Особливості організаційної структури управління природокористуванням в окремих країнах

Механізм управління процесом природокористування у більшості країн сформувався у 70-х роках XX ст. Він відзнача­ється високим організаційним рівнем, гнучким застосуванням адміністративно-нормативних методів у поєднанні з фінансово- економічним стимулюванням приватного сектору, активним ви­користанням найновіших досягнень науково-технічного прогре­су.

⅝ У середині 70-х років Японія вийшла на перше місце серед розвиненихкраїн за обсягом природоохоронних витрат: їх пито­ма вага у ВНП Японії становила від 3,0 до 5,5 %, тоді як у США за цей період — 0,8 %, Німеччині — 0,8, Швеції — 0,5—0,9, Іта­лії — 0,4, Нідерландах — 0,04 %.

В основу екологічної політики економічно розвинених країн покладено три принципи:

• принцип профілактики, або превентивний: сутність його по­лягає в тому, що нові проекти держави та підприємств мають створюватися так, щоб уникнути ускладнення будь-яких екологі­чних проблем;

• принцип відповідальності, сутність його — в посиленні від­повідальності забруднювачів навколишнього середовища;

• принцип кооперації, його сутність полягає в тому, що у ви­рішенні екологічних питань узгоджено працюють держава, еко­номіка і громадяни.

- Саме держава створює умови для діяльності фірм та окремих осіб для збереження якості середовища проживання людей. В усіх економічно розвинених країнах було створено широкий комплекс правових інструментів з охорони навколишнього сере­довища, що постійно вдосконалюються.

У США існує (типове й для інших країн) Агентство з охорони навколишнього середовища. Воно координує діяльність усіх фе­деральних міністерств і відомств країни, має також 26 тис. штат­них працівників, а його бюджет становить понад 1 млрд дол.

Крім цього у виконавчому апараті президента США з 1970 р. функціонує Рада з якості довкілля, яка формально є консультатив­ним органом при президентові. Одночасно вона відповідає за розроблення державної політики у сфері охорони довкілля. Наці­ональна програма природоохоронних заходів США (1989 р.) спрямована на зменшення масштабів забруднення атмосфери на період до 2010 року. Обов’язки Ради (річний бюджет 3,5 млн дол.) визначається такими головними функціями:

• оцінка ефективності різних заходів у сфері охорони довкілля;

• розроблення рекомендацій президенту та адміністрації США з метою формування національної політики щодо довкілля;

• визначення нових критичних параметрів екологічної ситуа­ції для своєчасного вжиття відповідних заходів;

• загальний контроль за виконанням державної політики в ца­рині охорони довкілля, періодична перевірка відповідності ши­рокої системи контролю та змін якості довкілля встановленим вимогам;

• загальна координація федеральної та регіональної природо­охоронної діяльності.

У Японії функціонують шість основних видів державних орга­нів, які пов’язані з охороною навколишнього середовища. Голов­ним органом є Управління з питань довкілля, засноване 1971 р., що має статус міністерства. Воно планує основні напрями держав­ної політики у сфері охорони середовища, розробляє екологічні закони, стандарти, нормативи, координує всі природоохоронні заходи. При Управлінні з охорони навколишнього середовища функціонують Національний інститут екологічних досліджень, Інститут підготовки фахівців для контролю за забрудненням дов­кілля.

Крім того, функціональні підрозділи державних міністерств і відомств переймаються проблемами довкілля в межах свого міні­стерства.

Рис. 13.1. Структура управління з питань довкілля в Японії

Організаційно-управлінські та контрольні функції з охорони навколишнього середовища в країнах Європи здійснюють, як правило, спільними діями відомства загальної компетенції та спеціальні відомства.

За порушення норм і правил природокористування наклада­ються штрафи в адміністративному порядку або притягується до кримінальної відповідальності — аж до позбавлення волі.

Вважається, що найдосконалішою є швейцарська система управління охороною природи і навколишнім середовищем. По- перше, це чітка система взаємопов’язаних політичних, юридич­них, соціальних, наукових та організаційних положень і законів, інтегрована у всесвітню природоохоронну систему та природно вписана у соціально-економічні умови держави. По-друге, вона має механізми функціонування різного характеру і різних рівнів, з прямим і зворотним зв’язками; тут населення не тільки виконує закони, але й має можливість змінювати їх та впливати на дії уряду.

У Швейцарії вироблена національна політика охорони довкіл­ля, яка реалізується через закони, договори, ринкові механізми, природоохоронні інвестиції, кооперацію державних та приватних структур, освіту та пропаганду. Національна природоохоронна політика є невід’ємною складовою державних та приватних пла­нів розвитку та її виконання забезпечується як державними стру­ктурами (депутатами, міністерством, поліцією), так і приватни­ми — Лігою охорони природи, Об’єднанням з охорони природи, а також численними екологічними бюро, постійними змішаними комісіями з представників державних урядовців та членів приват­них організацій.

13.4.