4. Ключовий твір XX сторіччя: «Шлях до рабства» (Гаєк)
Тепер поговоримо про твір, який важко віднести до якогось певного напрямку і який довгий час пахнув сіркою, але сьогоднішньому читачеві видається пророчим. Маємо на увазі «Шлях до рабства» (1943 р.) Фрідріха фон Гаєка, лауреата Нобелівської премії з економіки, твір, головну арґументацію якого було ескізно подано ще в квітні 1938 p.
y статті під назвою «Свобода та економічний режим».Але хто ж він такий, Фрідріх фон Гаєк? Австрійський економіст (1899 — 1992 pp.), який народився у Відні, а в 1938 р. став британським громадянином. З 1950 р. він викладав у Чикаго, а в 1984-му повернувся до Європи. Цю суперечливу в історії ідей XX сторіччя постать аж ніяк не слід ані проминати увагою, ані нехтувати. Гаєк є не тільки автором теорії, яка пояснює економічні кризи недостатністю заощаджень та кредитною експансією, що дезорганізують виробництво («Монетарна теорія і діловий цикл», 1928 p.), але й мислителем, який зумів дослідити — і це в період, аж надміру сприятливий для ортодоксальних ідей, — шляхи, які ведуть до рабства.
Велика соціалістична утопія, зазначає Гаєк, уже несе в зародку владу диктатури; хоч соціалізм і накидав себе народам під прапором свободи, але він був — і то від самого початку — відверто авторитарним: «Французькі автори, які заклали підвалини сучасного соціалізму, були переконані, що їхні ідеї не можна запровадити в життя інакше як через диктаторське врядування [...]. Засновники соціалізму не робили таємниці зі своїх намірів щодо свободи. Вони розглядали свободу думки як джерело всього лиха, що спіткало людство в XIX сторіччі, й найперший із сучасних пропагандистів планування життя, Сен-Симон, навіть пророкував, що з тими, хто не захоче коритися його планам, будуть «обходитись, як зі скотиною» 1.
Отже, не слід дивуватися спорідненості між соціалізмом і тоталітарними режимами фашистів або нацистів. Згадаймо, наприклад 2,
1 F.
von HAYEK. «La Route de h. servittide», Quadrige-PUF, p. 24.2 Це приклад наш, а не Гаєка.
Жака Доріо (1898 — 1945 pp.), цього комуністичного /181/ депутата, який, будучи виключений із партії, скотився до фашизму, заснував Французьку народну партію і став співпрацювати з Німеччиною. Якщо в багатьох випадках шляхи двох систем у дивний спосіб розходяться в різні боки, то тільки тому, що фашизм означає певну досягнуту стадію, тоді як комунізм виявляється чистісінькою ілюзією. Отже, якщо марксизм веде прямо до фашизму, то хіба це не свідчить за те, що перший несе в собі зародок тоталітаризму? Зрештою, хіба націонал-соціалізм не став результатом тривалого історичного процесу? Хіба не можна говорити про соціалістичні корені нацизму? Чимало таких тривожних запитань було поставлено великим економістом, але тоді, під час війни і в перші повоєнні роки, вони могли збентежити чимало умів...
Висновок: керована економіка (соціалістична і комуністична) неможлива без придушення свободи і, навпаки, фашизм дуже часто веде до системи колективістського або марксистського зразка. Таким чином фон Гаєк відкриває шлях до рабства та дороги до тоталітаризму.
Наводимо рядки, якими починається дев’ятий розділ «Шляху до рабства»; фон Гаєк аналізує відношення між безпекою і свободою: вимоги безпеки примушують відмовитися від свободи.
Згадаймо рух за гарантії соціальної безпеки, що заполонив усю Європу відразу після війни (політика широкого соціального протекціонізму у Франції, «welfare state» * y англійців тощо). У цих питаннях слова фон Гаєка виявилися справді пророчими.
* Держава загального добробуту (англ.).
БЕЗПЕКА ВБИВАЄ СВОБОДУ
«Вважають, достоту як у випадку оманливої «економічної свободи», але з більшим правом, що економічна безпека є неодмінною умовою справжньої свободи. Людина, неспроможна забезпечити собі успіх власними силами, рідко володіє незалежним духом і сильною вдачею. Але ідея економічної безпеки не менш розпливчаста й неоднозначна, як і більшість понять у цій галузі.
Саме тому загальне прагнення до цієї безпеки може становити небезпеку для свободи. І справді, коли брати цю безпеку в абсолютному розумінні, прагнення до безпеки, замість /182/ відкрити шлях до свободи, спричинить якнайсерйознішу загрозу для неї.Насамперед корисно розрізнювати два види безпеки: перший різновид — це безпека обмежена, яку можна гарантувати всім; це не привілей, а законна приналежність кожної людини; другий різновид — це безпека абсолютна, яку вільне суспільство не може дарувати всім і яку слід розглядати як привілей — за винятком окремих випадків. Так, наприклад, суддя повинен мати цілковиту незалежність у інтересах самого ж суспільства.
[...] В принципі не має виникати несумісність між втручаннями держави у справу ґарантування людям більшої безпеки та індивідуальною свободою. У разі природних катастроф держава також може пропонувати свою допомогу, на спричиняючи цим жодних проблем. Щоразу, коли спільнота спроможна пом’якшити наслідки катастроф, проти яких індивід безпорадний, вона повинна робити це.
Існує [...] одна надзвичайно важлива проблема, а саме проблема боротьби проти загальних коливань економічної активності і періодичних хвиль масового безробіття, які їх супроводжують. Це одна з найсерйозніших і найделікатніших проблем нашої сучасності. її розв’язання вимагає великих зусиль із боку планового врядування, взятого в його позитивному значенні, але воно не передбачає, і не повинне передбачати, того різновиду планового врядування, яке придушить ринок. [...]
Але існує й інший різновид «планового врядування з метою ґарантування соціальної безпеки», який становить загрозу свободі. Таке планове врядування має на меті захищати індивідів або суспільні групи від поменшення їхніх прибутків, а такі речі трапляються щодня, без жодної вини з боку зацікавлених осіб, у суспільстві вільної конкуренції. Отже, йдеться про те, щоб запобігти втратам грошей, які, без жодного морального виправдання, мають місце за режиму конкуренції і часто піддають індивідів дуже тяжким випробуванням.
Такі претензії на безпеку — це тільки виражені в іншій формі претензії на справедливу оплату праці, оплату, пропорційну суб’єктивним заслугам, а не об’єктивному результату докладених зусиль. Така концепція безпеки або справедливості виглядає несумісною з вільним вибором професії. [...]Неможливо [...] забезпечити стабільні прибутки для всіх за умови, якщо зберігатиметься свобода вибору професії. А якщо ми гарантуємо цю стабільність лише обмеженій кількості осіб, то тим самим ми поменшимо безпеку інших Очевидно, що неможливо забезпечити незмінний прибуток для всіх людей, не скасувавши свободу вибору професії. І хоча, в загальному випадку, ґарантію стабільного прибутку для всіх /183/ розглядають як цілком справеливу соціальну вимогу, як такий собі ідеал, якихось цілеспрямованих дій з метою її досягти ми не спостерігаємо. Робляться спроби забезпечити такі ґарантії для певних прошарків населення, для тих чи тих суспільних груп і це призводить до постійного погіршення становища та соціальної безпеки інших. Тож не дивно, що привілей соціальної безпеки набирає в очах людей усе більшої ваги. Таким чином, вимоги забезпечення соціальних ґарантій лунають усе частіше і наполегливіше. Кінець кінцем таких ґарантій люди зажадають за будь-яку ціну, навіть за ціну свободи».
Фрідріх фон ГАЄК. «Шлях до рабства» (Friedrich von HAYEK. «La Route de la servitude», QuadridgePUR, 1943 — 1946, pp. 89 — 92).