§ 6. Предмет, об’єкт і методологія науки про конфлікт

Соціальні науки завжди відображають (адекватно або не зовсім) стан суспільства, його потреби. Конфліктний характер сучасного суспільства й пов’язане з цим прагнення людей до співробітництва, потреба в цивілізованих формах вирішення протиріч і напруженості викликали до життя таку нову галузь знання, якою є конфліктологія.

Загальноприйнятого визначення конфліктології не існує. Деякі науковці вважають її відносно самостійною галуззю нау­кових знань, що виникла на основі філософії, соціології і пси­хології. Інші вважають її комплексною науковою дисциплі­ною, що поєднує в єдину систему дослідження конфліктів у рамках певних наук (історії, соціології, правознавства, полі­тології, педагогіки, психології тощо).

=> Конфліктологія - це система знань про закономір­ності її механізми виникнення і розвитку конфліктів, а також про принципи її технології управління ними.

Значення конфліктології як самостійної області знань, що орієнтована на практику, постійно зростає, тому що вона допомагає прогнозувати і попереджати гострі соціальні про­тиріччя між людьми. Деякі спеціалісти вважають, що в по­дальшому конфліктологія може розвиватися як практично орієнтована інтегративна сфера людської діяльності.

Під предметом будь-якої науки ми розуміємо ідеальну, тео­ретичну модель того об’єкта, частини або сфери дійсності, на який спрямований її головний інтерес. У наш час отримує роз­виток як загальна конфліктологія, так і галузеві (або спеціаль­ні) її напрямки (наприклад, педагогіка вивчає педагогічний конфлікт, інженерна психологія досліджує феномен конфлік­ту в системі «людина - машина» тощо).

=> Предметом загальної конфліктології є ідеальна мо­дель конфліктної взаємодії, її теорія, основою якої вис­тупає понятійний, апарат з його центральною ланкою - категорією конфлікту.

=> Предмет і об’єкт науки - тісно пов’язані між собою, близькі, але не тотожні, поняття.

=> Об’єкт конфліктології - соціальне життя, вся нес­кінченна розмаїтість реальних конфліктів від побуто­вих сварок і до світових війн, якими наповнене громадсь­ке життя минулого й сьогодення.

Завдання, які ставить перед собою конфліктологія як нау­ка, можна розділити на загальні й одиничні.

Рис. 1. Завдання конфліктології

Методологічні засади конфліктології обґрунтовані робота­ми вчених в галузях соціології, психології, філософії.

=> Методологія - це система принципів та способів ор­ганізації і побудови теоретичної і практичної діяль­ності, а також учення про цю систему.

Погляди спеціалістів на структуру методології різноманіт­ні. Загальноприйнятим є виділення кількох рівнів методології.

Рис. 2. Структура методологічного знання

Рівень філософської методології - це загальний спосіб пізнання реальної дійсності, який спирається на діалектику і гносеологічні принципи (принципи загального зв’язку, сис­темного підходу, єдності теорії і практики і т. ін.).

Рівень загальнонауковбі методології - вирішує, спираю­чись на філософську методологію, загальні для цієї наукової дисципліни проблеми, виділяючи при цьому свої засновницькі ідеї.

Рівень конкретно-наукової методології - це сукупність принципів і теорій, які застосовуються для конкретної галузі тої чи іншої науки.

Рівень процедур і методик дослідження - визначає вимоги, що повинен враховувати спеціаліст-конфліктолог, у випадку використання будь-якого методу чи процедури при вивченні конкретного явища.

Основу для побудови системи знань про конфлікт, для вик­ладення науки конфліктології складають принципи. У відпо­відності до загальних принципів наукового дослідження фор­мується категоріальний апарат будь-якої науки, у тому числі й конфліктології.

=> Принцип - це засіб пізнання дійсності, він визначає методологічну вимогу, яка висувається до пізнання, своє­рідне правило здійснення пізнавальних операцій.

Велике значення для конфліктології мають наступні за­гальні принципи:

Принцип конкретно-історичного підходу - це принцип діалектики, що застосовується як при дослідженні явищ при­роди і суспільства, так і при вивченні свідомості й мислення людини. За його допомогою прослідковується поетапний роз­виток конфліктної ситуації і зміни у поведінці сторін-конфлік- терів з урахуванням обставин і умов, що склалися.

Принцип розвитку - це філософський принцип, суть якого полягає у визнанні безперервної зміни, перетворення й розвит­ку всіх предметів і явищ дійсності, їхнього переходу від одних форм і рівнів до інших. Цей принцип вимагає вивчати конф­лікти та особистості, що приймають у ньому участь, в їх роз­витку, в динаміці.

Принцип загального зв’язку - це філософський принцип, що вимагає, вивчаючи соціальні явища, брати до уваги не окре­мі факти, а всю сукупність фактів, що мають відношення до певного соціального явища. Важко говорити про розуміння суті конфліктної ситуації, не можна прогнозувати її подаль­ший розвиток, якщо не визначені: цілі, цінності, інтереси осо­бистостей, що беруть участь у конфлікті; характер їхніх взає­мовідносин із людьми; їхні потреби і можливості задоволення; їхні взаємозв’язок з середовищем тощо.

Принцип системності вимагає трактування всіх явищ як внутрішньо зв’язаних компонентів цілісної системи (природ­ної, соціальної, психічної). Цей принцип у конфліктології доз­волить встановити механізм визначального впливу соціально­го середовища (його особливостей) на конфліктну поведінку окремих особистостей, або виникнення конфліктів у групах, колективах тощо.

Принцип детермінізму - це загальний методологічний принцип психології, що встановлює обумовленість усіх явищ дією тих або інших причин, тобто принцип причинно-наслід- кових зв’язків усіх явищ дійсності. У застосуванні до конфлік­тології це означає, що соціальне оточення (макросередовище і мікросередовище) робить визначальний вплив на свідомість як окремої особистості, так і окремої групи, тобто змінюючи економічні, політичні, соціальні, духовні умови життя люди­ни, ми можемо домогтися потрібних змін в її поведінці.

З успішним застосуванням цих принципів пов’язані перс­пективи подальшого розвитку науки про конфлікт, удоско­налення її теорії і практичного застосування. Якщо сучасна теорія конфлікту є результатом тривалого процесу пізнання, то її методологія є сукупністю способів досягнення й побудови цього знання, його подальшого розширення й поглиблення.

Зазначені дослідницькі принципи носять загальнонауко- вий характер, їх можна застосовувати в будь-якій сфері науко­вої діяльності, оскільки вони визначають встановлені на філо­софському рівні універсальні властивості природної і соціальної дійсності. Але кожна з безлічі нині наявних наук має справу не з усією дійсністю, а з якоюсь її стороною або частиною. Тому кожна наука на основі загальнонаукових принципів виробляє власну методологію, характер якої диктується специфікою її змісту. Конфліктна взаємодія є однією зі сфер соціального життя, тому його дослідження припускає розробку конфлікто- логією спеціальної, власно наукової методології, тобто таких процедур дослідження, які диктуються соціально-психологіч­ною природою її об’єкта і своєрідністю її предмета.

Методологія науки про конфлікт містить у собі цілий комп­лекс конкретно-наукових прийомів дослідження, які у свою чергу переломлюються в безліч спеціальних процедур - ме­тодиках одержання наукових даних. Ця методологія має різ­ні рівні - філософський, загальнонауковий, власно науковий - і являє собою цілісну систему методів і прийомів.

=> Метод - це спосіб досягнення мети, вирішення конк­ретного завдання, сукупність прийомів практичного чи теоретичного пізнання дійсності.

=> Методика - це система методів і процедур, яка засто­совується у певній діяльності, конкретна модель дослі­дження, що визначається характером об’єкта вивчення, цілями і завданнями, зовнішніми обставинами тощо.

У конфліктології існує багато методів, за допомогою яких ви­вчаються різні види конфліктів. Анцупов А. Я. і Малишев А. А. виділяють декілька підходів, що наведені нижче, які дозволя­ють визначити найбільш доцільні психологічні методи^[3]:

Експериментальне конструювання конфліктної ситуації відбувається, у більшості випадків, у лабораторних умовах.

Визначення за допомогою тестів, різноманітних особистіс- них опитників і соціомепіричного методу схильності особи до агресивної чи конфліктної поведінки, підвищення рівня напру­женості у групі, наявності мікрогруп із негативною спрямова­ністю тощо. Недолік цього підходу пов’язаний з суб’єктивністю отриманих результатів, тому що кожна людина намагається по­казати свої кращі форми поведінки (а не ті, що є в дійсності).

Ретроспективний опис конфліктних ситуацій, що мали місце у минулому, дозволяє відтворити соціально-психо­логічну картину конфлікту, причину конфлікту, склад його учасників тощо. Дуже важливим у цьому підході є врахування джерела, що дає опис конфлікту, його особистісних позицій і відношення до конфліктної ситуації.

До основних методів конфліктології, що забезпечують найбільш повну базу даних про конфліктну взаємодію, її учас­ників, причини і наслідки, належать:

■ структурно-функціональний;

■ процесуально-динамічний;

■ метод типологізації;

■ прогностичний;

■ дозвільний.

Кожний із зазначених методів має свої особливості.

Структурно-функціональний метод сприяє виявленню основних елементів конфліктної взаємодії і визначенню ролі кожного з них. Для структурного підходу характерний розгляд явища в стані спокою. Перевага цього методу полягає в тому, що він допомагає знайти деякі стійкі складові навіть у такому рухливому явищі, як соціальний конфлікт. Сукупність таких компонентів, як об’єкт конфлікту, склад його учасників, рівень напруженості конфліктної взаємодії тощо, утворює структуру конфлікту, а роль, що виконується цими елемента­ми, є їхньою функцією в конфлікті. Виявлення структурних елементів та їхніх функцій у конфлікті є найважливішою пере­думовою його успішного регулювання. Слабке місце цього ме­тоду - статичний розгляд соціальних явищ.

Процесуально-динамічний метод дослідження конфлікту, з огляду на динамічну, плинну природу цього соціального яви­ща, дозволяє поглибити дослідження конфлікту. Найваж­ливіший інструмент процесуального аналізу - визначення основних етапів або стадій розвитку конфлікту. Динаміка конфлікту може виразитися як у вигляді його ескалації, так і в напрямку зниження, розрядки напруженості.

Типологізація - ефективний метод соціально-психологічно­го аналізу. Виходячи з філософських категорій загального, особливого і одиничного, цей метод забезпечує угруповання, класифікацію як видів конфліктних особистостей, так і форм конфліктної взаємодії. Типологізація сприяє не тільки визна­ченню характеру різних типів конфліктів, але й більш глибо­кому з’ясуванню їхніх стійких, сутнісних ознак, що проявля­ються в різноманітті форм соціального протистояння. Метод типологізації служить сполучною ланкою емпіричного, конк­ретно-соціологічного й теоретичного рівнів дослідження, що забезпечує пошук загального в особливому й одиничному.

Прогностичний метод дає можливість передбачення, прог­нозування можливого майбутнього того чи іншого явища. Прогнозування відрізняється від утопічних фантазій тим, що спирається на результати попереднього глибокого структур­ного, генетичного й типологічного аналізу. Наукове прогнозу­вання виходить із визнання ймовірного характеру суспільно­го розвитку й потреби у зв’язку з цим обліку ряду можливих альтернатив вирішення конфлікту. Описуючи можливі варіан­ти розвитку конфліктної взаємодії, прогностичний метод ра­зом із тим визначає оптимальні шляхи й засоби врегулюван­ня конфлікту. Прогнози можуть бути розділені на коротко-, середньо- і довгострокові. Прогнозування може використо­вувати методи експертних оцінок, математичне моделювання й інші.

Дозвільний метод (метод регулювання конфліктів) вмі­щує сукупність прийомів і засобів вирішення конфліктів. У рамках цього методу розглядаються основні стратегії і так­тики улагодження конфліктів. До числа таких стратегій від­носять стратегії відходу від конфлікту, його силового приду­шення, а також стратегія компромісу і взаємних поступок, що найбільш часто використовуються в демократичних країнах.

За допомогою перших трьох методів конфліктологією вирішуються пояснювальні завдання, прогностичний метод забезпечує передбачення можливого розвитку й результатів конфлікту, дозвільний метод націлений на практичні завдан­ня - управління конфліктом.

Уся сукупність зазначених основних методів конфлікто- логії становить її методо логічну стратегію, реалізація якої припускає використання цілого арсеналу конкретних мето­дик і процедур, які становлять тактику конфліктологічного дослідження. У зв’язку з соціально-психологічною приро­дою конфлікту цей інструментарій конфліктології багато в чому збігається з дослідницькими процедурами, які застосо­вуються соціологією та психологією. До числа соціально-пси­хологічних методів, що активно використовуються конфлік- тологією, відносяться спостереження й самоспостереження, усне й письмове опитування, тестування, природний і лабо­раторний експеримент, математичне й логічне моделювання тощо.