2. «Реванш Бога»
«XXI сторіччя, — сказав би Мальро, — буде містичним або його взагалі не буде».
Ми живемо в суперечливу епоху, позначену протилежностями (секуляризація, смерть Бога, але водночас часткове повернення або відродження релігійного начала1).
Таким чином історична еволюція якоюсь мірою підтверджує думку Мальро і спонукає нас якщо не спростувати, то принаймні уточнити тезу про «звільнення світу від чарів», яку обстоює Гоше (див. вище, с. 245). Чи справді йдеться про зникнення священного? Чи слід говорити про тимчасовий відступ у тінь багатоформного поняття, яке має тенденцію з’являтися знову і знову? «Доти, доки суспільство житиме, священне не зникне [...] Можна говорити тільки про відступ. Але, як навчав нас Фройд, те, що відступило в тінь, не зникає, воно й далі живе у підсвідомості своїм незалежним життям, і воно повертається перевдягнене, сховане під маскою, у формі якоїсь невдачі, мрії або симптома. Іншими словами, немає зникнення, а є заміна й метаморфоза; таким чином, священне завжди з нами, але, як Протей, воно, безперечно, змінює нині вигляд» 2.1 Це відродження часто виражається або в збільшенні числа сект, або в різних відхиленнях, принаймні у сфері християнства.
2 TERRAY E. «Le religieux et le sacre», in «Raison presente. La Cite et le sacre», n°101, p. 22 — 23. /600/
Так постають перед нами незліченні метаморфози священного: «смерть Бога», розхитування основ замінюються релігійним оновленням: з одного боку, ми сьогодні спостерігаємо, як релігійні рухи — християнський, гебрейський, мусульманський — намагаються відвоювати секуляризований світ, здобуваючи перемогу за перемогою; коли стала агонізувати марксистська утопія, релігійне відродження значно посилилося. З другого боку, сучасна думка багата на теологічно-релігійні відтінки. Сьогодні ціла плеяда мислителів намагається осмислити Бога, повернутися до якоїсь форми одкровення.
Насамперед, слід звернути погляд на наші суспільства, де панують замішання і розгубленість. «Реванш Бога», за висловом соціолога Жіля Кепеля, який народився в Парижі 1955 p., працює в міжнародному відділі Національного Центру Наукових Досліджень і викладає в Інституті політичних студій у Парижі, можна простежити в історичному плані. В порожнечу нашої епохи всмоктується сильний вітер «релігійного впливу». Хоча релігія стала у Франції та в більшості країн західного світу приватною справою в лоні суспільства, звільненого від чарів (див. вище, с. 245), на цих же таки теренах часто відбувається релеґітимація релігійності, зумовлена цілим комплексом складних причин, серед яких найочевиднішою видається ерозія або навіть крах політичного месіанства з марксистським присмаком. Відродження юдейської та християнської думки, захоплення ісламом є складовими елементами цих історичних мутацій.
В сімдесятих роках відбувається, як пише Жіль Кепель, крутий поворот: тоді як відразу після Другої світової війни релігія дедалі більше втрачала свій вплив у приватному житті людей, близько 1975 р. починається рух у зворотному напрямку й утворюється нова релігійна атмосфера: «Крах політичних ідеологій, занепад економічного процвітання, ослаблення соціальної тканини сприяли — після 1975 р. — помітному посиленню релігійних рухів у їхньому чистому вигляді, з категоричною ідеологією, опертою на всі види Святого Письма, заклятих ворогів світськості та вселенської безбожної єдності [...] ці рухи, хоч би якими вони були — християнськими, юдейськими чи мусульманськими — знову спроможні «згори» — захопити /601/ владу, а «знизу» мобілізувати маси» 1. Ці рухи годі пояснити тільки розумовими відхиленнями чи певними труднощами у функціонуванні раціональних принципів, вони виражають глибоке невдоволення мас, і до них треба ставитися серйозно.
Неохристиянство, нове захоплення ісламом, відродження ортодоксального юдаїзму виявляють себе сьогодні ефектними, потужними й динамічними силами, спроможними оновити і пейзаж, і політичну та історичну даність.
1 KEPEL G.
«La Revanche de Dieu», Points Actueles-Seuil, prière d’inserer.Наступні рядки взято з висновків, поданих у кінці книжки «Реванш Бога»: занепад усталених істин, пов’язаних із досягненням техніки та науки, поступове виснаження ідей марксизму та комунізму — усе це сприяло відродженню релігії, відзначає Жіль Кепель, підсумовуючи свій аналіз, що пояснює «реванш Бога» крахом усіляких ідеологій.
НОВЕ РЕЛІГІЙНЕ САМОСТВЕРДЖЕННЯ
«В період між 1975-м і 1990 роками рухи за нове самоствердження релігійної ідентичності домоглися великих успіхів.
Протягом п’ятнадцяти років вони зуміли перетворити розгубленість своїх адептів перед кризою новітньої сучасності в проекти перебудови світу, які знаходять підвалини нового суспільства у Святому Письмі.
Ці рухи виникли в контексті виснаження усталених істин, які сформувалися внаслідок поступу, здійсненого наукою і технікою, починаючи від п’ятдесятих років. На те місце, де, здавалося, подолано бідність, хвороби та відчуження через працю, прийшли демографічний вибух, пандемія СНІДу, екологічне забруднення планети та енергетичні кризи. Стільки стихійних лих, які легко складалися в картину страхітливого апокаліпсису!
Водночас велика месіанська доктрина XX сторіччя, комунізм, що вплинув на більшість соціальних утопій, увійшов у агонію і сконав із падінням у 1989 р. Берлінського муру, який був його найвищим символом.
Християнські, юдейські та мусульманські рухи, про які ми згадували, вписуються в цю подвійну перспективу: по-перше, їхні адепти таврують світове замішання й безлад, відроджуючи словник та категорії релігійної /602/ думки і застосовуючи їх до сучасного світу; по-друге, вони розробляють плани трансформації суспільного ладу, щоб зробити його відповідним до настанов та цінностей Біблії, Корану або Євангелій, що тільки й можуть, на їхню думку, ґарантувати пришестя світу Справедливості й Правди.
Ці рухи мають багато спільних характеристик, крім того, що вони виникли в одному історичному часі.
їх об’єднує заперечення світського підходу до життя, який, на їхню думку, йде від філософії Просвітництва. Вони вбачають у гордому визволенні раціонального розуму з-під гніту віри першопричину всіх лих XX сторіччя, початок процесу, який прямою дорогою привів до нацистського і сталінського тоталітаризму.Це радикальне переосмислення основ секуляризованої новітньої сучасності здійснюється її власними дітьми, які мали доступ до сьогоднішнього виховання і сьогоднішньої науки. Вони не бачать ніякої суперечності між опануванням науки й техніки і визнанням істин віри, яка не залежить від логіки раціонального розуму. Такий собі Герман Брановер зумів перетворити своє життя на доказ тієї раніше неочевидної істини, що «богобоязливий юдей може бути «великим ученим». А прихильники ісламізму рекламують свої погляди картиною, на якій зображено студентку, закутану в чадру з прорізом лише для очей, що, схилившись над мікроскопом, здійснює якесь дослідження у сфері біології.
Ці рухи сходяться в тому, що модернізм зруйнував тисячолітні закони, за якими будувалася людська Спільнота. Погоджуються вони й на тому, що тільки фундаментальна перебудова суспільної організації може знову зробити Святе Письмо джерелом первісного натхнення для прийдешньої Спільноти, але водночас християни, юдеї та мусульмани розходяться щодо змісту, вкладеного в ці поняття. Кожна з релігійних культур опрацювала специфічні Істини, які, хоч і сприяють сильному самоствердженню ідентичності, проте взаємовиключають одна одну. Екуменізм закінчується на неприйнятті світського порядку; що ж до проектів перебудови суспільства, то вони розходяться в різні боки, аж поки стають глибоко антагонічними, провіщаючи нещадні битви, в яких жодна доктрина Істини не визнає компромісів — інакше вона може втратити вплив на своїх адептів».
Жіль КЕПЕЛЬ. «Реванш Бога» (Gilles KEPEL. «La Revanche de Dieu». Points Actuels-Seuil, 1991, pp. 259 sq.). /603/