Коґнітивні науки і нейронауки
Коґнітивні науки? Це сукупність дисциплін, що ставлять собі на меті вивчення інтелектуальної поведінки на підставі тісного взаємозв’язку між науками про мозок, лінґвістикою, інформатикою тощо.
«Які дисципліни можна вважати прямо причетними до коґнітивних наук? Безперечно, йдеться про нейронауки, теорію штучного інтелекту, філософію, психологію та лінґвістику» 2. Серед цих коґнітивних наук особливо слід виділити «нейронауки», тобто дисципліни, які вивчають нервову систему та її клітинні та біохімічні композиції та комбінації (через нову інтердисциплінарність, що включає фізику, антропологію, тощо), і які є унікальною спробою перетворити психологію на об’єктивну науку й «очистити її від пилюки». Само собою зрозуміло, що коґнітивні науки не зосереджують свою головну увагу на психології, а намагаються об’єднати зусилля нейронаук, інформатики та багатьох інших дисциплін для глибшого розуміння інтелектуальної поведінки.1 Функціональність — сукупність функцій, які здійснює певний орган.
2 G. VIGNAUX. «Les Sciences cognitives. Une introduction», «La Decouverte», p. 8.
Який же внесок зробили нейронауки в розв’язання цієї проблеми — вивчення людського інтелекту? Наукове дослідження мозку розпочалося ще в XIX сторіччі, коли, наприклад, Брока (1824 — 1888 pp.) довів, що центр артикульованої мови міститься в лобовій частині лівої півкулі кори головного мозку. В наші дні Жан-П’єр Шанже, професор Колеж де Франс, разом з іншими дослідниками приділяє чимало уваги вивченню нейронних процесів навчання, пам’яті, пригадування тощо. Саме науки про нервову систему намагаються пролити світло на «ментальні об’єк- /387/ти». Такий погляд висловлює Ж.-Р. Шанже у своїй знаменитій книжці «Нейронна людина» (1983 p.).
Отже, не говорімо більше про чисту свідомість, «незвідну» суб’єктивність, про суто психічні форми! Ця давня спіритуалістська маячня, ці примари, такі начебто переконливі, але ж примари, віднині поступаються місцем «ментальним об’єктам», ототожнюваним з розмаїтими фізичними станами, створюваними виходом на сцену нейронних популяцій.
Поняття? Це об’єкти пам’яті зі слабкою сенсорною складовою. Образи? Також матеріальні форми, що мають стосунки до біології. Ми маємо змогу бачити мозкові зони, збуджувані до активного стану стимулами, вивчати діяльність головного мозку через позитронну камеру.Таким чином, усупереч Берґсону, який прагнув зберегти специфічність психіки і для якого мозок, простий інструмент актуалізації, ніколи не служив для створення понять, — Шанже зробив науковий і позитивний підхід: внаслідок ототожнення ментальних явищ із явищами фізичними, з можливістю інвентаризувати набори нейронів, що збуджуються під час утворення образу, поняття, перцепції — тобто якогось окремого «ментального об’єкта», — мозок визначає тепер систему уявлень про світ. Навіщо говорити тепер про «Дух»? Адже кожне ментальне явище тепер можна виразити або в термінах психології, або мовою нейробіолога. Ментальне і нейробіологічне — це два тлумачення тієї самої реальності.
Ось «Нейронна людина» — така, якою визначає її Шанже: в кінці розділу, присвяченого ментальним об’єктам, усувається також спіритуалістська модель.
ДЛЯ ЛЮДИНИ ДОСИТЬ БУТИ НЕЙРОННОЮ ЛЮДИНОЮ
«Субстанція» духу
Мета цього розділу — зруйнувати бар’єри, які відокремлюють нейронне від ментального, і побудувати місточок, хоч би яким він був нетривким, для переходу від одного до другого, — пов’язана з ризиком і може заперечуватися. Вона засновується на ототожненні ментальних сутностей з активними фізичними станами сукупностей нейронів. Термін /388/ «ментальний об’єкт», використаний у заголовку цього розділу, конкретизує це поняття, поєднуючи іменник «об’єкт» із прикметником «ментальний». Головний ризик, на який наражається така спроба, — це занадто спростити проблему, не проникнути в суть ментальних процесів, задовольнитися лише частковим знанням. Нехай і так, експериментальні дані поки що надто фраґментовані, щоб ми могли просунутися далі. Йдеться, зрештою, не про те, щоб геть усе пояснити, а тільки щоб приставити драбину до мурів Бастилії ментального.
Спіритуалістська альтернатива пропонувалася безліч разів. Наш вибір, на противагу цьому, відкриває дорогу для експериментальних досліджень, надихає на пошуки. [...]Операції над ментальними об’єктами, а надто їхні результати, «пронизані» системою нагляду, що складається з розмаїтих нейронів, — наприклад тих, що входять у мозковий стовбур, — та їхніх взаємодій. Ці зчеплення і вкладення, ця «павутина», ця система реґуляцій функціонують як одне ціле. Чи можна сказати, що свідомість «виринає» з усього цього? Можна в тому випадку, коли ми сприймаємо слово «виринати» буквально, як тоді, коли кажуть, що айсберг виринає з води. Але нам досить буде сказати, що свідомість — це та сама система реґуляцій у стані активного функціонування. Віднині «Дух» стає людині непотрібний, для неї досить бути Нейронною Людиною».
Жан-П’єр ШАНЖЕ. «Нейронна людина» (Jean-Pierre CHANGEUX «L’Homme neuronal», Pluriel-Fayard, 1983, pp. 209 — 211.
В наступному уривку розглядається місце нейронаук у полі коґнітивних наук. У червні 1987 p. y Міжнародному культурному центрі, в Серізі-ла-Саль, відбувся колоквіум, присвячений коґнітивним наукам. Мішель Імбер, учасник колоквіуму, дає визначення коґнітивним наукам і наголошує на важливості наук про мозок у цьому полі досліджень. Для розуміння людського інтелекту та духовності звернення до нейронаук є неоціненним.
КОҐНІТИВНІ ПРОЦЕСИ І НЕРВОВА СИСТЕМА
Під коґнітивними науками слід розуміти вивчення інтелекту, передусім інтелекту людського, від його формальної структури до його біологічного субстрату, вивчення, що приділяє увагу як проблемам його /389/ моделювання, так і його психологічним, лінґвістичним та антропологічним виявам. Ця характеристика подає цілу програму досліджень; вона виражає переконання, що тільки тісна співпраця між науками про мозок, психологією, лінґвістикою, інформатикою, антропологією та філософією із застосуванням гіпотез, узятих із більш специфічних галузей досліджень, таких, наприклад, як логіка або теорія автоматів, може дати нові, тобто одержані в результаті емпіричних розвідок, відповіді на традиційні запитання, що стосуються природи людського духу.
Я не намагатимуся, не будучи ані настільки наївним, ані настільки самовпевненим, давати на самому початку формальне визначення інтелекту; для розуміння того, що покривається цим поняттям, можливо, досить буде описати, що саме робить кожне створіння, яке ми погоджуємося вважати інтелектуальним. Воно поділяє складний світ, у якому живе, на простіші, більш пізнавані підсвіти, й використовує це знання для того, щоб пристосовувати свої дії до оточення й планувати свою поведінку за можливих несприятливих умов. Обробіток сенсорними системами зібраної інформації про навколишнє середовище дозволяє передусім структурувати корисне знання. Планування, тобто процес об’єднання корисних знань для найефективнішої організації дій, спрямованих на досягнення певної мети, опирається на спроможність мати адекватне і гнучке уявлення про середовище. Ця спроможність, що є не чим іншим, як умінням навчатися, засновується на збиранні нової інформації, її синтезу та пристосуванні для подальшої модифікації структур знання, стратегії сприйняття та дій. Таке навчання не може бути ефективним без комунікації; інформація має вільно циркулювати між структурами знання та між індивідами. Не випадає сумніватися в тому, що мова як, передусім, засіб репрезентації знань та комунікації наділила наш вид неоціненними здібностями і зробила з людського мозку найінтелектуальніший пристрій з усіх тих, які будь-коли виникали чи виготовлялися. Сприйняття, дії, спрямовані на досягнення певної мети, концептуальна організація, раціональне мислення, навчання, комунікація, мова — ось ті аспекти, які покриваються поняттям пізнавального процесу (коґніції).
Очевидно, — і ніхто не має слушних підстав у цьому сумніватися, — що ці пізнавальні (коґнітивні) процеси представлені, втілені в нервовій системі; що вони є виявом і виразом, у останній інстанції, функціонування мозку. Цей орган сьогодні активно вивчається численними дослідниками, які прориваються за традиційні кордони наук, що поставлені академічними інституціями.
Вивчення мозку збагачується застосуванням усіляких технічних засобів та переносами понять, які природно супровод-/390/жують цей процес. Це ламання перегородок, характерне для дослідження нервових систем (сьогодні вже нікого не можна назвати чистим анатомом, тільки фізіологом або лише нейрохіміком), знайшло свій вираз у неологізмі «нейронауки», який добре передає мультидисциплінарний характер наук про мозок і який дозволяє зрозуміти вибухове збільшення числа відкриттів у галузі структури та функціонування нервової системи 1. Недавні успіхи нейронаук [...] дозволяють окреслити й поглибити певні особливо важливі сектори коґнітивних наук, передусім ті, що стосуються взаємозв’язку між мозком і поведінкою».Мішель ІМБЕР. «Нейрошуки і коґнітивні науки» (Michel IMBERT. «Neurosciences et sciences cognitives» in «Introduction aux sciences cognitives», Folio Essais-Gallimard, 1992, pp. 49 sq.).
1 Див., зокрема: «Trends in Neurosciences», 100th Issue, oct. 1986, vol. IX, n° 10.