Нові підходи в психології
Біхевіористські спроби і технології поведінки
Всілякі технічні засоби вивчення поведінки, нейро-біологічний підхід, звернення до інформатики та штучного інтелекту, пов’язаного іноді з уявленням про «машинну душу» (див.
нижче, с. 381) — позитивістська модель від початку нашого сторіччя дуже часто визначала розвиток психології, що прагнула здобути статус науки й уникнути «скандальних» звинувачень у суб’єктивності своїх методів.Перша можливість «звести до нуля» смисл і порвати з класичним визначенням психології як теорії психічних явищ — зробити з неї науку, що вивчала б доступні для спостереження людські вчинки та поведінку. Такий шлях обрав Дж. Б. Вотсон (1878 — 1958 pp.), який на початку нашого сторіччя проголосив біхевіористську революцію.
Б.Ф. Скінер (народився 1904 p.), американський психолог, застосував біхевіористський принцип Вотсона і відкрив інструментальну зумовленість, куди не втручається жоден елемент безумовного рефлексу: суб’єкт дає, якщо хоче дістати «винагороду» від «психолога», таку відповідь на сиґнал, якої вимагає цей останній. Звідси виникають технології поведінки, де прив’язують бажану реакцію до певного стимулу або намагаються змоделювати таку поведінку, яка виключає природну реакцію на болючий стимул. Скінер опублікував, зокрема в «Поза свободою та гідністю», справжній маніфест «компортементалізму».
Сьогодні компортементалізм є головною течією в психології та психотерапії. Розвинувшись і зміцнівши на англосаксонських територіях, він усе більше утверджується у французькомовних країнах. Технології виправлення поведінки дедалі вдосконалюються і /382/ застосовуються у все ширших і ширших масштабах — від різних фобій до сексуальних збочень...
Та хоча ці нові технології і мають незаперечну ефективність, вони, проте, видаються вельми проблематичними у філософському та етичному плані. І справді, як нам поставитися до ідеї обачливої нормалізації вчинків? Чи сучасна людина погодиться на суперконтроль, здійснюваний за допомогою створення бажаних умовних рефлексів? Чи треба вбити в ній усі тривоги та невміння пристосовуватися, ці характеристики, які формують і нашу долю, і наше буття-у-світі?
Саме такі проблеми поставив Жак Лакан, коли в 1950 р.
він виступив із критикою психоаналізу пристосовницького спрямування, який, проте, набагато відстав від «жорстких» методів сучасної «біхевіористичної терапії», аналізу, що навіть у своєму прагматичному чи медикалізованому вигляді видається менш застиглим, аніж «компортементальна терапія», ця сукупність технічних та машинних засобів виправлення невиправного. Що станеться тут із людиною, наділеною смислом і проектом?Інформативна модель і ги/тучний інтелект
Чи можна прирівняти вищі функції людського інтелекту до відповідних функцій, які властиві «розумним» машинам, типу комп’ютерів, і зрозуміти їх у світлі Штучного Інтелекту?
Тут вимальовується новий шлях пошуку, на якому психологія може перетворитися на об’єктивну науку, очищену від «духовного» та смислового змісту.
Інформатика: цей термін визначає, як ми знаємо, науку й техніку обробки інформації, які мають на меті закладати в пам’ять, передавати й використовувати інформацію, що обробляється автоматично за допомогою програм, введених у комп’ютери. Однією з найрозвиненіших галузей інформатики є теорія «штучного інтелекту», дуже складного поняття, яке можна розглядати під двома взаємодоповнювальними кутами зору: «Один стосується вивчення механізмів інтелекту, причому комп’ютер застосовується як засіб імітації для тестування моделі або теорії [...]. Другий, прагматичніший, полягає в намаганнях наділити комп’ютер спроможностями, які звичайно приписують людському інтелекту: спроможністю набувати знання, сприймати довколишній світ (бачити, /383/ чути), раціонально мислити, приймати рішення тощо» 1. Визначмо, враховуючи найістотніше, теорію штучного інтелекту як дисципліну, що ставить на меті навчити машину робити все те, що вміє робити людина, наприклад, розв’язувати алгебраїчні задачі, знаходити терапевтичні та медичні рішення у випадку різних захворювань та етіологій або навіть визначати етіологію на підставі симптомів і таке інше. Діючи за таким планом і з такою метою, теорія штучного інтелекту може також досліджувати функціонування пізнавального акту.
Про що ж ідеться? Про те, щоб співставити людський інтелект з «мислячими машинами», щоб зрозуміти, як діє перший у світлі останніх.1 J.P. HATON et М.-С. HATON. «L’Intelligence artificielle», Que sais-je? PUE, p. 3.
Наприклад, Марвін Мінскі, один з творців теорії штучного інтелекту, який працює в Бостоні, в Массачусетському технологічному інституті, аналізує у своїх лабораторіях людський розум на підставі вивчення мозку, що його прирівнює до комп’ютера. З цього погляду, інформативна модель та «електронні мізки» начебто дають ключ до зрозуміння психічних явищ і навіть вищих функцій: електронна схема пояснює особливості людського інтелекту...
Таким чином, на цілком прагматичну теорію штучного інтелекту, що ставить на меті реалізувати на машинах те, що спроможна робити людина, накладається теорія штучного інтелекту, яка має справді теоретичний і умоглядний характер і згідно з якою машина здатна мислити, а людина — це складна мисляча машина. Як слушно зазначає Жан-Габріель Ганаша у своєму чудовому есе «Машинна душа» (видавництво «Сей»), коли дивишся на цей філософічний і майже «онтологічний» штучний інтелект, мимоволі на думку спадає «людина-машина», про яку мріяла механіцистична наука XVIII сторіччя. Згадаймо знаменитий твір Ламетрі «Людина-машина» (1748 p.), де французький лікар і філософ-матеріаліст застосовує до людини картезіанську доктрину тварини-машини. Доктринальний штучний інтелект, як здається, тісно пов’язаний з ідеєю «машинної душі», створеної штучним інтелектом.
Але чи здатний комп’ютер мислити, виявляти інтелект і проникати в смисл? Проти такої гіпотези заперечує американський /384/ філософ Сірл (народився в 1932 p.), фахівець із проблем мови, в тексті, який ми подаємо нижче. Чи можуть комп’ютери думати? В жодному разі, адже вони маніпулюють символами, але зовсім не проникають у смисл. Тоді як людський розум не тільки проробляє прості синтаксичні маніпуляції, а й наповнює символи значенням, комп’ютер організує правила, але не схоплює смислу символів.
Щоб проілюструвати цю свою думку, Серл і пропонує нам міркування, які наводимо нижче
КОМП’ЮТЕР НЕ ПРОНИКАЄ В СМИСЛ
«Діяльність людського розуму не зводиться до суто формальних або синтаксичних процесів. За визначенням, наші ментальні стани наповнені змістом певного типу. Коли я думаю про Канзас-сіті, коли я кажу собі, що залюбки випив би холодного пива, коли я запитую себе, зростуть чи понизяться ставки на біржі, мій духовний стан характеризується певним змістом і цей зміст додається до його формальних характеристик, хоч би якими вони були. Справді, хоч мої думки й постають перед моїм розумом у формі поєднання символів, думка повинна мати щось іще, бо поєднання абстрактних символів саме по собі не створить смислу. Якщо мої думки стосуються тієї або тієї речі, їхні поєднання неодмінно матимуть значення, яке й повідомляє, що мої думки пов’язані з певними речами. Одне слово, розум, на додачу до синтаксису, має семантику. Комп’ютерна програма ніколи не дорівнюватиме жодному розумові з однієї простої причини: програма має тільки синтаксис, а розум — дещо більше. Розум семантичний, у тому значенні, що, крім своєї формальної структури, він має ще й зміст.
Щоб проілюструвати цю ідею, я вигадав уявний експеримент. Уявімо собі, що група програмістів написала програму, яка дозволяє комп’ютеру імітувати розуміння китайця. В такому випадку, коли ми поставимо комп’ютерові запитання, сформульоване китайською мовою, комп’ютер звернеться до своєї пам’яті, або до своєї бази даних, і зможе видати нам добрі відповіді по-китайському. Припустімо далі, що ці відповіді будуть нічим не гірші за відповіді справжнього, живого китайця. Чи дає це нам підстави твердити, що комп’ютер розуміє китайську мову в буквальному значенні, як китаєць розуміє свою рідну мову? Шукаючи відповіді на це запитання, уявімо собі, що ми перебуваємо у замкненому приміщенні, де стоять кошики, наповнені китайськими символами. Уявімо собі, що ніхто з нас не розуміє жодного слова по-китайському, але /385/ кожен має книжку, написану французькою мовою, де пояснюється, як треба маніпулювати китайськими символами.
Правила, подані в цій книжці, визначають у суто формальний спосіб, як треба поєднувати ці символи, тобто вони сформульовані у синтаксичних, а не в семантичних термінах. Одне з правил говорить: «Візьміть знак шинь-шинь із кошика номер перший і поставте його поруч зі знаком шань-шань, який знайдете у кошику номер другий». Тепер припустімо, що до кімнати вносять інші китайські знаки і що книжка дає нам інші правила, які повідомляють, що такі й такі знаки треба винести з приміщення. Припустімо, що без нашого відома знаки, які вносять до кімнати, хтось назвав «запитаннями», а ті знаки, що виносяться з приміщення, — «відповідями на запитання». Припустімо, насамкінець, що програмісти так добре зробили свою справу і що ви так вправно маніпулюєте символами, що ваші відповіді неможливо відрізнити від тих, які дав би на ці запитання чистокровний, живий китаєць. Ось так сидите ви в закритому приміщенні й складаєте ланцюжки з китайських символів, що будуть відповідями на інші ланцюжки символів, які вносять до кімнати. В такій ситуації я маю всі підстави твердити, що ви не вивчите жодного китайського слова, маніпулюючи своїми символами.Але ось до чого я веду: виконуючи свою комп’ютерну програму, ви поводитеся, з погляду стороннього спостерігача, точнісінько так, як у тому випадку, коли б ви розуміли китайську мову, хоча ви не розумієте жодного слова».
Джон Р. СІРЛ. «Від мозку до знання» (John R. SEARL. «Du Cerveau au savoir», Hermann, 1984 — 1985, pp. 41 sq.).
На завершення спробуємо підбити короткі підсумки дебатів, пов’язаних з проблемою штучного інтелекту: уявлення про «комп’ютерний мозок», тотожний обчислювальній машині, сьогодні вважається застарілим; ні організм, ні мозок не зводяться до обчислювальних пристроїв. Іншими словами, наука відступила сьогодні від класичного коґнітивістського погляду, згідно з яким процес обчислення править за модель раціональної діяльності, згідно з яким раціонально мислити означає обчислювати; тобто Сірл пропонує відмовитися від коґнітивістської парадигми. Із занепадом цієї останньої проґресує «конекціонізм», що пропонує пояснювати пізнавальні процеси за допомогою моделі нейронних мереж. Цей термін означає мережу, складену з клітин, що імітують /386/ функціональності 1 нейронів, клітин, поєднаних між собою зв’язками, властивості яких можна міняти. В такий спосіб намагаються відтворити певні функції мозку: обчислення,навчання тощо. Але щоб краще зрозуміти ці теми, треба перейти до розгляду нейронаук, що відіграють фундаментальну роль серед «коґнітивних наук».