представлені конфліктуючі сторони, вирішальним чином залежать характеристики конфлікту. Конфлікти у вищих навчальних закладах можуть бути представлені за наступною схемою : Схема 2.1 Найважливішою особливістю конфлікту є характер потреби людини, за задоволення якої вона бореться. Відповідно до теорії видатного американського психолога А. Маслоу, потреби можна згрупувати, виділивши в них п'ять ієрархічно пов'язаних рівнів. Виходячи з цього, можна виділити п'ять типів конфліктів. Якщо використати більш узагальнену градацію блокованих потреб і представити їх у вигляді матеріальних, соціальних і духовних, то класифікація конфліктів буде мати вигляд, представлений на рис. 2.1. Залежно від типу суперечності конфлікти можна поділити на ті, що виникли як результат антагоністичного протиріччя й внаслідок неантагоністичного протиріччя. Суттєвою кількісною характеристикою конфліктів, що найчастіше призводить до якісних розходжень, виступає їх тривалість. У громадському транспорті конфлікт може тривати десятки секунд, а Столітня війна між Англією й Францією тривала 116 років. Потім ще 105 років цей територіальний конфлікт завершувався немілітарними способами. Американські конфліктологи (Р. Даль, 1978, та ін.) класифікують соціальні конфлікти в суспільстві за кількістю сторін, що беруть участь у конфлікті, та його наслідками. Конфлікти можна класифікувати, залежно від ступеня розробленості нормативних способів їхнього вирішення. Існують конфлікти, для розв’язання яких не розроблено жодних нормативних механізмів. Прикладом такого конфлікту може бути сварка двох студентів або двох викладачів. Можна виділити повністю інституціалізовані конфлікти. Наприклад, дуель. Між цими крайніми полюсами існує багато видів конфліктів, нормативне врегулювання яких здійснюється частково. Окрім загальних класифікацій конфліктів, існує велика кількість часткових типологій. Вони охоплюють не все об'єктне поле конфліктології, а тільки його частину, пов'язану з одним з видів або типів конфліктів. Розмаїтість конфліктів багато в чому визначається закладеними в них причинно-мотиваційними зв'язками. З огляду на це, у вищій школі можна виділити конфлікти, що виникають як реакція на: перешкоду у досягненні первинних, тобто основних, цілей педагогічної діяльності або навчання; перешкоду до досягнення вторинних цілей, що мають особистісний характер, цілей спільної навчально-виховної діяльності; поведінка, що не відповідає прийнятим нормам відносин, і поведінка людей у навчально-виховному процесі, що не відповідає їхнім очікуванням; особисті конфлікти, що виникають у силу особистісних особливостей суб’єктів навчально-виховного процесу тощо. Основні види міжособистісних та внутрішньоособистісних конфліктів становлять об'єкт конфліктології. Міжособистісні конфлікти являють собою зіткнення інтересів двох людей. Якщо завідувач кафедри протиставив себе групі викладачів, то це буде конфлікт типу “особистість - група”. Боротьба у викладацькому колективі університету між прихильниками ректора і його супротивниками - це конфлікт між малими групами. Середні соціальні групи за кількісним складом займають проміжне положення між малими й великими. Якщо кількість учасників конфлікту перевищує кілька сотень людей, то це конфлікт між великими соціальними групами або їхніми коаліціями. Крім того, коаліції можуть нараховувати від декількох до великого числа учасників. Це впливає на характер конфлікту в навчальному закладі. Міжнародні конфлікти являють собою боротьбу між державами. Важливою характеристикою конфлікту є гострота протидії сторін, що беруть у ньому участь. У західній конфліктології ця характеристика називається інтенсивністю конфлікту. Таким чином, розрізняють конфлікти низької, середньої та високої інтенсивності. Конфлікт низької інтенсивності відбувається у формі суперечки між опонентами. Конфлікт найвищої інтенсивності завершується фізичним знищенням однієї зі сторін. Структура конфлікту Структура конфлікту - це сукупність стійких зв’язків його складових елементів, що забезпечують його цілісність, відмінність від інших явищ соціального життя, і без яких він не може існувати як цілісна система і як процес. Оскільки кожен конфлікт має об’єктивний зміст і компоненти, які можна констатувати й спостерігати, а також суб’єктивне значення, яке для кожної з конфліктуючих сторін є своїм і не виявляється вочевидь, то у структурі конфлікту виявляють його об’єктивні та суб’єктивні складові. До об’єктивних складових структури конфлікту відносять його учасників, предмет, об’єкт, проблему конфлікту та умови його протікання. До суб’єктивних (психологічних) складових - образ конфлікту, його мотиви, позиції сторін-конфліктерів. Об'єктивні складові конфлікту 1. Учасники (або сторони конфлікту) - це окремі особи, групи людей і навіть організації, які пов'язані певними відносинами, і кожен з них претендує на одноосібне маніпулювання об'єктом. Однак, перш за все, це люди. Вони можуть виступати як приватні особи (сімейний конфлікт), офіційні особи (конфлікт за вертикаллю), юридичні особи (представники установ або організацій). Вони можуть утворювати великі соціальні групи (держави). Ступінь участі у конфлікті може бути різною. Тому виділяють: основних учасників; групи підтримки; інших учасників. Основні учасники конфлікту. Їх називають сторонами або протидіючими силами. Це ті суб’єкти конфлікту, які безпосередньо активно (наступально або захищаючись) діють один проти одного. Деколи вживається термін “опонент”, що у перекладі з латинської означає - заперечуючий, супротивник у суперечці. Протидіючі сторони - ключова ланка будь-якого конфлікту. Коли одна зі сторін виходить з конфлікту, то він припиняється. Якщо у міжособистісному конфлікті один з учасників замінюється іншим, то й конфлікт змінються, починається новий конфлікт. Групи підтримки. Практично завжди у будь-якому конфлікті за опонентом стоять сили, які можуть бути представлені окремими індивідами, групами тощо. Вони активними діями або лише своєю присутністю, мовчазною підтримкою можуть суттєво впливати на розвиток конфлікту і його результат. Навіть якщо окремі інциденти відбуваються без свідків, результат конфлікту багато в чому визначається їх існуванням. Інші учасники. В цю групу входять суб’єкти, які епізодично впливають на розвиток конфлікту. Це підбурювачі й організатори. Підбурювач - це особа, організація або держава, що підштовхує іншого учасника до конфлікту. Сам підбурювач може потім у цьому конфлікті участі не брати. Організатор - особа або група, яка планує конфлікт і його розвиток, передбачає різні шляхи забезпечення і охорони учасників тощо. Іноді до числа учасників включають медіаторів (посередників, суддів тощо). 1. Об’єкт конфлікту - це матеріальна (ресурси), соціальна (влада) або духовна (ідея, норма, принцип) цінність, до володіння або користування якою прагнуть сторони конфлікту. Це те, на що претендує кожна з конфліктуючих сторін, і що викликає суперечності між ними чи частково позбавляє іншу сторону можливості домогтися своїх цілей (своєрідне яблуко розбрату). Об’єкти конфлікту поділяються на: • матеріальні - ресурси, право власності, путівки в санаторій; • соціальні - влада, соціальне положення, посада, право приймати рішення (виробнича дисципліна; колегіальність у роботі; ставлення співробітників один до одного); • духовні - ідеї, норми, принципи (принцип відовідальності, справедливості, дотримання норм). Інколи об’єкти бувають прихованими (наприклад, війна США в Афганістані, Іраку, Ірані). Наявність об'єкта й учасників конфлікту утворює конфліктну ситуацію, тобто ситуацію прихованого або відкритого протиборства сторін-учасників, які мають власні цілі, мотиви, засоби або способи вирішення значущої проблеми. Однак конфліктна ситуація не завжди переростає у конфлікт. Інакше кажучи, конфлікт може довго залишатися на потенційному рівні, не переходячи в реальну площину. Для того, щоб він переріс з потенційного в реальний, необхідний інцидент, тобто дії з боку учасників конфлікту, спрямовані на оволодіння об'єктом, та інтереси, що утискають права й інтереси іншої сторони. 2. Предмет конфлікту - це об’єктивно існуюча або уявна проблема, що є основою конфлікту. Це причина, яка змушує сторони вступати у конфлікт. Наприклад: 1) на 2 санаторно-курортні путівки, що надійшли до організації (об’єкт), претендує одразу 10 співробітників (предмет конфлікту: реалізація співробітниками права на оздоровлення); 2) співробітники порушують дисципліну (об’єкт), запізнюючись на роботу (предмет: ставлення співробітників, які запізнюються, до виробничої дисципліни й опосередковано - до керівника); 3) колега не відповів на ваше привітання (об’єкт) (предмет: ставлення колег, які вітаються, один до одного). 4. Проблема конфлікту - це та суперечність, що виникає через об’єкт конфлікту та стає причиною протиборства сторін (проблема влади, взаємин, першості, конкуренції, психологічної сумісності тощо). 1) Тобто, проблема не у наявності 2 санаторно-курортних путівок (об’єкті), а у тому, що 8 з 10 співробітників залишаться без путівки, а отже - в принципах розподілу їх серед 10 співробітників, що подали на них заяви. 2) Проблема не у наявності дисципліни на виробництві, а у її порушенні через запізнення на роботу співробітників - це реальні, об’єктивно існуючі проблеми. 3) Якщо колега по роботі не відповів на ваше привітання, то проблема не у самій відповіді, а у тому, що до вас, можливо, ставляться не так, як ви цього хочете. Але, можливо, це уявна проблема, яку ви самі собі надумали, оскільки колега просто вас не почув, бо був захоплений своєю роботою. 5. Умови перебігу конфлікту - це матеріальні, соціальні, особистісні та інші обставини, в яких виник та розвивається конфлікт і які складають його макро- (загальне тло) та мікросередовище (конкретне соціальне оточення). Врахування цих умов дозволяє глибше зрозуміти змістовну сторону конфлікту, цілі й мотиви сторін, а також залежність їх від умов середовища, в якому вони перебувають. Суб’єктивні складові конфлікту 1. Образ конфлікту - це відображення предмета та сутності конфлікту у свідомості його учасників. Образи конфліктної ситуації, тобто своєрідні ідеальні уявлення учасників конфлікту про себе, про протилежну сторону, про середовище й умови, в яких протікає конфлікт. Аналіз уявлень і досвід вирішення конфліктних ситуацій свідчить, що: • по-перше, саме образи, а не реальність конфлікту, сама по собі, безпосередньо визначає конфліктну поведінку; • по-друге, зміна цих образів при зовнішньому впливі на учасників дозволяє ефективно вирішувати конфліктні ситуації. 2. Мотиви конфлікту - внутрішні спонуки, що підштовхують суб’єкти соціальної взаємодії до конфлікту, сукупінсть зовнішніх і внутрішніх умов, що викликали конфліктну активність суб’єктів (виявляються у формі потреб, інтересів, цілей, переконань, позицій, які вони обстоюють у конфлікті). У більшості випадків справжні мотиви поведінки учасників конфлікту визначити складно, тому що декларовані ними в ході взаємодії потреби найчастіше серйозно відрізняються від глибинного, ретельно приховуваного мотивування їхніх вчинків. Основними мотивами конфлікту виступають потреби, що визначаються відчуттям нестатку у чому-небудь (ресурсах, безпеці, владі, духовних цінностях тощо). Усвідомлені потреби стають інтересами сторін-конфліктерів. Вони забезпечують спрямованість на об’єкт конфлікту і сприяють реалізації конфліктної поведінки опонента. Серед основних інтересів конфліктуючих сторін найчастіше бувають: постійна робота, зручне місце роботи та ін. Важливим мотивом конфліктної поведінки можуть виступати побоювання - негативні думки учасників конфлікту щодо наслідків дій опонента чи конфлікту (зниження в посаді, втрата авторитету тощо). Важливим мотивом конфліктної поведінки сторін-конфліктерів є цінності, які вони відстоюють. Цінності поділяються на загальнолюдські (істинність судження, справедливість рішення тощо) та особистісні (честь, почуття власної гідності тощо). Поведінка учасників конфлікту мотивується їх цілями - тобто, уявленнями про кінцевий результат конфліктної взаємодії. Цілі бувають стратегічними (оволодіння об’єктом конфлікту) і тактичними (тимчасовими, компромісними) У деяких випадках стратегічна мета викривлюється і деформується, замінюючись на мету емоційну - нанесення максимального збитку супротивникові, аж до його знищення. 3. Позиції сторін-конфліктерів - це те, про що вони заявляють один одному у ході конфлікту чи в переговорному процесі. У психологічній структурі конфліктів виділяється кілька груп компонентів: 1. Пізнавальні - до числа, яких відноситься взаємне сприйняття особливостей кожної з конфліктуючих сторін; інтелектуальна здатність обробляти інформацію та приймати рішення; ступінь включеності особистості в конфліктну ситуацію на різних етапах її розвитку; рівень самоконтролю учасників конфлікту; досвід роботи з людьми й професійна підготовленість; самосвідомість, саморозуміння й об'єктивність в оцінці своїх можливостей. 2. Емоційні - тобто сукупність переживань його учасників. 3. Вольові - що проявляються як сукупність зусиль, спрямованих на подолання суперечностей та інших труднощів, що виникають у результаті протиборства сторін, і на досягнення цілей, переслідуваних учасниками конфлікту. 4. Мотиваційні компоненти конфлікту - утворюють його ядро й характеризують сутність розбіжності позицій учасників протиборства.
