3. Від критики ідеологій до аналізу бюрократичних режимів і сталінізму: Касторіадіс і Лефор
Ставити під сумнів моністичні або унітарні бачення світу — це не що інше, як зворотний бік критики ідеологій або ортодоксій, яку здійснювали тоді Реймон Арон або Роже Кайюа (1913 — 1978 pp.), що заснував, разом з Жоржем Батаєм та Мішелем Лірі, Колеж соціології і був проникливим суддею сучасної цивілізації.
Що треба розуміти під ідеологією? Це система уявлень, панівних у певну епоху, система здебільшого фальшива або облудна, джерело містифікацій та хибних дій, тому що ідеологія (за своїм найзагальнішим визначенням) завжди означає соціальну сукуп-/176/ність уявлень, властивих певній суспільній групі, яка не розуміє справжнього походження своїх вірувань (економічних та інших причин, що сприяли їхньому виникненню). Внаслідок дивовижного парадоксу марксизм, який проголошує себе наукою, вільною від ідеологічних ілюзій, сам перероджується в ідеологію. Саме цю суміш ідеології та утопії і демістифікують Арон, Кайюа і навіть Мерло-Понті. Можливо, біля своїх джерел марксистська доктрина і справді прагнула до науковості та об’єктивності, але ж хіба згодом вона не загрузла в ідеологію? Не стала здійснювати функції щонайсправжнісінької догми?Від 1949 р. група «Соціалізм чи варварство», що стала публікувати журнал під тією самою назвою, у своїй критиці ідеологій стала схилятися до такої форми, як критика бюрократії. Засновники групи К. Касторіадіс (народився 1922 p.), політичний мислитель і філософ, який з 1946 р. починає ставити під сумнів тоталітаризм Сходу, і Клод Лефор (народився 1924 p.), який співпрацював із «Новітніми часами» перед тим як порвати з Сартром, коли цей останній прихилився до Комуністичної партії і став захищати сталінізм, — опублікували чимало ориґінальних думок про бюрократичне суспільство в сучасному світі. Уникаючи ортодоксальних поглядів, істин, які беруть на себе політичні зобов’язання і підпираються політичною владою, вони стали передчасними аналітиками бюрократії та тоталітаризму; вони піддали нищівній критиці ілюзії, притаманні нашій сучасності задовго до появи «нових філософів» 70-х років, задовго до того, як вийшли на арену думки мислителі наших нинішніх десятиріч.
Духу ортодоксальності, який живиться догмами, вони протиставили критичну перевірку і тверезий глузд. В той час (п’ятдесяті роки), коли Сартр надзвичайно енергійно виступає на боці Комуністичної партії та СРСР, вони, навпаки, намагаються вийти за межі кола, в якому панують ідоли і брехня. В одному зі своїх текстів, написаному значно пізніше згадуваної епохи, Клод Лефор повертається до післявоєнних років, коли було так важко обстоювати ясність думки і тверезість поглядів. «Хто не зазнав на собі ідеологічного терору, який застосовувала Комуністична партія проти лівої інтелігенції в повоєнні роки, хто не знає, як гуртувалися тоді навколо сталінізму письменники, що називали себе «прогресивними», той навіть уявити собі не може, як неймовірно важко було тоді відверто говорити про бюрократичний режим або про тоталітаризм і скількох зусиль треба було докласти, щоб /177/ перелізти через мури марксизму-ленінізму й відкрити справжнього Маркса [...]. Такий клімат не настроював ані на обачність у тлумаченнях, ані на сміливість, необхідну для того, щоб піддати тверезому аналізові проблематику Маркса і викорінити міф пролетарської революції»! 1.І справді, спробуймо зануритися хоч би в той-таки 1949 рік, щоб відчути на собі тиск ідеологічного терору, про який говорить у наведеному вище тексті Клод Лефор. Січень 1949 p.: розпочинається судовий процес, у якому Кравченко позивається з культурним тижневиком «Летр франсез», де головним редактором був Арагон. У своїй книжці «Я обрав свободу» Кравченко, високопоставлений радянський чиновник, що втік на Захід, нещадно засудив режим СРСР; його твір, який комуністи проголосили антирадянським і антиробітничим, спричинив запеклу полеміку. На процесі, спрямованому проти «прогресивного» журналу, виступили Роже Гароді, Жоліо-Кюрі, Веркор та багато інших, які прямо й недвозначно заявили: концентраційні табори в СРСР не існують... Але той же таки січень місяць 1949 р. багатий на розмаїті приклади ідеологічного тероризму.
Саме тоді розпочався хрестовий похід Французької комуністичної партії проти «психоаналізу, скроєного на взірець янкі», проти «ідеології ницої політики та шпіонажу» («Юманіте»)! 2. Було проголошено, що мар ксизм і психоаналіз абсолютно несумісні.1 Claude LEFORT. «Elements d’une critique de la bureaucratie», preface, Tel-Gallimard, pp. 8-9.
2 Подібних цитат чимало зібрано в чудовому дослідженні «Ідеї у Франції.» («Les Idees en France. 1945 — 1988», Folio Histoire-Gallimard, p. 76).
Таким чином, перший номер «Соціалізму чи варварства» (березень 1949 р.) мав у цьому політичному контексті справді глибоке значення: цей тижневик поставив собі за мету зламати змову замовчування та наслідки несумлінного висвітлення подій. Прояснюючи значення сучасної історії, «Соціалізм чи варварство» критично переоцінило чимало ілюзій та розкрило справжню суть багатьох брехливих закликів: «Через сто років після появи «Комуністичного маніфесту», через тридцять років після Російської революції [...] революційний рух, як нам здається, вичерпав себе [...]. «Соціалізм» постає перед нами невід’ємним від концентраційних таборів, від нещадної соціальної експлуатації, від найжорстокішої диктатури, від широко розповсюдженого кретинізму [...]. Об’єктивне утворення експлуататорського прошарку бюрократії /178/ робить очевидним, що авангард зможе організуватися тільки на основі програми, істотно спрямованої проти бюрократії та її коріння» 1.
1 «Socialisme ou barbarie», in CASTORIADIS «La Societe bureaucratique», 10/18-UGE, p. 139.
Наводимо текст, який допоможе читачеві зрозуміти цю проблематику очищення від догм. Це уривок із «Бюрократичного суспільства» Корнелія Касторіадіса, а, точніше, зі статті «Проблема СРСР і можливість третього історичного рішення» (лютий 1947 p.). Касторіадіс аналізує в ньому бюрократичну економіку та бюрократичну Державу, не випускаючи з уваги (о, соціалістичний реалізм!) і занепад культури.
БЮРОКРАТИЧНЕ СУСПІЛЬСТВО
II. Бюрократична економіка
19. Економічний процес у Росії фундаментально розгортається між двома соціальними категоріями: пролетаріатом, тобто спільнотою некваліфікованих робітників, що не володіють нічим, крім своєї робочої сили, і бюрократією, яка об’єднує індивідів, що не беруть участі в матеріальному виробництві, а лише здійснюють контроль та управління над працею інших людей. Між цими двома категоріями міститься робітнича та інтелектуальна аристократія, більш або менш привілейована. Головна причина, яка дає підстави визначити дві вищеозначені фундаментальні категорії як суспільні класи, — це їхня абсолютно протилежна роль у процесі виробництва.
20. Класовий характер процесу виробництва в Росії спричиняється:
а) тим фактом, що засоби виробництва перебувають у цілковитій власності бюрократії, яка повністю розпоряджається ними, а пролетаріат нічого не має.
б) тим, що бюрократія монопольно визначає напрямки розвитку виробництва;
в) тим, що бюрократія орієнтує виробництво на обслуговування її власних інтересів. Виробничі плани — це не що інше, як зашифрований вираз бюрократичних інтересів.
21. Ні виробничі плани, ні «націоналізація» засобів виробництва самі по собі не мають нічого спільного з колективізацією економіки. Колек-/179/тивізувати економіку означало б надати спільноті трудящих право на ефективне володіння та управління економікою і на користування плодами її діяльності, всі ці три аспекти невіддільні один від одного. Проте це неможливо тоді, коли трудящі не мають у своїх руках ефективної політичної влади. Жодної з означених вище умов у Росії не здійснено.
22. Саме класовий характер суспільства в Росії визначає розподіл соціального прибутку між різними категоріями населення Тоді як для пролетаря єдиним джерелом прибутку є вартість своєї проданої робочої сили (заробітна платня), бюрократія має надприбутки, які не відповідають її реальному внеску у виробничий процес, а відповідають лише тому місцю, що його даний індивід посідає в бюрократичній піраміді.
Цей надприбуток утворюється внаслідок експлуатації пролетаріату [...].
III. Бюрократична держава
25. Становище класу бюрократії спирається на повне підпорядкування йому державного апарату і ним ґарантується. В бюрократичній державі можна спостерігати кульмінаційну точку явища, яке характеризувало вже імперіалізм: злиття, навіть у персональному плані, економічної влади з владою політичною.
26. Маючи перед собою приклад бюрократичного суспільства, ми можемо дати класичне визначення Держави. Держава сьогодні — це монополія на матеріальне насильство плюс монополія на ідеї.
IV. Занепад культури
Сьогоднішня російська так звана «культура» — це жахливий взірець невігластва, тупої пихи, примітивізму, брутальності та азіатського догматизму. В цьому своєму стані вона не витримує порівняння з жодною добою людської цивілізації і являє собою насправді заперечення культури. Підняття в «ідеологічних» фабрикаціях бюрократії вже відомих реакційних тем (батьківщина, родина, релігія тощо) не означає орієнтації на повернення капіталізму, а є просто наслідком стабілізації класу, який, щоб виправдати своє панування, створює для себе «ідеологію», беручи її там, де вона вже є».
Корнелій КАСТОРІАДІС. «Бюрократичне суспільство» (Cornelius CASTORIADIS. «La Societe bureaucratique», I, 10/18-UGE, 1973, pp. 83 sq.) /180/