Цей заголовок виглядає трохи парадоксальним.
Людина, казав Мішель Фуко, це зовсім недавній винахід, який мало не зник із появою наук про людину (див. нижче, с. 489 і далі). Бо ці науки не тільки не взяли людину в її найзагальніших рисах за об’єкт свого вивчення, а й зробили все можливе, щоб розчинити суб’єкт, усунути не тільки свідомість, а й розмаїті образи людини.
Саме таких поглядів дотримуються не лише представники «структуралістської» течії, а й прихильники численних видів «позитивістського» підходу, які ми розглянемо в цьому розділі.Проте смисл і людина не повністю зникли із сучасного обрію.
Новітня психологія розвивається під впливом біхевіористської або поведінкової моделі (Скінер), теорії інформації і теорії штучного інтелекту, нейронаук (Шанже) і кібернетики (школа Пало Альто). Вона не змогла уберегтися ані від позитивістських моделей, ані від позитивістських спокус.
Історія набагато двозначніша: хоч досить часто вона й відмовляється від якісних методів, віддаючи перевагу кількісному і статистичному підходу, вона, проте, не відокремлює себе від гуманізму, успадкованого нею від Середніх Віків.
Соціологія часто зберігає вірність якісному підходу. Концентруючи свою увагу на повсякденному життєвому досвіді і часто відмовляючись від статистичного методу, вона описує у своїх дослідженнях людину новітнього часу, її стратегію та її конфлікти (Де Серто, Крозьє), а також логіку соціальних відмінностей (Бурдьє) і систему об’єктів (Бодріяр). Хоча соціологія і силкується досягти певного рівня об’єктивності, ця остання, проте, поступається місцем суб’єктивності (Бурдьє).
І, нарешті, антропологія втратила сьогодні свою екзотичність, щоб прийти в наші міста і наші села, де вона описує повсякденність.
Окремий розділ (розд. 3) присвячено проблемам мови та лінґвістики, що традиційно включається до наук про людину (гума-/372/нітарних наук): ці проблеми справді виявляють свою присутність у всіх сферах знання, що підтверджує їхню важливість.
Таким чином, у науках про людину, попри кризу, яку вони нині переживають, — йдеться про їхні іноді дуже неточні результати, про їхню глобальну ідеологічну заплутаність, про подрібнення методів наукового пошуку, що привносять зневіру й розчарування в цю галузь знання, — ми спостерігаємо множинність підходів, і вони приводять нас до численних значущих сплетінь, до об’єктивної істинності суб’єктивного і людини.