4. Забутий естетикою «жах перед прекрасним»

Слухаючи «Реквієм» Моцарта, дивлячись на «Хрест на горі» Гаспара Давида Фрідріха, ми відчуваємо жах: ці твори ніби випробовують нас, уселяють нам тривогу, завдають болю. «Краса, — слушно зазначав Достоєвський у «Братах Карамазових», — це річ жахлива й моторошна.

Саме цей «жах перед прекрасним» — користуючись виразом К.-Л. Кретьєна — естетика часто воліє забути, втікаючи у витончене й піднесене або приховуючи те, що її бентежить. Не вдаючись до будь-якого аналізу смакових уподобань, до будь-якого вивчення умов, що дозволяють сформувати естетичну оцінку, Кретьєн відсилає нас до цього випробування, яке є надломом, до цієї радості, яка страшить і жахає. Випереджаючи всяку феноменологію естетичного досвіду, він долає естетику, щоб добутися до краси з її трагічним обличчям. Краса, ця загадка, більше ранить і тривожить нас, ніж заспокоює. Надмір емоцій, який вона приносить із собою, роз’ятрює наші рани. Скажімо, Платон описує нам у «Федрі» це випробування людини Красою, яка вселяє жах кожному, хто її споглядає; той, хто бачить Красу, тремтить від страху, бо вона є лицем Буття, вона провіщає нестерпне, вона — обличчя вашої долі.

«Треба, — каже нам Ж.-Л. Кретьєн, — подолати естетику, щоб осмислити красу, якщо вона є лицем самого Буття. Питання, які вона перед нами ставить, — це питання не часткові, вони зачіпають усе єство людини та всі дороги, на яких вона може або загинути, або віднайти себе [...]. Тим часом самодостатня краса кличе нас і накладає на нас обов’язок, від якого годі ухилитися, відповісти на її поклик [...] Ця відповідь не повинна входити в естетичну оцінку» ¹.

¹ CHRETIEN J.-L. «L’Effoi du beau», priere d’inserer, Ed. du Cerf.

В наступному тексті, уривку з праці «Жах перед прекрасним», Кретьєн протиставляє божественну радість, виліплену з повноти, нашій власній радості, пронизаній болем, жахом і тривогою.

ГІРКА РАДІСТЬ СПОГЛЯДАННЯ ПРЕКРАСНОГО

«Радість Бога перед творінням, про яку оповідає нам Книга Буття, не може бути нашою радістю. Коли Бог бачить, що це добре, це бачення засвідчує, що справді відбувся акт творення, оскільки Бог може /587/ спрямувати свій погляд на щось таке, що тепер відрізняється від Нього самого, і Він милується добрістю, яку Він справді дав своєму творінню і постійно її йому дає. Але ця добрість прийшла від Нього, тому від Нього не може заховатися жоден її аспект, Він водночас і передає її, і підтримує, це Його славу виражає вона в усій її завершеності, і радість від споглядання свого творіння збігається з радістю творити, радістю, яка не притаманна Богові, а є Ним самим. Наша власна радість від споглядання світу, порівняно з радістю божественною, пронизана болем і насичена страхом, бо вона вкидає нас у саме осереддя того, що є набагато об’ємнішим за наше буття, наші діяння і наші можливості, а цей надмір, у свою чергу, поєднується з Богом, який усеосяжніший безконечно. Де були ми, коли Бог створив землю? Наш подив — це водночас одкровення нашої слабкості, якого самі ми ніколи не досягли б. Надмір, який нас огортає, випромінюється не з нас, ми самі є часткою цього випромінювання. Хоч би якою гострою була наша радість, хоч би яким жвавим було наше здивування, вони ніколи не можуть сформувати адекватну і гармонійну відповідь на те, що нас розвеселяє, і на те, що нас дивує. Наша радість не відкриває нам якісь наші помилки, вона сама помиляється. Ніколи наша радість перед красою не буде такою ж гарною, як сама краса. Це далеч, яка до нас наближається, і наша радість перед її близькістю, або, радше, в його близькості, не належить нам тією самою мірою, в якій ми не належимо їй — радості, яка відриває нас він нас самих і від нашого стерильного вдоволення, щоб прилучити нас до страждань заплідненості».

Жан-Луї КРЕТЬЄН. «Жах перед прекрасним» (Jean-Louis CHRETIEN. «L’Effroi du beau», Ed. du Cerf, 1987, pp. 25 sq.).