6. Висновки: кінець ери усталених істин
В кінці XX сторіччя наука опинилася в полоні радикальної невизначеності, у стані подвійної непевності: по-перше, розпалися абсолютні основи, такі дорогі вченим XIX сторіччя; а по-друге, наука помчала до обрію знань, який безперервно віддаляється, і тій гонитві не буде кінця.
В математиці раціональний розум у його найабстрактнішій та найбільш строгій формі відкрив свої власні межі: віднині не в його спромозі створити жоден абсолют і навіть його єдність поставлена під сумнів. У іншій галузі, в самому осередді фізики, панує індетермінізм: ми відокремлені від реальності не тільки обмеженими можливостями людського розуму, а й неможливістю пізнати через досвід реальність у цілому (такою, якою її описує квантова теорія). /370/Паралельно з нагромадженням цієї купи невизначеностей зростає значущість відношень і структур, яким надається набагато більшої ваги, ніж самим об’єктам, — це ми спостерігаємо як у математиці, так і у фізиці. Ця безліч відношень породжує складність, яка стала одним із наріжних каменів сучасної думки.Невизначеність, випадковість, індетермінізм, складність і, як наслідок усього цього, невпорядкованість: як далеко відійшли ми від чудового ідеалу простоти, що панував у минулі сторіччя! І немає нічого дивного в тому, що невизначеність, нереґулярність, приблизність природних і повсякденних явищ опинилися в центрі інтересу наук, сприяючи утворенню різних «теорій хаосу», наприклад...
Але науковий світ потрясло й чимало інших подій. Породжений силами, внутрішньо притаманними розвитку знань, виникає рух за уніфікацію. В такий спосіб властивості, відкриті в галузі квантової теорії, дедалі більше проникають у всі сфери експериментальної науки. Але методи дослідження також стають спільними. Отже, виникає стихійна інтердисциплінарність, яка останнім часом руйнує кордони, успадковані від XIX сторіччя.
І, нарешті, розвиток біології відкриває можливості впливу на природу самої людини: таким чином, перед думкою відкриваються справді запоморочливі перспективи.
Науці знадобилася вся часова протяжність XX сторіччя, щоб освоїти всі ці революції у сфері ідей та закласти їх у нові підвалини проґресу. Зокрема, невизначеність основ анітрохи не зупинила її поступу: чітка визначеність цих основ, яку так довго намагалися відкрити, виявилася неістотною і непотрібною. Таким чином, перед науковою думкою відкрився новий світ: неосяжний космос віднині має свою історію, в якій людина спроможна взяти власну долю у свої руки, і це стало можливим завдяки останньому досвіду, набутому в умовах кардинальної відсутності усталених істин.