3. Сімона де Бовуар (1908 — 1986 pp.)
Сімона де Бовуар народилася в Парижі 1908 р. і в 1929 р. здобула звання викладача філософії в ліцеї. Вона була не тільки свідком та учасницею екзистенціалістського руху, мемуаристом якого вона стала, опублікувавши книжки «Спогади добре вихованої дівчини» (1958 p.), «Сила зрілості» (1960 p.), «Сила речей» (1963 p.), «Всі підсумки підбито» (1972 р.) та «Церемонія прощань» (1981 p.), а й написала кілька романів: «Гостя» (1943 p.), «Усі люди смертні» (1946 p.), «Мандарини» (1954 р.) та ін., в яких вона описує метафізичний стан людини, розкриває надії та розчарування тогочасних інтелектуалів.
І, нарешті, вона виявила себе обдарованим есеїстом («Пірр і Цинеас», 1944 p., «За неоднозначну мораль», 1947 p.), що змальовує екзистенціалістську етику, перманентну перемогу свободи і волі в боротьбі за виживання вільного проекту, проти всякого духу серйозності, всякого заперечення свободи на /82/ користь цінностей або цілей, що їх вважають за абсолютні. Мораль існує для того, хто хоче в самому осередді людської ухильності та двозначності побудувати й утвердити себе. У своїй праці «За неоднозначну мораль» Сімона де Бовуар описує нігіліста, авантюриста, естета і, відштовхуючись від цих моральних типів, повертається до екзистенціалістської етики.«Екзистенціалізм не пропонує ніякої втечі. Якраз навпаки, його мораль випробовується посеред правди життя і в цьому випробуванні утверджує себе як єдина можлива поведінка, що може принести добро людям. Приєднуючись до бунту Декарта проти злого духа, до гордості мислячого очерету перед лицем усесвіту, який розчавлює його, [екзистенціалістська мораль] заявляє, що попри свої межі, долаючи їх, кожна людина має реалізувати свою екзистенцію як абсолют. [...] Існує дуже давня приказка, в якій мовиться: «Роби те, що ти повинен робити, а станеться те, що може статися». Це те саме, як сказати іншими словами, що результат не є зовнішнім щодо доброго наміру, який реалізується, ставлячи його собі за мету.
Якби сталося так, що кожна людина робила б те, що вона повинна робити, то в кожному з нас екзистенція знайшла б своє спасіння і не було б ніякої потреби в раї, де всі ми начебто знайдемо замирення в смерті» 1.Що ж до демістифікації жіночого стану (див. вище, с.26), яку авторка здійснила в книжці «Друга стать» (1949 p.), цій біблії фемінізму, то вона глибоко позначилася на цілій ґенерації жінок (маємо на увазі ґенерацію 70-х років), що добре усвідомлювали, як багато вони завдячують тематиці де Бовуар, котра дивиться на жінку як на ідею, взяту в історичному контексті, а не тільки як на природну сутність і застиглу реальність. Кейт Міллет, авторка «Чоловічої політики», успадкувала свій фемінізм від «Другої статі».
В наступному тексті, взятому з «Другої статі», Сімона де Бовуар показує нам, що чоловік, приречений на екзистенціальну тривогу, прагне, проте, відпочинку: а тому жінка означає для нього втілену мрію, посередництво, що дає розраду, спокій у неспокої, міф, яким він заклинає свої тривоги.
1 S. de BEAUVOIR «Pour une morale de l’ambiguïte», NRF-Gallimard, pp. 222 — 223. /83/
ЖІНКА — ВТІЛЕНИЙ МІФ І МРІЯ
«[...] Чоловік здійснює по-справжньому моральний вчинок, коли відмовляється бути, щоб узяти на себе повну відповідальність за свою екзистенцію; після цього навернення він зрікається також будь-якого володіння, бо володіння — це спосіб пошуків буття; та оскільки навернення, через яке він досягає правдивої мудрості, ніколи не відбувається повністю і треба знову й знову його здійснювати, воно вимагає постійної напруги. І то настільки, що, неспроможний реалізувати себе в самотині, чоловік у своїх взаєминах із до себе подібними безперервно перебуває в небезпеці; його життя є важкою справою, успіх якої ніколи не може бути ґарантованим. Але він не любить труднощів, він боїться небезпек. Він суперечливо прагне життя й відпочинку, екзистенції і буття; він добре знає, що «неспокій духу» — це викуп за його розвиток, що велика відстань до мети — це викуп за його присутність у собі; але він мріє про спокій посеред неспокою і про непрозору наповненість, яка оселиться тимчасом у його свідомості. Втіленням цієї його мрії і є жінка; вона є жаданою посередницею між природою, яка чужа чоловікові, і створінням, яке майже їй ідентичне. Вона не протиставляє йому ані ворожу мовчанку природи, ані сувору вимогливість взаємного визнання; завдяки справді дивовижному привілею вона є свідомістю і водночас тілесністю, якою можна володіти. Завдяки їй чоловік має засіб уникати невблаганної діалектики пана й раба, що має своїм джерелом обопільність свобод».
Сімона де БОВУАР. «Друга стать» (Simone de Beauvoir. «Le Deuxième Sexe», «Les faits et les mythes», t. I, NRF-Gallimard, 1949, pp. 232 sq.).