5. Християнська думка: праці Ж.-Л. Маріона і Ж.-Л. Кретьєна
Як і Мішель Анрі, Ж.-Л. Маріон і Ж.-Л. Кретьєн сприяли тому, що один сучасний есеїст назвав «теологічним поворотом у французькій феноменології» 1.
Саме в той час, коли у сферах метафізики знову й знову повторюють, що Бог помер, Жан-Люк Маріон, професор у Нантері, намагається осмислити Бога.
Таке завдання він ставить перед собою, зокрема, у своїх працях «Ідол і дистанція» та «Бог без буття».Зникнення ідола дозволяє осмислити Бога, бо сьогодні розпадається форма, яка утворює екран і перешкоду для Його зрозуміння. Що означає ідол? Відчутне й видиме уявлення, що показує божественне у вимірах людського погляду і з тими рисами, які надає йому людина. Тож коли зникає цей образ, залишається вільний простір, відкритий для пошуків Бога. Присмерк ідолів зовсім не означає відступу божественного начала, навпаки, це відкриття нових перспектив, нової надії. Коли, зокрема, Ніцше оповідає нам хроніку смерті, про яку всі знали заздалегідь (смерті християнського Бога), він радше повідомляє про загибель нечистої сили, аніж про смерть надчуттєвого. В такий спосіб Жан-Люк Маріон очищує думку Ніцше від тривіальних або поверхових тлумачень, яким часто її піддають.
Але треба також очистити думку про Бога від того буття, яке Гайдеґер поставив у центр своєї доктрини (див. вище, с. 64). Бог — це передусім Любов, а вже потім буття. Цю полемічну стрілу пущено проти Гайдеґера. «Осмислювати Бога [...] поза питанням Буття — чи не означає це думати про щось немислиме, недосяжне, хоч і необхідне? Яке слово, яке поняття і який знак можуть у цьому випадку нам згодитися? Безперечно, тільки «любов», те саме слово, яке пропонує нам святий апостол Іоан: «Бог є agapè 2 (I. Іоанна 4. 8).
1 JANICAUD D. «Le Tournant theologique de la phenomenologie française». Ed. de L’eclat.
2 Грецьке слово agapè означає любов.
Йдеться про любов християнську, на відміну від eros (плотське бажання).Чому любов? Тому що цей термін, що його Гайдеґер, як і вся метафізика, до речі [...] вважає чимось /613/ похідним і другорядним, досі, в парадоксальний спосіб, перебуває в тіні, хоча саме любов рано чи пізно має визволити думку про Бога від усякого ідоловірства» 1
Жан-Луї Кретьєн теж вступає до діалогу з великими мислителями християнської традиції: Оригеном (185 — 254 pp.), цим грекомовним християнським ученим, який витлумачив Святе Письмо в моральному та містичному смислі й інтеґрував теорії неоплатоніків у християнство; Денисом Ареопагітом, афінянином, якого навернув до християнства святий Павло; святим Жаном Делакруа (1542 — 1591 pp.), чиї містичні твори крізь чорну ніч душі досягають Бога.
Кретьєн показує нам діалектику надприродної таємниці та її сяйва, висловлюючись філософською і водночас поетичною мовою. Трагічним є оте полум’я таємничого, про яке йдеться в його творі «Сяйво таємниці» (1985 p.). Чи означає таємниця тільки те, що сховане, і те, що вислизає з-під нашого погляду? Навпаки, справжня таємниця прагне ясності. «Система завершується в одкровенні, сяйво — це дар таємничого». Таким чином «прихований Бог» Паскаля ховається лише в одкровенні: в одному й тому самому акті Бог являється нам і затягується непроникним серпанком. Бог прихований і Бог відкритий — це один і той самий Бог.
Жан-Луї Кретьєн, як і Жан-Люк Маріон, бачить у воскресінні Христа основоположну подію нашого становлення. Після воскресіння Христа ніщо вже не буде таким, як раніше.
Перший текст, який ми подаємо, взято з твору Жана-Люка Маріона «Бог без буття». Він спрямований проти Гайдеґера, який ставить буття в центр своєї доктрини. Навпаки, запевняє нас Маріон, Бог є для того, щоб любити. Виходячи з цих міркувань, Маріон реабілітує любов і водночас марноту (наймарніша марнота, каже Еклезіаст), яка тримає все в напрузі й таким чином очищає дух. До речі, посилання на Дюрера — це згадка про знамениту гравюру цього художника, яку він назвав «Смуток».
На думку Маріона, смуток знищує реальність марноти і відкриває простір для agapè, християнської любові.1 MARION J-L. «Dieu sans l’être», Quadrige-PUF, prière d’inserer. /614/
БОГ БЕЗ БУТТЯ
«Кажучи «Бог без буття», ми не маємо на увазі ані того, що Бога немає, ані того, що Бог — насправді не Бог. Ми просто намагаємося осмислити те, що Ф.В. Шелінг називав «свободою Бога щодо власного існування». Іншими словами, ми намагаємося виставити в проблематичному світлі ту очевидність, на якій філософи, що вийшли з метафізики, сходяться з теологами, котрі вийшли з неотомізму: Бог передусім має бути. Це водночас означає, що Він повинен віддавати перевагу перед усіма іншими обов’язками обов’язкові бути; і що перш ніж Він виявить будь-яку іншу ініціативу, він повинен виявити ініціативу бути. Але чи справді буття, хоч би як ми його розуміли, має якийсь стосунок до Бога? Що воно може дати Богові? Чи може тільки буття — хай яким воно буде, аби справді воно було виявлене, — може здобути собі якусь вигоду від Бога? Аби тільки наблизитися до розв’язання цієї проблеми, зробити її зрозумілою і сприйнятною на слух, треба, безперечно, оцінити з погляду буття приклад, який створює всі труднощі, що видаються неподоланними. Я маю на увазі ідола.... Як тільки буття являється нам у вигляді ідола, стає мислимим позбутися його — відсунути кудись убік. Звідси два нові приклади, вже без буття, які, можливо, вказують дорогу до Бога: марнота і її зворотний бік — милосердя. А якщо Бог зовсім не мусив спочатку бути, бо Він полюбив нас іще тоді, коли нас не було? А якщо ми повинні не шукати Його на обрії буття, а спробувати переступити через самих себе, ризикуючи полюбити саму любов — у її голому, сирому вигляді? Та оскільки любов залишається для нас, у принципі, недосяжною, відсторонення Бога від буття ми можемо сприйняти лише в його неґативному виявленні — в марноті, яка затоплює світ потоками смутку. Звідси — Дюрер. Звідси експериментальна строгість, на яку ми тут претендуємо, говорячи про милосердя — про любов: той, хто не любить, відчуває у своєму тяжкому становищі більше, ніж нічого, він відчуває марноту через смуток.
Він відчуває неповторність любові через її відсутність. Одне слово, смуток.долає відстані.Оскільки Бог не залежить від буття, Він являється нам як дар. «Бог, якого немає, але який зберігає дар» 1, як слушно, хоч, може, й не зовсім точно, висловився поет. Бог зберігає дар — і це така сама істина, як і те, що його немає і Він не мусить бути.
1 BONNEFOY Y. «Dans le Leurre du seuil», Paris, 1975, p. 68.
Бо дар не мусить спочатку бути, він має спершу пролитися, бо тільки це наділяє його буттям; Бог /615/ зберігає дар, даючи його перш, ніж буття. Обрій, який звільняє, відступаючи, буття, розкривається на дар або на його протилежність — на марноту. Найвищим питанням стає любов або — що, по суті, те саме — милосердя. Вона залишається з нами надовго, незаперечна і грізна».
Жан-Люк МАРІОН. «Бог без буття» (Jean-Luc MARION. «Dieu sans l’être», Quadrige-PUF, 1991, pp. 10 sq.).
Наступний уривок узято з твору Ж.-Л. Кретьєна «Сяйво таємниці». У вступі до цієї книжки, що вийшла друком у серії «Бібліотека міфів та релігій», Кретьєн посилається на знаменитого «Deus absconditus», схованого Бога християнської віри, і Паскаля зокрема.
БОГ РОЗКРИВАЄ НАМ СВОЮ ТАЄМНИЦЮ
«Що немає такої таємниці, яка не випромінювала б сяйва, і що це сяйво хоче живитися від нас, підтверджують найпростіші медитації про схованого Бога. Deus absconditus християнської віри — це завжди Бог, який відкривається. Його сховакість не виключає явлення, вона, по суті, дорівнює одкровенню. Справді, Бог, що осмислюється незалежно від творіння і, так би мовити, перед ним, — це, всупереч поширеному твердженню, Бог схований. Велич Бога належить Його власному буттю, вона не переходить на Нього від створінь, які співають йому славу. Бог не стає гідним хвали, тому що ми Його хвалимо. Бог без світу виявлений владно і досконало. Він є світлом, він є таємницею Трійці, таємницею виявлення. Отець без останку промовляється в Слові, а Святий Дух — це сама прозорість любові, яка поєднує Отця й Сина. Незбагненність Бога для нас — у безконечності його світла. Це світло не менш осяйне і тоді, коли воно не засліплює жодного створіння. Отже ця велич — не так світло, як сяйво, не так таємниця, як прозорість. Лише тоді, коли Бог творить, коли Він ставить перед собою завершені сутності, для яких його сутність нестерпна, а проте вони мусять її терпіти, коли Він дає собі свідків, неспроможних зрівнятися з ним природою і спроможних одержувати Його благодать, це тоді Він стає Богом схованим. Він схований лише там, де Він /616/ являється комусь іншому, хто не є Ним. Він схований лише там, де, багатьма способами, Він відкривається».
Жан-Луї КРЕТЬЄН. «Сяйво таємниці» (Jean-Louis CHRETIEN. «Lueur du secret», L’Henre, 1985, pp. 11 sq.).