Метод структурно-функціонального аналізу
Структурно-функціональний аналіз - це метод дослідження складних системних об'єктів на основі виділення в них структури - сукупності стійких відносин і взаємозв'язків між її елементами і їхньої ролі (функцій) відносно одне одного.
Структура в рамках цього методу розуміється як щось інваріантне (незмінне) при певних перетвореннях, а функція - як “призначення” кожного з елементів даної системи (наприклад, функції якого-небудь біологічного органу, функції держави, функції теорії й т. д.). Основні вимоги (процедури) структурно- функціонального методу (який часто розглядається як різновид системного підходу) такі:а) вивчення будови, структури системного об'єкта;
б) дослідження його елементів та їхніх функціональни характеристик;
в) аналіз зміни цих елементів та їхніх функцій;
г) розгляд розвитку (історії) системного об'єкта в цілому;
д) подання об'єкта як гармонічно функціонуючої системи, всі елементи якої “працюють” на підтримку цієї гармонії.
Структурно-функціональний метод розроблявся і одержав поширення, головним чином, у соціально-гуманітарних науках. У соціології цей метод зазвичай пов'язують з іменами американських соціологів Толкотта Парсонса (1902 - 1979) і Роберта Мертона (1910 - 2003), у працях яких одержали розвиток ідеї раннього функціоналізму, що сформувався як особливий методологічний напрямок у рамках загальної антропології (Б. Маліновський, А. Радкліфф-Браун).
В основу аналізу Парсонс кладе розрізнення між категоріями структурними (система цінностей, соціальні норми, типи спільнот і ролі їхніх учасників) і функціональними (самозбереження, інтеграція, досягнення мети і адаптація). Відповідно до його поглядів на суспільство, основним регулятивом соціальних відносин є система цінностей і норм, що виконують функцію “цементування” соціальної структури.
Р. Мертон у своїй інтерпретації структурно-функціонального аналізу відмовляється від спеціального виділення структурних категорій, стверджуючи, що в процесі функціонування суспільства твердий зв'язок між структурними елементами і певними функціями відсутній.
Будуючи апарат структурно-функціонального аналізу на чисто функціональній підставі, він розрізняє функції за їх сприятливими або несприятливими наслідками для системи (функція і дисфункція) і за їхньою очевидністю для учасника системи (явні і приховані або латентні функції). Всі види функцій поєднуються ним у моделі структурно-функціонального аналізу соціального явища - парадигмі.На формування методу структурно-функціонального аналізу також вплинув виниклий ще раніше системний підхід - сукупність загальнонаукових методологічних принципів (вимог), в основі яких лежить розгляд об'єктів як систем. До числа цих вимог належать:
а) виявлення залежності кожного елементу від його місця і функцій у системі з врахуванням того, що властивості цілого незвідні до суми властивостей його елементів;
б) аналіз того, наскільки поведінка системи обумовлена як особливостями її окремих елементів, так і властивостями її структури;
в) дослідження механізму взаємодії системи і середовища;
г) вивчення характеру ієрархічності, властивій даній системі;
д) забезпечення всебічного багатоаспектного опису системи;
е) розгляд системи як динамічної, цілісності, яка розвивається.
Специфіка системного підходу визначається тим, що він орієнтує дослідження на розкриття цілісності об'єкта, який розвивається, і механізмів, що її забезпечують, на виявлення різноманітних типів зв'язків складного об'єкта і зведення їх у єдину теоретичну картину.
Важливим поняттям системного підходу є поняття “самоорганізація”. Дане поняття характеризує процес створення, відтворення або вдосконалювання організації складної, відкритої, динамічної, системи, яка саморозвивається, зв'язки між елементами якої мають не жорсткий, а імовірнісний характер (наприклад, жива клітина, організм, біологічна популяція, людський колектив і под.).
У сучасній науці системи, що самоорганізовуються, є спеціальним предметом дослідження синергетики - міждисциплінарної загальнонаукової концепції, орієнтованої на пошук законів самоорганізації систем будь-якої природи - природних, соціальних, когнітивних (пізнавальних) (докладніше про синергетику і системний підхід - див. [12].
4.5.