ЛЕКЦІЯ 1. КОНФЛІКТОЛОГІЯ: НАУКА І МИСТЕЦТВО

Конфліктологія - це наука, що вивчає закономірності та механізми виникнення і розвитку конфліктів, а також мистецтво практичного управління ними.

Її завданням є розробка теорії і вивчення практики попередження та розв’язання конфліктів.

Ми знаємо, що уникнути конфліктів у житті неможливо, отже, слід навчитися не лише запобігати їм, але й управляти ними, скеровуючи їх у конструктивне русло.

Предметом вивчення конфліктології як науки є конфлікт як соціальне явище.

Принципи конфліктології:

1. Науковості.

2. Цілісності й системності наукових знань.

3. Зв’язку теорії з практикою.

4. Гуманістичної спрямованості.

Метою вивчення дисципліни “Конфліктологія ’’ є ознайомлення студентів із сутністю, структурою та ознаками конфлікту як соціального феномену; формування в них умінь діагностувати, прогнозувати, розв’язувати і попереджувати різноманітні конфліктні ситуації (виробничі, побутові, соціально-трудові, соціально-економічні, подружні тощо); оволодіння майбутніми спеціалістами методиками психологічного захисту та управління емоціями у конфлікті.

Основні завдання курсу полягають у:

• навченні студентів аналізувати причини виникнення конфліктів, визначати ознаки їх прояву, види, типи, спрямованість і межі поширення;

• засвоєнні ними моделей поведінки у конфлікті, правил організації безконфліктної взаємодії, урегулювання та вирішення конфліктів;

• ознайомленні їх з основними стратегіями, тактиками та технологіями розв’язання конфліктів;

• залученні до самостійного прийняття рішень у ході створеної у діловій грі конфліктної ситуації;

• опануванні техніками арт-терапії, психологічними прийомами виходу з конфліктних ситуацій тощо.

За підсумками вивчення курсу “Конфліктологія” студенти повинні отримати уявлення про сучасні наукові підходи до визначення сутності конфліктології як науки і мистецтва управління конфліктами, оволодіти категоріальним апаратом конфліктології, засвоїти основні правила безконфліктного спілкування, осмислити способи вирішення конфліктних ситуацій, зрозуміти закономірності та опанувати найефективнішими методами діагностики і попередження конфліктів.

Конфліктологія тісно пов’язана з такими науками як: менеджмент, психологія управління, загальна психологія, психологія ділового спілкування, психофізіологія, соціологія, філософія та іншими науками. Ці зв’язки реалізуються:

1) у формі запозичення основних ідей та підходів (зокрема, розв’язання конфліктів з гуманістичних позицій грунтується на ідеях гуманістичної філософії та психології);

2) запозичення методів інших наук (психологічних, соціологічних методів дослідження - тести, опитувальники, анкети, інтерв’ю); статистичних методів обробки експериментальних даних.

Поняттєвий апарат конфліктології складають основні поняття даної науки, серед яких: конфлікт, конфліктна поведінка, конфліктна ситуація, ескалація конфлікту, реверсія конфлікту, конфліктогени, сторони конфлікту тощо.

Виникла ця наука порівняно недавно, в другій половині ХХ століття. У 80-ті роки ХХ століття виникли перші конфліктологічні центри у США та інших країнах. За ініціативою ООН у 1986 році в Австралії створений Міжнародний центр вирішення конфліктів, діяльність якого спрямовується на розробку конфліктологічних проблем у різних сферах соціальної практики: філософії, політології, правознавства, військової справи тощо. В наш час конфліктологія перебуває на завершальному етапі виокремлення в самостійну науку. У цих умовах першочерговими завданнями класифікації виступають уточнення меж тієї безлічі конфліктів, які є об'єктом науки, і виділення найбільш загальних структурних одиниць в об'єктному полі конфліктології.

Від початку вивчення конфлікту як психологічного явища не вщухають суперечки про те, що він несе для людини - благо чи зло. Ряд психологів стверджує, що конфлікт є благом, тому що він:

• допомагає виявити проблему й різні точки зору на неї, знайти різні підходи до усунення проблем;

• сприяє підвищенню ефективності діяльності;

• іноді може згуртувати колектив проти зовнішнього тиску.

Прихильники іншої точки зору стверджують, що конфлікт є злом, тому що він:

• веде до погіршення соціально-психологічного клімату в колективі;

• підвищує нервовість людей, призводить до стресів;

• відволікає увагу багатьох людей від виконання безпосередніх службових обов'язків.

Насправді, мають рацію обидві сторони, тому що конфлікт - це надзвичайно складне й суперечливе соціально-психологічне явище, до глибинних причин виникнення й розвитку якого вчені ще тільки приступають. При всіх плюсах і мінусах конфліктів вони є неминучими і, більше того, - найчастіше необхідними. Іноді конфлікт є єдино вірним способом розв’язання складної проблеми.

Особливе місце конфлікт займає у діяльності педагога вищої школи у його взаємодії зі студентами, викладачами, керівниками ВНЗ. Водночас, цей напрям конфліктології до цього часу залишається мало дослідженим. Однак, його наукове і практичне значення зростає разом із нагальною потребою підвищити в університетах якість підготовки спеціалістів і магістрів.

Майбутній магістр - це потенційний керівник високого рівня й викладач. Його управлінська та педагогічна майстерність безпосередньо залежить від компетентності щодо встановлення стосунків, налагодження ефективної взаємодії зі студентами, колегами, викладачами, оволодіння знаннями і вміннями розпізнавати джерело конфліктної ситуації, аналізу і діагностування, навичок управління конфліктом.

Важливим завданням будь-якої науки є впорядкування та приведення в систему знань про ту сукупність явищ, які виступають об’єктом її вивчення. Обґрунтованість і детальність класифікації може бути одним з критеріїв ступеня розвитку науки. Тому класифікація конфліктів - це необхідний елемент системного підходу у конфліктології. Класифікація конфліктів уможливлюється на основі застосування адекватних методів їх дослідження.

Методи дослідження у конфліктології

Науковий метод - це історично сформований спосіб одержання безсумнівних фактів, які, на думку І.П. Павлова, є “повітрям будь-якої науки”. Історія наукового пізнання виробила багато методів, кожний з яких має свої можливості, переваги й недоліки, порівняно з іншими методами. У цьому контексті некоректно говорити про гарні й погані методи, як, втім, і про пошук одного універсального інструменту - кожен з наукових методів може бути ефективним лише за умови досконалого володіння ним.

Психологія у своїй практиці використовує дві групи методів - загальнонаукові й власне психологічні. Перші використовуються більшістю наук, як природничих, так і гуманітарних: експеримент, спостереження, бесіда, аналіз продуктів діяльності, опитування, самоспостереження та ін. Саме тому, говорячи про методи конфліктології, обмежимося спочатку колом загальнонаукових.

Добре відомо, що своєрідність їхнього застосування у конфліктології як галузі соціальної психології визначається, насамперед, особливими властивостями психічних явищ (ідеальність, суб'єктивність і неможливість безпосереднього спостереження), на відміну, наприклад, від хімічних, фізичних, біологічних явищ. Ця своєрідність повинна бути добре відома студентам магістратури, майбутнім викладачам ВНЗ з курсів загальної, вікової й педагогічної психології.

Доцільно в теоретико-методологічному плані розрізняти поняття „методи”, „методики” й „техніки” діагностування, у тому числі й соціально-психологічного. Під методом слід розуміти один з універсальних способів осягнення, пізнання, опису явищ дійсності, в основі яких лежить якийсь один принцип. Під методикою розуміємо сукупність методичних і технічних прийомів, що модифікують даний метод своєрідністю, послідовністю й взаємозв'язком цих прийомів. Методики на відміну від методу, що носить більш універсальний характер, завжди “прив'язані” до вивчення певного конкретного предмету (наприклад, методика ДМО - діагностика міжособистісних відносин Т. Лірі). Під технікою діагностування прийнято розуміти сукупність спеціальних прийомів для ефективного використання того чи іншого методу (наприклад, прийоми статистичного аналізу, прийоми контролю надійності інформації, прийоми вимірювання кількісних характеристик тощо).

Становить інтерес класифікація методів соціальної психології, розроблена В.Е. Кузьміним і В.Е.

1. Методи емпіричного дослідження:

• спостереження;

• вивчення документації;

• опитування (інтерв'ювання, анкетування);

• спеціалізовані соціально-психологічні методи (соціометрія; експертна або групова оцінка тощо);

• тести;

• експеримент.

2. Методи моделювання (створення різноманітних моделей досліджуваних процесів та явищ: теоретичних, концептуальних, описових тощо).

Особливістю цієї класифікації є те, що в першому блоці методи соціально- психологічної діагностики розташовані в певній логічній послідовності.

До другого блоку автори монографії відносять методи моделювання, які, на їхню думку, можуть виступати як у якості джерела емпіричної інформації, так і як засіб для теоретичних побудов.

Для соціально-психологічної діагностики мають цінність методи емпіричного дослідження або збору первинної інформації про діагностований об'єкт (1) і методи аналізу первинної інформації (2). Втім, другий блок варто значно розширити, як це робиться в багатьох роботах, присвячених методології й методикам конкретних соціологічних та соціально-психологічних досліджень. Зокрема, В.А. Отрут до цього блоку вносить, крім соціального моделювання, й методи опису та класифікації, типологізації, статистичний аналіз, системний аналіз, генетичний та історичний аналіз.

Говорячи про проблеми використання в межах даної галузі конкретних експериментальних методик, багато авторів справедливо відзначають відносну бідність їхнього арсеналу. “Практично всі методи сучасної психології знаходять своє застосування у вивченні конфліктів, хоча вони далеко не завжди здатні забезпечити психологів надійною інформацією”, - відзначає Н.В. Гришина. Саме тому в цьому конспекті лекцій з конфліктології йдеться не про особливості методів як принципових способів одержання необхідного матеріалу, а про специфіку методик і технік їхнього використання у навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів.

Для діагностики особливостей поведінки особистості у конфлікті успішно використовуються наступні популярні збірки психологічних тестів:

1. "Методика визначення акцентуацій характеру" К. Леонгарда.

2. "Методика вивчення фрустраційнихреакцій" С. Розенцвейга.

3. "Методика діагностики міжособистісних та міжгрупових стосунків («соціометрія»)" Дж. Морено.

4. "Практична психодіагностика": Методики та тесты: Навчальний посібник. - Самара, 1998. (російською мовою) та ін.