§ 4. Етапи аналізу і методи діагностики конфлікту

Процес вивчення конфлікту складається з декількох ета­пів, які логічно взаємопов’язані. Визначають вісім основних етапів наукового аналізу конфліктуй.

Рис.

Найбільше значення у попередженні конфліктів, на думку В. А. Шейнова, має правильне визначення суті конфліктної си­туації. У своїй роботі «Конфлікти в нашому житті та їх вирі­шення» він пропонує правила найбільш ефективного вивчення конфліктної ситуації:

Правило 1. Пам’ятайте, що конфліктна ситуація - це те, що потрібно долати.

Правило 2. Конфліктна ситуація завжди виникає раніше за конфлікт. Конфлікт виникає одночасно з інцидентом.

Правило 3. Опис конфліктної ситуації повинен підказува­ти, що робити і як поводитися в ній. ^*

³⁴ Ядов В. А. Социологическое исследование: методология, проблемы, методы. M.: Наука, 1987,-С. 49.

Правило 4. Поставте собі запитання «чому?» і розмірковуй­те над ним доти, доки визначите першопричину виникнення конфліктної ситуації.

Правило 5. Сформулюйте конфліктну ситуацію своїми сло­вами, не повторюючи слів з опису конфлікту. Таким чином, у її формулюванні з’являться слова, яких не було раніше.

Правило 6. Формулюйте конфліктну ситуацію мінімаль­ною кількістю слів.

Існує багато методів діагностики конфліктів. Найбільш по­ширеними з них є метод картографії, соціометрія, модульна методика, різноманітні опитники і т. ін.

За допомогою методики картографії, запропонованої австралійськими вченими X. Корнеліусом і Ш. Фейом, здійс­нюють структурний аналіз конфлікту.

Суть методики полягає у складанні карти конфлікту, на якій відображаються проблема, учасники конфлікту з їхніми потребами і побоюваннями.

Рис.

Робота по заповненню карти складається з декількох етапів^[33].

На першому етапі описується проблема взагалі, визнача­ється предмет і природа конфлікту.

На другому етапі визначаються головні учасники (суб’єк­ти) конфлікту. До їх переліку можна віднести осіб чи групи. Суб’єкт конфлікту можна об’єднати разом з іншими учасника­ми (допускається об’єднання групових і особистих категорій) за умови спільності їх потреб щодо певного конфлікту.

Третій, етап - передбачає перерахування основних потреб і пов’язаних з ними побоювань. Треба з’ясувати мотиви по­ведінки, тому що вчинки людей визначаються їхніми бажан­нями, потребами, мотивами.

Використання методики картографії має багато переваг, то­му що складання карти дозволяє переборювати надмірні емоції; при цьому визначаються складні ділянки роботи, що потребують термінової уваги. Карта сприяє створенню нових напрямів вибору рішень, а при її груповому складанні особи, які вважали що їх не розуміють, мають можливість висловити­ся, що у свою чергу створює атмосферу довіри.

Метод соціометрії (від лат. sociusnιetrunι: socius - співу­часник і nιetrunι - вимірювання) перейшов у вітчизняну науку з зарубіжної соціології і соціальної психології. Винахідни­ком цього методу є американський вчений Дж. Морено. Соціо- метричний метод являє собою систему технічних засобів і про­цедур, що дозволяють здійснити аналіз соціально-емоційних зв’язків індивіда з членами тієї групи, де він працює, а та­кож вивчити характер емоційно-психологічних зв’язків між людьми.

За допомогою соціометричних досліджень можна отримати такі відомості:

■ зріз динаміки внутрішніх взаємин у групі;

■ конкретну кількісну оцінку внутрішньогрупових і між- групових процесів спілкування;

■ характер психологічних взаємин;

■ наявність лідерства й угруповань;

■ наявність конфліктних ситуацій.

Перевагою використання цього методу є простота і швид­кість процедури дослідження.

Існує декілька варіантів соціометричної методики. Най­більшу популярність отримала модульна методика, яка за допомогою певних формул діагностує конфліктну ситуацію, надає можливість:

■ кількісно визначити загальний характер взаємодії пра­цівників у колективі, моральний потенціал кожного з них, якість їхньої спільної роботи;

■ виявити абсолютну й відносну кількість конфліктних і на- півконфліктних діад;

■ виявити робітників, що мають найбільшу кількість конф­ліктних взаємодій (визначити індивідуальний індекс конф­ліктності);

■ визначити ранг кожного співробітника в колективі, місце лідерів у групі і т. ін.

Математичне моделювання - це метод прогнозування й оцінки розвитку конфліктних ситуацій із залученням засо­бів обчислюваної техніки. Він дозволяє замінити безпосеред­ній аналіз конфліктів аналізом властивостей і характеристик математичних моделей. Наявність модельного опису дозволяє передбачити розвиток ситуації з метою вибору оптимального варіанту її врегулювання. Для дослідження конфліктів вико­ристовують такі математичні моделі:

■ статистичні дослідження залежностей;

■ імовірнісного розподілу;

■ марківського ланцюга;

■ моделі цілеспрямованої поведінки;

■ імітаційні моделі;

■ теоретичні моделі.

Крім цього, при дослідженні міжособистісних конфліктів застосовують якісні методи, до яких належать:

Аналіз - метод, що полягає у виділенні структурних еле­ментів конфлікту (об’єктивних і суб’єктивних) і вивченні їх особливостей.

Синтез - метод пізнання, за допомогою якого можна об’єд­нати окремі структурні елементи конфлікту і визначити роль кожного елемента в єдиній системі.

Історичний метод застосовується у дослідженні історії конфлікту і дозволяє оцінити його роль у розвитку суспільст­ва, окремих соціальних груп і особистостей.

Логічний метод дозволяє зробити логічний опис конф­лікту з застосуванням законів діалектичної і формальної логіки.

Порівняльний метод припускає зіставлення ряду аспектів конфлікту і з’ясування подібностей чи розбіжностей в їхніх проявах.

Індуктивний метод дозволяє узагальнити результати вивчення окремих фрагментів, подій, фактів конфлікту і та­ким чином виявити закономірності його функціонування.

Дедуктивний метод полягає у можливості пізнання окре­мого конфлікту на основі знання загального, відокремлення конкретного в конфлікті від абстрактного.

Як додаткові методи діагностики конфлікту на різних ета­пах його розвитку можна застосовувати такі:

■ творчої візуалізацїі - для аналізу причин конфлікту;

■ мозкового штурму - для пошуку альтернатив вирішення конфлікту;

■ автоматичного запису - для з’ясування власних реакцій на певні можливості;

■ уявлення - для з’ясування власних прагнень і визначення свідомого вибору оптимального рішення;

■ уявного контролю (техніка вольового мислення) - для формування внутрішньої мотивації або контролю з метою реа­лізації нових рішень.