§ 2. Динаміка конфлікту

Кожний реальний конфлікт являє собою не одноразовий акт, а процес, що може бути досить тривалим. У зв’язку з цим аналіз конфлікту припускає не тільки розгляд його структури (стати­ки), але й дослідження стадій і етапів розвитку (динаміки).

Будь-якому конфлікту передує спірна ситуація (розбіжно­сті сприйняття й оцінок тих чи інших подій). Але не кожна спірна ситуація перетворюється на конфлікт.

Передумовою для розгортання конфлікту є створення в со­ціальній системі потенціалу напруженості, що матеріалізу­ється в соціальних очікуваннях, позиціях індивідів (чи груп), в їхніх соціальних діях. Таким чином, формується суб’єкт конфліктної дії, здатний ініціювати конфліктну ситуацію^[12].

=> Конфліктна ситуація - це ситуація прихованого або відкритого протиборства двох або декількох учасників (сторін), кожний з яких має свої цілі й мотиви, засоби та способи рішення особисто значимої проблеми.

Для переростання наявної суперечності в конфліктну ситу­ацію потрібні певні умови:

■ значимість ситуації для учасників конфліктної взаємодії;

■ перешкода з боку одного з учасників досягненню цілей його опонентом (навіть якщо це сприйняття суб’єктивне);

■ перевищення рівня особистої чи групової терпимості до наявної перешкоди хоча б в однієї зі сторін^[13].

Конфліктна ситуація є умовою виникнення конфлікту, але для цього обов’язково потрібен привід (інцидент).

=> Інцидент (привід) - це практичні дії учасників конф­ліктної ситуації, які характеризуються безкомпроміс­ністю вчинків і спрямовані на обов’язкове оволодіння об’єктом загостреного зустрічного інтересу. Інциден­том можуть виступати навіть дії третьої сторони.

Початок конфлікту визначають при одночасній наявності наступних умов:

■ перший учасник свідомо й активно діє на шкоду іншому учаснику;

■ інший учасник (опонент) усвідомлює, що ці дії спрямова­ні проти його інтересів;

■ опонент починає відповідні дії проти першого учасника^[14].

Закінчення конфлікту може мати різні форми, але в будь- якому випадку передбачає припинення дій учасників, спрямо­ваних один проти одного.

Ми вже визначали, що конфлікт - це процес, який складаєть­ся з певних етапів. Динаміка конфлікту - це процес його змін.

Динаміку конфлікту можна представити у вигляді схеми (див. рис. 8), на якій наведений варіант динаміки розвитку й вирішення конфлікту на прикладі міжособистісного конф­лікту^[15].

Загальна схема динаміки конфлікту складається з наступ­них стадій:

■ передконфліктна стадія;

■ стадія відкритого конфлікту;

■ післяконфліктна стадія.

Передконфліктна стадія починається з конфліктної ситу­ації, за якої вже виникають усі основні елементи, що утворю­ють структуру конфлікту, тобто є в наявності основна група передумов для конфліктних дій, зокрема, певний об’єкт мож­ливого протистояння, наявність двох сторін, здатних одночас­но претендувати на цей об’єкт, усвідомлення однієї або обома сторонами ситуації як конфліктної. Але це ще не конфлікт, а тільки рівноважний стан, обставина, що може передувати протиборству (наприклад, робітникам підприємства тривалий час не виплачують зарплату; адміністрація намагається знай­ти об’єктивні й, звичайно, тимчасові причини; деякий час до пояснень адміністрації прислуховуються - працівники споді­ваються, що скоро зарплата буде виплачена; конфлікту ще не­має, але зростає напруженість, а з нею і готовність до відкритої боротьби за свої права).

Передконфліктна ситуація характеризується, тим, що ство­рює реальну можливість конфлікту. Але вона може бути ви­рішена й «мирним», безконфліктним шляхом, якщо умови, що призвели до неї, зникнуть самі по собі або будуть «зняті» у ре­зультаті усвідомлення ситуації в якості перед конфліктної. За відсутності цих умов конфлікт переходить у відкриту стадію.

Рис. 8. Динаміка розвитку і вирішення міжособистісного конфлікту

Стадія відкритого конфлікту.

Якщо після інциденту знайти компроміс і запобігти по­дальшому розвитку конфлікту не вдалося, то за першим інци­дентом випливають другий, третій тощо. Конфлікт вступає в наступний етап - відбувається його ескалація (наростання).

=> Ескалація конфлікту - це ключова, найбільш напру­жена його стадія, коли відбувається загострення всіх протиріч між учасниками і використовуються всі мож­ливості для перемоги у протиборстві. Відбувається мо­білізація всіх ресурсів: матеріальних, політичних, фі­нансових, інформаційних, фізичних, психічних тощо.

На цій стадії ускладнюються будь-які переговори або інші мирні способи вирішення конфлікту. Емоції (тривога, гнів, страх, ненависть) часто спотворюють розум, логіка поступаєть­ся почуттям. А. Т. Ішмуратов вважав, що емоції не просто суп­роводжують конфлікт, вони є його внутрішнім стрижнем, керують ним і заважають керувати конфліктом учасникам^[16]. Головне завдання полягає в тому, щоб нанести якомога більше збитків супротивникові. Тому на цій стадії можуть змінитися причини й основна мета конфлікту, з’явитися нові причини, цілі, ціннісні орієнтації тощо. Розвиток конфлікту отримує спонтанний некерований характер.

На етапі ескалації конфлікту можливо:

Створення образу ворога. Це один з найважливіших момен­тів етапу розвитку конфлікту. Він починає формуватися ще на його ранній стадії, але поки немає протидії, поки погрози не реалізовано, образ ворога носить опосередкований характер.

Зростання емоційної напруги. Виникає як реакція на зрос­тання загрози можливого збитку; зниження керованості про­тилежною стороною; неможливість реалізувати свої інтереси в бажаному обсязі за короткий час; опір опонента^[17].

Демонстрація сили й загроза її застосування. Це наступ­ний важливий елемент і характеристика ескалації конфлікту. Одна зі сторін конфлікту (або обидві), з метою залякування супротивника, постійно намагається показати, що має більші сили і ресурси. При цьому кожний сподівається, що така його позиція призведе до капітуляції супротивника. Часто цей прийом реалізується через оголошення різного роду ультима­тумів іншій стороні. У психологічному плані демонстрація си­ли або загроза її застосування пов’язана з нагнітанням емоцій­ної напруженості, ворожнечі й ненависті до супротивника.

Спроба захиститися. Природною реакцією на демонстра­цію сили й загрозу її застосування є спроба захиститися. Але, як відомо, кращий спосіб захисту - напад. Тому погроза силою найчастіше провокує насильство й подальшу ескалацію конф­лікту.

Застосування насильства. Це останній аргумент у супе­речці і його застосування свідчить про те, що почалася вища фаза розвитку конфлікту. Мова йде не тільки про фізичне на­сильство, маються на увазі будь-які його види: економічне, політичне, моральне, психологічне (наприклад, психологіч­ним насильством вважається, якщо начальник у відповідь на справедливу критику примушує підлеглого звільнитися «за власним бажанням»; якщо в засобах масової інформації постійно пропагуються жорстокість, убивства - це насильство над духовним світом людини).

Втрата первісного предмета розбіжностей. Полягає в то­му, що протиборство, яке почалось через спірний об’єкт, пере­ростає в більш глобальне зіткнення, у процесі якого первісний предмет конфлікту вже не грає основної ролі. Конфлікт стає незалежним від причин, що його викликали, і продовжується після того, як вони стали незначними^[18].

Тенденція до розширення й поглиблення конфлікту. Конф­лікт не існує в постійних рамках і в одному стані. Розпочав­шись в одному місці, він поширюється, охоплює нові сфери, території, соціальні рівні й навіть країни (наприклад, вироб­ничий діловий конфлікт, що розпочався між двома членами організації, надалі може охопити соціально-психологічну, ідео­логічну сфери, перейти з міжособистісного рівня на міжгрупо- вий тощо).

Остання фаза відкритого періоду конфлікту - завершення конфлікту. Вона означає будь-яке його закінчення і може ви­ражатися в корінній зміні цінностей суб’єктів протиборства, появі реальних умов припинення конфлікту або сил, здатних це зробити. До основних форм завершення конфлікту нале­жать: згасання, розв’язання, урегулювання, усунення, пере­ростання в інший конфлікт.

Згасання конфлікту - це тимчасове припинення протидії зі збереженням основних ознак конфлікту: суперечностей і на­пружених відносин. Конфлікт переходить з явної форми у при­ховану. Зазвичай це відбувається в результаті:

■ виснаження ресурсів обох сторін;

■ втрати мотиву до боротьби, зниження важливості об’єкта конфлікту;

■ переорієнтації мотивації опонентів.

Розв’язання конфлікту - це спільна діяльність його учас­ників, спрямована на припинення протидії і на вирішення про­блеми, що призвела до зіткнення.

Урегулювання конфлікту відрізняється від розв’язання тим, що в усуненні суперечностей бере участь третя сторона (як за згодою сторін, так і без їхньої згоди).

Усунення конфлікту - це такий вплив на нього, у резуль­таті якого ліквідуються структурні елементи конфлікту.

■ вилученням із конфлікту одного з опонентів назовсім (наприклад, звільнення з роботи, переведення) або на деякий час (наприклад, відрядження, відпустка);

■ усунення об’єкта конфлікту (наприклад, посаду, за яку сперечались, скорочено);

■ усунення дефіциту об’єкта конфлікту (наприклад, пре­мію виділяють усім працівникам в однакових пропорціях).

Переростання в інший, конфлікт відбувається, коли у від­носинах сторін виникають нові, серйозніші суперечності й від­бувається зміна об’єкту конфлікту.

Післяконфліктна стадія. Вона відрізняється тим, що лік­відуються основні види напруженості, відносини між сторона­ми нормалізуються і на цій основі стає можливим повне або часткове вирішення конфлікту.

Часткове розв’язання конфлікту відбувається у випадках, коли припиняється зовнішня конфліктна поведінка сторін, але ще не перетворюється внутрішня (когнітивна, інтелектуальна, емоційна) сфера, що призвела до конфліктної поведінки (нап­риклад, застосовуються адміністративні санкції до обох сторін конфлікту, а об’єктивна причина конфлікту не усувається).

Повне розв’язання конфлікту досягається лише тоді, коли змінюються обидва компоненти конфліктної ситуації - і на зовнішньому, і на внутрішньому рівнях (наприклад, при задо­воленні всіх справедливих вимог сторін-конфліктерів шляхом вишукування додаткових ресурсів).

Слід також зазначити, що не завжди конфлікт проходить усі зазначені стадії: передконфліктну, відкриту й післяконф- ліктну. Наприклад, об’єктивно сформована конфліктна ситу­ація може бути не помічена і не усвідомлена тими, чиїх інте­ресів вона торкнулася. Тоді, природно, конфлікт не почнеться. Конфлікт не почнеться й у випадку, якщо слідом за виникнен­ням його об’єктивних причин вони негайно ж усуваються. Од­нак варто мати на увазі, що не завжди завершення конфлікту призведе до миру й згоди. Трапляється й так, що закінчення одного (первинного) конфлікту може розпочати наступний конфлікт. Так, завершення конфлікту в економічній сфері мо­же дати імпульс для його виникнення в політичній області; після вирішення політичної проблеми може наступити період ідеологічного протистояння і т. д.

Крім цього, після завершення конфлікту може розпочатися постконфліктний. синдром, що виражається в напружених взаєминах колишніх опонентів конфлікту. А при загостренні протиріч між ними постконфліктний синдром може стати дже­релом наступного конфлікту, причому з іншим об’єктом, на новому рівні та з новим складом учасників.

Вивчення різноманітних можливостей попередження конф­лікту на ранніх його етапах - це одне з важливих завдань конфліктології.