Специфіка зарубіжного екологічного законодавства та механізм його чинності

З початку 70-х років у багатьох країнах було прийнято «Основний закон із боротьби проти забруднення навколишнього середовища» — так називався цей закон в Японії. У США він має назву «Закон про національну політику в царині охорони навко­лишнього середовища».

У цих законах вперше закріплено загальні принципи й цілі діяльності державних органів із питань охорони довкілля, які ма­ли забезпечити концептуальну однорідність законодавства у цій сфері, визначено основні напрями діяльності та органи, які її здійснюють. Наприклад, у законодавстві Японії вперше було да­но правову дефініцію терміна «Когай» (суспільні збитки), якими було названо «...будь-яку ситуацію, коли здоров’ю людей або живій речовині в навколишньому середовищі завдано збитків за­брудненням атмосфери, води і ґрунтів, шумом, вібраціями, про­сіданням ґрунту і впливом речовин із різким запахом, що виник­ли внаслідок промислового виробництва чи будь-якого іншого виду людської діяльності».

Для розвитку положень вищезгаданого закону було прийнято спеціальні законодавчі акти, спрямовані на спеціальне запобі­гання та усунення порушень якості окремих компонентів сере­довища. В основу законодавчої піраміди було покладено чис­ленні нормативні акти (постанови, накази, правила тощо) орга­нів місцевої влади, які найбільшою мірою враховували природ­но-географічну та соціально-економічну специфіку того чи ін­шого регіону.

У цьому законі центральне місце відведено розділам, які рег­ламентують головні напрями діяльності держави у сфері охорони навколишнього середовища, а саме: впровадження стандартів якості довкілля, організацію моніторингу, керівництво розроб­ленням і реалізацією програм контролю за забрудненням середо­вища, організацію наукових досліджень з проблем довкілля, бюд­жетно-фінансову діяльність тощо. Гострота екологічних проблем у Японії змусила керівні кола країни включити в текст цього за­кону положення про несення приватними підприємствами всіх або часткових витрат на охорону довкілля.

У США вже у 1970 р. сформульовано положення про обов’язковість державної екологічної експертизи всіх напрямів господарської діяльності. У спеціальних законах було визначено конкретні природозахисні заходи з охорони повітря, води, пово­дження з твердими відходами, контролю за отрутохімікатами й токсичними речовинами, рекультивації земель, боротьби з шу-_ мом, несприятливими вібраціями та запахами.

Серед спеціальних законів слід відзначити закон про екологі­чну освіту. В більшості розвинених країн діє чіткий механізм ре­алізації екологічного законодавства — його правового та еконо­мічного аспектів. Законодавство встановлює відповідальність власників потенційно небезпечних об’єктів і необхідність від­шкодування збитків особам, потерпілим від аварії чи катастрофи, завдані забрудненням землі, повітря, води. Крім того, прийняття кожного природоохоронного закону супроводжується виділен­ням із державного бюджету асигнувань на захист навколишнього середовища.

Так, у США 1972 р. конгрес прийняв «Закон про чистоту вод­ного середовища», на реалізацію якого було виділено 18 млрд дол. на найближчі три роки; інвестиції використано на будівництво муніципальних очисних споруд, які наполовину завантажені пе­реробкою промислових стічних вод. На знешкодження звалищ хімічних та інших небезпечних відходів у 1980 р. було виділено 1,6 млрд дол. («Закон про суперфонд»), а 1986 р. — ще 8,5 млрд («Новий закон про суперфонд»).

У зарубіжних країнах діє широка мережа національних зако­нів з охорони повітря, вод і земель, комплексні правові акти з охорони навколишнього середовища. Згідно із законом про охо­рону атмосферного повітря у Болгарії обов’язковим для підпри­ємств є застосування лише такої технології, яка забезпечує міні­мальні та допустимі викиди в повітря шкідливих речовин. Майже в усіх розвинутих країнах контролюється рівень концентрацій за­бруднювальних речовин, а також обсяги викидів від окремих ви­робництв та їх якісні характеристики.

Для зацікавленості лісокористувачів у відновленні зелених на­саджень за законом США тимчасові витрати на амортизацію ка­піталу бере на себе держава.

Як і в інших країнах, у США значно забруднюють повітря в містах вихлопні гази автомобілів. Сенат конгресу схвалив зако­нопроект щодо застосування інших видів палива для роботи ав­тотранспорту. Міністерством транспорту США було виділено 35 млн дол. для проведення в містах випробовувань автобусів, що працюють на зрідженому газі, скрапленому природному газі, етанолі і метанолі.

У США, як і в Німеччині, змінилися пріоритети у боротьбі з забрудненням атмосфери. Головні програми спрямовано не на введення в дію очисного обладнання, а на створення екологічно чистих технологій.

У Японії діє законодавство про контроль за виробництвом фреонів, розроблено спеціальну програму реконструкції підпри­ємств з виробництва фреонів, обсяг фінансування якої щороку становить 48 млн ієн, передбачено пільги щодо кредитування і податків на екологічні заходи.

У багатьох індустріальних країнах Азії екологічні проблеми співзвучні з японськими. У Сінгапурі закон про охорону громад­ського здоров’я і навколишнього середовища було прийнято в 1968 р., закон про охорону повітря — в 1971 р. У Таїланді зако­нодавство щодо охорони довкілля почало діяти з 1974 р., у Пів­денній Кореї — зі 977 р., в Індонезії — зі 979 р.

Закон США про водні ресурси передбачає виконання 16 про­грам. Встановлено кримінальну відповідальність за свідоме скидан­ня у водойми забруднень, що загрожують здоров’ю і життю людей.

У Франції контроль за охороною вод здійснюється на основі закону, прийнятого у 1964 р. За цим законом у країні діє 6 басей­нових управлінь. У Великобританії відповідно до закону про вод­ні ресурси (1973 р.) стан якості водойм контролюють 10 регіона­льних водних комітетів. У Нідерландах відповідно до закону про забруднення поверхневих вод промислові підприємства і муніци­палітети зобов’язані мати ліцензію на скидання відходів.

У Швейцарії законом про охорону вод від забруднення регла­ментується максимально допустимий рівень вмісту забруднюваль­них речовин у разі скидання стічних вод. У Бельгії скидання сті­чних вод без ліцензії заборонено. Подібний порядок існує і в Но­рвегії та Данії. В Україні Міністерство охорони навколишнього природного середовища України затверджує Стандарти якості поверхневих і підземних вод.

13.3.