Психологія — наука про комунікацію?

І, нарешті, поруч із теорією штучного інтелекту та нейронауками, кібернетика сприяє утворенню так званої «психології комунікацій», про яку багато пишеться, зокрема в працях наукової школи учених інституту, що в Пало Альто, штат Каліфорнія.

П. Вацлавік, дослідник цього інституту, застосовує кібернетичну модель до ментальних процесів, які він витлумачує на основі поняття feed-back, тобто зворотного контролю або зворотного зв’язку. Якщо розуміти під кібернетикою сукупність теорій, що мають стосунок до реґулювання життєдіяльності організмів та машин, то вона заснована на ідеї, що всі дані мають структуру, яка замикається по колу. В технічному розумінні, системою зі зворотним зв’язком називають таку систему, функціонування якої контролюють, посилаючи на її вхід частину даних, ретельно відібраних на її виході; такий процес стабілізує систему, зокрема оберігаючи її як від внутрішніх, так і від зовнішніх пертурбацій. У психології комунікацій спостерігаємо трохи іншу картину: інформація циркулює там у всіх можливих напрямках, унаслідок чого стає можливою дія наслідку на причину. Наприклад, наявна мова впливає на перші ланки причинного ланцюжка і в такий /391/ спосіб може змінювати дуже активні процеси, впорядковувати попередні явища психічного порядку.

Захоплюючись кібернетичною моделлю, школа Пало Альто застосовує також знамениту концепцію Грегорі Бейтсона, американського етнолога і психолога (1904 — 1980 pp.), згідно з яким кількість патологічних явищ підкоряється закону подвійного примусу («double bind»), коли послання, які одержує суб’єкт, є суперечними, а отже, парадоксальними, бо передаються водночас; тоді цей «подвійний примус» спричиняє в слабкого індивіда патологічну реакцію.

Таким є знаменитий експериментальний невроз Павлова, де закон самопорушується, бо саморуйнується в лабетах суперечності: «Патологічні явища чітко виявляються у знаменитих експериментах Павлова: спочатку тренують собаку відрізняти коло від еліпса; потім його роблять неспроможним на цю дію, поступово збільшуючи еліпс у такий спосіб, що він наближається за формою до кола [...].

¹ P. WATZLAWICK, J. HELMICK BEA VIN et Don D. JACKSON. «Une Logique de la communication», Points-Seuil, p. 217.

Отже, дослідники з Пало Альто вельми охоче стали застосовувати кібернетичні та «павловські» моделі до патологічних і нормальних людей. Відтепер стає можливою критика компортементалізму, оскільки хворий не є ізольованою монадою, простою субстанцією, захищеною від будь-яких взаємодій, а комунікаційною системою.

В наступному тексті — уривку з праці П. Вацлавіка, Дж. Гелмік Вівін і Дона Д. Джексона «Логіка комунікації» — автори критикують психоаналіз, який нехтує обмін інформацією.

ПСИХОЛОГІЯ І КОМУНІКАЦІЯ

«Запроваджуючи психодинамічну теорію людської поведінки, Фройд рішуче порвав із певними напрямами статичної традиційної психології. Було б марно наголошувати на важливості його творчості. /392/ Одначе є один аспект цієї творчості, який більш безпосередньо стосується нашої теми.

Психоаналітична теорія заснована на концептуальній моделі, що була в гармонії з епістомологією, дійсною в ті часи, коли вона виникла. Вона постулює, що поведінка людей є, по суті, результатом гіпотетичної взаємодії інтрапсихічних сил, які нібито строго підкоряються законам збереження та перетворення енергії у фізиці. Норберт Вінер, говорячи про цю епоху, сказав, що «матеріалізм, здавалося, створив свою власну граматику, і над цією граматикою панувало поняття енергії». Загалом, класичний аналіз залишився передусім теорією внутрішньопсихічних процесів, і то настільки, що там, де взаємодія із зовнішніми силами була очевидною, її, попри все, вважали за щось другорядне; це особливо впадає в око на прикладі поняття «вторинної корисності» ¹.

¹ Ті, кого називають «неофройдистами», слід визнати, наголошували значно більше на взаємодії між індивідом і його середовищем.

У загальному випадку психоаналітичні дослідження нехтували вивченням взаємозалежності між індивідом і його середовищем, а саме в цьому точному пункті незмінним виявляється поняття обміну інформацією або, іншими словами, поняття комунікації. Існує кардинальна різниця між психодинамічною (або психоаналітичною) моделлю і всіма формами концептуалізації взаємодії між організмом і його середовищем. Наступна аналогія, можливо, допоможе краще зрозуміти цю різницю. Якщо ми підбиваємо носаком черевика камінчик, енергія переходить від ноги в камінчик; останній зміститься і, зрештою, застигне нерухомо в позиції, яка буде абсолютно визначена такими факторами, як кількість переданої енергії, форма й вага камінчика і природа поверхні, по якій він ковзає. Але якщо ми дамо копняка собаці, собака може підстрибнути і вкусити. В цьому випадку відношення між копняком і укусом має зовсім інший характер. Очевидно, що собака знаходить енергію, необхідну для його реакції, у своєму власному метаболізмі, а не в нозі, яка дала йому копняка. Отже, в цьому останньому випадку ми передаємо собаці не енергію, а інформацію. Іншими словами, копняк є таким собі сегментом поведінки, який щось повідомляє собаці, і той реаґує на цю комунікацію іншим сегментом поведінки, який теж має комунікаційні властивості. Ось у чому й полягає істотна різниця між фройдівською психодинамікою і теорією комунікації, коли розглядати їх як пояснювальні принципи людської поведінки. Вони належать, як це можна бачити, до різних порядків складності. Першу не можна розширити в такий спосіб, щоб /393/ вона стала теорією комунікації, а останню не можна вивести з психодинаміки. Між ними існує «епістемологічний розрив».

Це концептуальне зміщення від енергії до інформації, яке започаткувало майже карколомний розвиток філософії наук після закінчення Другої світової війни, мало особливе відлуння у сфері наших знань про людину. Коли ми зрозуміли, що інформація про «ефект», будучи належним чином переданою «творцеві ефекту», забезпечує йому стабільність і допомагає пристосуватися до змін середовища, то відкрився шлях до конструювання набагато складніших машин (наприклад, таких, які виправляють власні помилки, і таких, які ставлять перед собою певну мету) і до визнання кібернетики новою епістемологією. Але це також дозволило подивитися цілком новим поглядом на функціонування систем зі зворотною дією, систем дуже складних, які зустрічаються в біології, психології, соціології, економіці й у багатьох інших сферах. Якщо, принаймні сьогодні, важко навіть приблизно оцінити можливості кібернетики, то, навпаки, принципи, на яких вона побудована, вражають своєю простотою».

Пол ВАЦЛАВІК, ДЖАНЕТ ГЕЛМІК БІВІН і Дон Д ДЖЕКСОН. «Логіка комунікації» (Paul WATZLAWICK, Janet HELMICK BEAVIN et Don D. JACKSON. «Une Logique de la communication», Points Essais-Seuil, 1967 — 1972, pp. 23 sq.).