§ 4. Конфліктологія й правознавство

Не можна не відмітити, що у становленні конфліктології зі­грали певну роль й інші науки, які досліджували деякі специфіч­ні форми конфліктної взаємодії. До їхнього числа відносяться: історія, педагогіка, політологія, військові науки, правознавст­во, економічна теорія, теорія управління й деякі інші.

Особлива роль серед наук, що тісно пов’язані з конфлікто- логією, належить правознавству, що в останні роки активно прагне «побачити конфлікт очима юриста».

Важлива роль правових наук у дослідженні конфлікту по­в’язана з тим, що ці науки визначають, що повинно відбувати­ся, якщо зіштовхуються права декількох осіб або організацій, які для юриспруденції є суб’єктами правовідносин, фізичними або юридичними особами. Конфлікт між юридичними особами найчастіше вирішується саме юридичним шляхом. Ситуація з фізичними особами може бути більш різноманітною. Але учасник будь-якого конфлікту при певному розвитку подій мо­же стати предметом впливу правоохоронних органів, тобто може з учасника звичайного конфлікту перетворитися на учас­ника цивільного або карного процесу як позивач, відповідач, потерпілий, обвинувачуваний або свідок. Нерідко, почавшись поза правовим полем, конфлікт перетворюється на правовий і, таким чином, потрапляє у сферу дії тієї або іншої галузі пра­ва (наприклад, сімейна сварка може перерости в карний зло­чин, якщо один із суб’єктів застосовує фізичне насильство).

У числі основних проблем, розглянутих правознавством, можна виділити:

1. Міжнародно-правові аспекти (Анісімова JI. H., Арціба- сов I. H., Блищенко І. П., Єгоров С. А., Полпюрак О. І., Пуш- мина Е. А., Чехарина Ю. Е. й інші) вивчають закономірності виникнення і розвитку міжнародних конфліктів, можливі тенденції розвитку відносин між державами.

2. Конфлікти в діяльності правоохоронних органів (Андро- сюк В. Г„ Баєв О. Я., Казміренко Л. І., Олійник А. Н. й інші). Виділяють окремі напрямки розгляду проблем, які стосуються певних видів правоохоронної діяльності: конфлікти в діяльності слідчого, оперуповноваженого карного розшуку, інспектора Державтоінспекції тощо. Крім цього, конфліктологія як галузь науково-прикладної психології застосовується для підготовки працівників органів внутрішніх справ і має на меті формування у них системних загальнотеоретичних знань, практичних нави­чок й умінь щодо визначення основного змісту поняття конфліктів, які відбуваються у практичній діяльності органів внутрішніх справ і обумовлені професійно-функціональним змістом останньої. Наприклад, при вивченні адміністративного права і адміністративної діяльності з питаннями конфлікто- логії пов’язані дії припинення адміністративних порушень осо­бами, від яких можна очікувати поведінку різних видів непоко­ри й протидії; спілкування з громадянами при вирішенні різних питань; вплив на правопорушників за допомогою психо­логічних методів; припинення агресивних або загрозливих дій невеликих груп людей і тощо. При вивченні питань профілак­тики правопорушень потреба врахування конфліктологічного аспекту є при вивченні: осіб, схильних до правопорушень, їхніх індивідуальних особливостей, пристрастей, способу життя, факторів, що впливають на їхню поведінку; субкультури, внутрішньої організації функціонування молодіжних груп, що порушують суспільний порядок; взаємин у сім’ях важких підлітків, впливу батьків на підлітків; питань ефективності правової пропаганди, правового виховання населення й ін.

3. Правові норми розв’язання трудових конфліктів. Нині перед правовими науками стоїть важливе завдання щодо роз­робки і створення такого механізму правового регулювання, який би забезпечив надійну гарантію реалізації трудових прав, але ефективність норм залежить не тільки від теоретично обґрунтованого і практично аргументованого їх вибору і за­кріплення в чинному законодавстві, а також від правильного застосування їх на практиці.

На жаль, сучасне національне трудове законодавство має безліч недоліків і прогалин. Проаналізувавши судову практику і звернувши увагу на питання, з яких найчастіше виникають трудові спори, можемо зробити висновок, що існує цілий ряд проблем, які потребують вирішення. Зокрема, такі питання, як обмеження прав працівників в порівнянні з роботодавцем, проблеми пенсійного забезпечення окремих категорій праців­ників, проблематика застосування трудового договору і конт­ракту і багато інших проблемних питань.

Дуже часто на практиці зустрічаються трудові конфлікти (спори), пов’язані з відшкодуванням збитків. Наприклад, у діяльності професійних водіїв завдання збитків спричи­няється досить часто і виражається у значних сумах. Як прави­ло, збитки виявляються у пошкодженні транспортних засобів під час дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), а також пошкодженні іншого майна і (або) завдаванні шкоди життю і здоров’ю громадян.

Відповідно до ст. 132 КЗпП України за збитки, заподіяні підприємству, установі, організації під час виконання трудо­вих обов’язків, працівники, з вини яких завдано збитків, не­суть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Щодо інших випадків, зокрема, повної матеріальної відпові­дальності, вони є виключенням із загального правила, і далеко не всі з них можуть бути віднесені до найпоширеніших кате­горій працівників, як-то, наприклад, водіїв. Відповідно до ст. 134 КЗпП України повна матеріальна відповідальність нас­тає у випадку укладення договору про повну матеріальну відповідальність. Але оскільки посада водія не входить до пе­реліку посад, для яких відповідні нормативні документи доз­воляють укладати договір про повну матеріальну відповідаль­ність, цей випадок водіїв не стосується. Як і випадок отримання матеріальних цінностей під звіт.

Виникає ситуація, коли роботодавцю для того, щоб повер­нути кошти і отримати відшкодування збитків, вигідніше по­казати, що у діях водія був склад злочину, передбачений ст.

До того ж виникають певні проблеми при відшкодуванні шкоди третім особам, зокрема потерпілим під час ДТП, що ста­лася з вини найманого водія: відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК Ук­раїни роботодавець має відшкодувати збитки, завдані з вини працівника під час виконання ним трудових обов’язків. Але відповідальність працівника обмежена розмірами і випадка­ми, вказаними в ст. 1191 ЦК України.

І, нарешті, найголовніша проблема у цій сфері - антиконс- титуційність становища, яке склалося з матеріальною відпові­дальністю працівника: відповідно до ст. 24 Конституції Ук­раїни громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Наведеній конституційній нормі прямо суперечить ситуація, за якої особа, котра безпосередньо спричинила збитки й є у цьому винною, відповідає абсолютно різним чином залежно від того, чи спричинена ця шкода під час виконання трудової функції, чи знаходиться певна особа у трудових відносинах із тим, кому спричинено шкоду, або іншими особами. Відповідно до ч. 2 ст. 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Жодних виключень щодо майнової відповідальності конституційна норма не міс­тить. За таких умов перекладення майнової відповідальності перед третіми особами з працівника, який безпосередньо вчинив правопорушення, на роботодавця, який ніяких правопорушень, укладаючи трудову угоду із цим працівником та передаючи йому транспортний засіб, не вчинив, є також антиконститу- ційним.

Вочевидь, що зазначена сфера правовідносин потребує ре­формування і приведення законодавства у відповідність із Кон­ституцією України.

=> Конфлікт досліджується з різних позицій багатьма на­уками, а конфліктологія узагальнює й інтегрує їхні вис­новки. Вона є наукою, що перебуває на стику філософії, соціології, психології, юриспруденції й ряду інших наук. Саме тому конфліктологію ми можемо назвати комплекс­ною дисципліною, що вимагає відповідного підходу до її вивчення.