В сучасному суспільстві значно зросла роль науки.
На її основі раціоналізуються по суті всі форми суспільного життя. Як ніколи близькі наука і техніка. Наука давно вже стала безпосередньою продуктивною (виробничою?) силою суспільства.
Відносно практики вона виконує безпосередньо програмуючу роль. Нові інформаційні технології та засоби обчислювальної техніки, досягнення нанотехнології, генної інженерії та біотехнології обіцяють у черговий раз докорінно змінити матеріальну цивілізацію, уклад нашого життя. Під впливом науки зростає особистісний початок, роль людського фактора у всіх формах діяльності.Разом з тим, радикально змінюється і сама система наукового пізнання. “Розмиваються” колишні чіткі межі між практичною і пізнавальною діяльністю. У системі наукового знання інтенсивно проходять процеси диференціації та інтеграції знання; розвиваються комплексні та міждисциплінарні дослідження, нові способи і методи пізнання, методологічні установки; з'являються нові елементи картини світу; виділяються нові, більш складні типи об'єктів пізнання, що характеризуються історизмом, універсальністю, складністю організації, які раніше не піддавалися теоретичному (математичному) моделюванню.
Гострота проблем, які постають перед сучасною філософією науки, обумовлена необхідністю пошуку нових ціннісних факторів для наукового пізнання, нових критеріїв раціональності та науковості знання. В умовах чергової хвилі антисцієнтистських умонастроїв в культурі наука відмовляється не від раціональності, а від позаісторичного її тлумачення. Отже, завдання філософії науки - досліджувати статус науки в нових умовах мінливої дійсності.
Розвиток науки відноситься до розвитку суспільства як частина до цілого. Процеси в суспільстві та культурі визначають тепер основний напрямок цивілізаційного процесу. Тому пріоритетність проблем філософії науки визначається необхідністю створення цілісного епістемічного авторитету науки та уточнення її місця в ціннісних пріоритетах сучасної культури.