6. Оновлення релігійної юдейської думки: від Розенцвайґа до Левінаса
Від Розенцвайґа до Емануеля Левінаса — кілька великих учених сприяли поступу та оновленню сучасної юдейської думки.
Франц Розенцвайґ (1886 — 1929 pp.), німецький єврей, що помер у сорок три роки у Франкфурті, спочатку міркував над проблемами, які виклав у своїй книжці «Геґель і Держава», опублікованій 1920 p., через одинадцять років після того, як він почав її писати, потім відходить від Геґеля і стає мислителем юдаїзму, виклавши свої погляди на цю тему у своїй головній праці «Зоря спокути», написаній у 1918 p., a опублікованій 1920 р.
Він проводить різницю між інтелектуальними зусиллями християнства, пов’язаного з духом трансцендентності, та іманентністю юдаїзму, де вічність переживають тут, на нашій землі. Розенцвайґ мислить час у містичних термінах, через екстаз та живу реальність божественної любові, в нашому ж таки сьогоденні (див. Е. Levinas. «Difficile liberte», Biblio Essais-Le Livre de Poche, p. 267).Щодо Мартина Бубера (1878 — 1965 pp.), то розроблені ним концепції вплинули не тільки на подальший розвиток релігійної юдейської філософії, а й на становлення ідеології сіонізму. Коли нацисти прийшли до влади, Бубер виїхав у Палестину і викладав у Єрусалимі (від 1938-го по 1950 рік). Його праці «Я і Ти» (1923 p.), «Життя в діалозі» (1932 р.) тощо стали початком наукової діяльності, близької духові хасидизму, юдейської течії, що виникла в Польщі у XVIII сторіччі й надихалася принципами Кабали.
Біблія, Талмуд, твори Розенцвайґа та Бубера — ось де коріння сучасної юдейської думки, яку оновили Андре Негер (народився 1914 p.), Еліан Амадо Леві-Валенсі та Емануель Левінас, що збагатив філософію біблійним словом та текстами з Талмуда. /617/Філософ етики, Левінас створив так звану феноменологію лиця, причому йдеться не про відповідну пластичну форму, а про сутність, що означає заборону насильства, через безконечність, якої вона є слід і знак, бо Лице означає Безконечність.
Так от, оцю етичну наповненість Левінас прив’язує до гебрейської традиції та до одвічної Мудрості (див. вище, с. 551).Ці свої пошуки автор особливо глибоко розкрив у своїй праці «Важка свобода, нарис про юдаїзм», де він віддається тривалим роздумам про юдаїзм та єврейство. Читачеві, зокрема, ми рекомендуємо поміркувати над наступним уривком, узятим із доповіді, виголошеної в Тіумлілінському абатстві, в Марокко. В цих рядках Левінас прояснює правдивий смисл юдейського монотеїзму, чужого всякому ідоловірству, вчення, яке рішуче порвало з уявленням про священну силу, яка пригнічує людську свободу.
Більше того, юдаїзм наражає нас на ризик скотитися до атеїзму: це дуже корисний ризик, бо там людина може віднайти Бога, навіть через Його заперечення.
ЮДАЇЗМ РОЗЧАКЛУВАВ СВІТ
«Для юдаїзму мета освіти полягає в тому, щоб установити зв’язок між людиною і святістю Бога й утримувати людину в такому зв’язку. Але всі його зусилля — від Біблії до закінчення Талмуда в VI сторіччі нашої ери та в діяльності всіх їхніх коментаторів рабинської науки — йшли на те, щоб зрозуміти цю святість Бога в смислі, який виділяється на тлі нумінального значення цього терміна, такого, яким його розуміли в примітивних релігіях, де наші сучасники часто вбачають джерело всякої релігії. Для цих мислителів одержимість людини Богом, ентузіазм є наслідком святості або священної природи Бога, альфою і омегою духовного життя. Юдаїзм розчаклував світ, виокремившись із релігій, які нібито розвивалися, виходячи з понять ентузіазму та принципу священного. Юдаїзм залишається чужим будь-якому агресивному поверненню цих форм людської піднесеності. Він їх засуджує, бо вбачає в них ознаки ідоловірства.
Нумінальне 1, або священне, огортає людину і переносить її за межі її можливостей та бажань.
1 Від латинського numen, божественна воля. «Нумінальний» тут означає, згідно з його етимологією, те, що має стосунок до діяльної могутності божества (прим. Ж. Рюс).
Але справжня свобода чинить опір натиску /618/ цієї неконтрольованої сили.
Нумінальне руйнує взаємини між особами, примушуючи людей — хай це буде навіть у екстазі — брати участь У драмі, в якій їм не хочеться виступати, підкорятися порядку, який їх занапащає. Ця, певною мірою, сакраментальна могутність божественної сили розглядається в юдаїзмі як така, що зазіхає на людську свободу і суперечить принципам виховання людини, яке має бути акцією, спрямованою на вільну істоту. І йдеться не про те, щоби вважати свободу за мету в собі. Але вона залишається умовою досягнення людиною всіх цінностей. Священне, яке огортає мене й переносить за межі мого бажання, — це насильство.Юдейський монотеїзм не вихваляє священну могутність, numen, який здобуває тріумф над іншими нумінальними потугами і притому бере участь у їхньому потаємному житті. Бог гебреїв — це не один із міфічних богів, якому пощастило довше вижити. Авраам, батько всіх вірних, був, як оповідає одна з апологій, сином торговця ідолами. Скориставшися з відсутності свого батька Тераха, Авраам порозбивав усіх ідолів, але найбільшого з них залишив неушкодженим, щоб скласти на нього провину, в очах батька, за знищення всіх інших. Та коли Терах повернувся, він не захотів прийняти таку фантастичну версію: він знав, що жоден ідол на світі не стане розбивати інших ідолів. Монотеїзм означає розрив із певною концепцією священного начала. Він не об’єднує колишніх численних нумінальних богів — він їх не визнає. Стосовно божественного начала, яке вони втілюють, він виступає як атеїзм. [...]
Категоричне ствердження людської незалежності, її розумної присутності в інтелігібельній реальності, зруйнування нумінальної концепції священного містять у собі ризик атеїзму. На нього треба піти. Тільки через нього людина підноситься до духовного поняття Трансцендентного. Це велика слава для Творця поставити на ноги створіння, яке стверджує Його, після того, як воно заперечувало і не визнавало Його, зачароване міфом і опановане ентузіазмом; це велика слава для Бога — створити істоту, спроможну шукати Його або відчувати Його здалеку, через розлуку, через атеїзм.
У одному з текстів трактату Тааніт коментується вірш із Книги пророка Єремії (2. 13): «Подвійний-бо злочин учинив народ мій: покинули мене, джерело води живої, і повикопували собі копанки, копанки діряві, що води не держать». Там наголошується на тому, що ідоловірство — це подвійний переступ. Не визнавати істинного Бога — це насправді тільки половина зла; атеїзм цінується вище, аніж благочестя, віддане міфічним богам, у якому Симона Вайль уже бачить ознаки та символи правдивої релігії. Монотеїзм долає і включає в себе /619/ атеїзм, але він неможливий для того, хто ще не досяг віку сумнівів, самоти та бунту.Важка дорога монотеїзму виводить на шлях, яким прямує Захід. Можна справді себе запитати, чи західна духовність, західна філософія не є, якщо глибоко проаналізувати її, позицією людства, яке приймає ризик атеїзму, вважаючи, що на нього треба свідомо йти, треба його долати, розглядаючи як викуп за свою зрілість?»
Емануель ЛЕВІНАС. «Важка свобода» (Emmanuel LEVINAS. «Difficile liberte», Biblio Essais-Le Livre de Poche-Albin Michel, 1963, pp. 28 — 30).