§ 5. Формування вітчизняної школи конфліктології

У Радянському Союзі конфліктологія довгий час зовсім не отримувала визнання. Це було пов’язане з теорією безконф­ліктності, що панувала в радянський період. Під прикриттям цієї теорії наявні в країні гострі конфлікти приховувалися, за­ганялися всередину.

Треба відмітити, що певні підстави для соціалістичної ідео­логії були, тому що тоталітарне суспільство (яке існувало на той час) відрізняється від демократичного меншою свободою, а відповідно й меншою конфліктністю. Тобто в тоталітарно­му суспільстві конфлікт як нормальна форма взаємодії між

людьми існувати не може і це поширюється не тільки на по­літику, але й на економіку, культуру тощо.

=> Відношення до конфліктів у тоталітарному й демокра­тичному суспільствах прямо протилежне: у першому - вони розглядаються як аномальне явище, у другому - як невід’ємна сторона взаємодії між людьми.

Однак приховувати безліч соціальних конфліктів, що про­являлися у політиці, економіці, побуті ставало все складніше, оскільки згодом вони ставали різноманітнішими і гострішими. Тому з середини 50-х років, коли теорія конфлікту стала однією з панівних парадигм у західній соціології, в радянській літературі все-таки стали з’являтися перші дослідження з проблем соціального конфлікту. У 1948-1952 рр. у журналі «Театр» пройшла дискусія про доцільність розгляду конф­лікту в художньому творі. Відповідь була одностайною: «Бу­ти». Але в цілому західна теорія конфлікту в радянській літе­ратурі оцінювалась дуже негативно.

На початку 80-х років деякі радянські соціологи почали ви­знавати певні досягнення західної конфліктології. У 1972 році була опублікована монографія А. І. Власова і колективу авторів з проблеми міжнародного конфлікту. У 1988 році вийшла пер­ша робота військового вченого Є. Долгополова, присвячена війсь­ковим аспектам регіональних конфліктів. Особливий напрямок складали конфлікти на Близькому Сході.

Однак, до початку 90-х років у радянському суспільство­знавстві існувала явна нестача наукових знань про конфлікт, що відчувається і дотепер.

В Україні конфліктологія тільки формується, українські науковці (Інститут соціології HAH України, Інститут соціології ім. Г. С. Сковороди, Український науково-дослідний інститут проблем молоді, Національний інститут стратегічних дослі­джень, Міжрегіональний інститут глобальної і регіональної безпеки, Військовий гуманітарний інститут НАОУ тощо) акти­візували дослідження проблем діагностики, гносеології, соціо­логії, політики і психології конфліктів. Спостерігається пож­вавлення інтересу до математичного моделювання конфліктів {Барабаш А., Іванов В., Павловсъкий Ю., Терентьев С. й інші).

Конфлікти вивчаються у військовій педагогіці, педагогіці виховання, спорту (Афонькова В.,Алішев Б., Болтунова Γ., Tu- моховець Є. й інші).

У своїй роботі «Соціальна напруженість і конфлікти в ук­раїнському суспільстві» Небоженко В. С. на великому соціо­логічному й політологічному матеріалі здійснив спробу ком­плексного дослідження серйозних соціальних конфліктів і напружень, які характерні для трансформованого українсь­кого суспільства.

Пірен М. І. у навчальному посібнику «Основи конфлікто- логії» зробила спробу дати аналіз конфлікту як феномену сус­пільного буття, його природи, динаміки, віднайти свій стиль і можливості реалізувати себе у праці та спілкуванні.

Розгляду причин виникнення міжнаціональних конфлік­тів присвячені роботи Баісової Л. А., Дробижевої Л. M., Hacma- сюк Н. П. тощо.

У своїй роботі «Конфлікті згода» ІшмуратовА. Т. послідов­но викладає основні особистісні характеристики, що впливають на конфліктність, структуру конфлікту. У посібнику подають­ся загальні й конкретні рекомендації з нейтралізації конфлік­ту, раціональної поведінки в конфлікті.

Фурманом Д. Е. підготовлена низка робіт, у яких аналізу­ється вплив релігійних течій у США на форми вираження і ха­рактер перебігу соціальних конфліктів у цій країні в період 60-70 років.

Ложкін Г. В., Повякелъ H. І. у навчальному посібнику «Практична психологія конфлікту» особливу увагу звертають на діагностику й регуляцію конфліктів. Вони надають спе­ціально адаптований комплекс психологічних методик, що доз­воляє прогнозувати виникнення конфліктних ситуацій, попе­реджати можливі негативні наслідки для особистості й групи.

Колектив авторів (Ємельяненко Л. M., Петюх В. M., Тор­гова Л. В., Гриненко А. М.) у навчальному посібнику «Конф- ліктологія» систематизував й узагальнив наукові знання про конфлікт, його природу, причини, визначив методи вивчення конфліктів, умови і способи їх попередження.

Науковці Київського національного університету внутріш­ніх справ Андросюк В. Г., Александров Д. O., Казміренко Л. І., Юхновецъ Г. O., Шевченко О. М. та ін. у своїх роботах розкрили основний зміст поняття конфліктів, що відбуваються у прак­тичній діяльності органів внутрішніх справ і обумовлені про­фесійно-функціональним змістом останньої, а також розроби­ли методики своєчасного виявлення, розпізнання, профілак­тики конфліктних ситуацій, що виникають в органах внутрішніх справ, управління конфліктами і їх вирішення.

У підручнику «Конфліктологія» Герасіна JI. M., Панова М. І., Осипова Н. П. виклали теоретичні і практичні проблеми конф- ліктології як науки, що вивчає сутність, природу і механізми різноманітних, у тому числі юридичних, конфліктів.

Певним внеском у розвиток конфліктології як науки стало проведення в Україні міжнародних конференцій: «Природа, феноменологія та динаміка конфліктів у сучасному світі» (1993 р., м. Чернівці), «Молодь і проблеми конфлікту в період переходу до демократичного суспільства» (1994 р., м. Чернів­ці), «Конфлікти в суспільстві: діагностика і профілактика» (1995 р., м. Київ), «Демографічна ситуація в Карпатському ре­гіоні: реальність, проблеми, прогнози на XXI століття» (1996 р., м. Чернівці - м. Київ), «Етносоціальний розвиток в Україні та стан української етнічності в діаспорі: сутність, реалії конфлікт­ності, проблеми та прогнози на порозі XXI століття» (1997 р., м.

Однак перераховані розробки не можуть заповнити відсут­ність загальних концептуальних засад, які б дали змогу осмис­лити механізм політичних, соціальних, психологічних, право­вих й інших конфліктів. Перед українськими дослідниками постає низка завдань як теоретичного, так і практичного плану. Нині в Україні існують такі проблеми в галузі конфліктології:

■ напрацювання категоріального й понятійного апарату з основ конфліктології і створення наукового базису для викла­дання конфліктології у вищих навчальних закладах;

■ інтеграція гуманітарного, медико-біологічного й техніч­ного підходів у дослідженні конфліктів і пошуку індикаторів їхнього раннього виявлення з використанням сучасних систем­но-математичних методів;

■ створення системної бази емпіричних даних, що включає результати ситуаційного аналізу реальних конфліктів усіх видів;

■ підготовка фахівців для наукового й практичного дослі­дження проблем прогнозування, запобігання і розв’язання конфліктів, створення груп практиків-конфліктологів;

■ утворення у провідних вищих навчальних закладах краї­ни кафедр конфліктології, які мають комплектуватися психо­логами, соціологами, політологами, філософами й правознав­цями, які займаються проблемою конфлікту;

■ розширення переліку навчальних спеціальностей вищих навчальних закладів, для яких курс «Основи конфліктології» буде обов’язковою навчальною дисципліною;

■ уведення курсу «Основи конфліктології» у середніх спеці­альних навчальних закладах і загальноосвітніх середніх школах;

■ уведення навчальної дисципліни «Основи конфліктоло­гії» в систему підвищення кваліфікації фахівців у всіх галузях народного господарства (особливо є важливим для керівників);

■ організаційно-дослідна робота з метою створення підруч­ників, методик, практичних порад щодо розв’язання конфлік­тів і запобігання їм;

■ вивчення й уміле запозичення кращого світового досвіду з конфліктології за допомогою організації і проведення міжна­родних конференцій, симпозіумів, тренінгів і направлення фа­хівців до інших країн для ознайомлення з набутим досвідом;

■ створення Асоціації українських конфліктологів, основ­ним завданням якої буде розробка прикладних, теоретичних і методологічних проблем конфліктології.