1. Крах цінностей: Ніцше — клініцист європейського нігілізму
Ніцше був уважним і проникливим клініцистом перемін, властивих нашій новітній сучасності. Випереджаючи свій час, він, по суті, описує наше сьогодення:
«Те, що я вам тут розповідаю, — це історія двох прийдешніх сторіч.
Я описую те, що буде, і буде саме так, а не інакше: посилення нігілізму. Цю сторінку історії можна прочитати вже сьогодні: бо в даному випадку необхідність уже почала діяти. Це майбутнє вже промовляє сотнею /12/ знаків і знамень, ця фатальна неминучість проявляється повсюди; усі вуха вже наставлені, щоб слухати цю музику майбутнього. Наша європейська цивілізація, уся цілком, давно корчиться під тиском, що досягає рівня тортур, і ця мука стає дедалі нестерпнішою з плином десятиріч: стривожена, шалена, розлючена, схожа на річку, що прагне влитися у своє море, наша цивілізація більше не міркує, вона остерігається міркувати».НІЦШЕ. «Воля до влади» (NIETZSCHE. «La Volonte de puissance», trad. H. Albert, t. I, § 2, Mercure de France, 1887 — 1903, pp. 25 sq.).
Ніцше справді розкриває знаки і симптоми великої хвороби, що вразила нашу культуру, він передбачає процес, який веде від Світла й Розуму аж до сучасного нігілізму. Саме з цим мислителем народилася філософська свідомість нашого часу: через аналіз великого європейського нігілізму, через критику потойбічних світів, через відхід від будь-якої діалектичної думки формується філософська мова наймодернішої сучасності.
Атож, Ніцше — це «поворотний круг», про що нас повідомляє Гайдеґер у текстах 1940 p.: «Ніцше сам розуміє свою філософію як своєрідний вступ до початку нової доби. Прийдешнє сторіччя, цебто наше XX сторіччя, згідно з його передбаченням, мало стати початком епохи, потрясіння якої не можна рівняти з будь-якими досі знаними катаклізмами. Старі лаштунки світового театру можуть лишатися протягом певного часу тими самими, але тут уже гратимуть нову п’єсу» 1.
1 HEIDEGGER, «Nietzsche», t. II, NRF, p. 33.
Але що означає «нігілізм’»? Це зворотна сторона волі до влади, нерозривно пов’язана з низхідною лінією життя. Активна й динамічна сила, воля до влади перестає означати акт перевершення самого себе, акт творчості та дії й обертається на волю до небуття, завершуючись у нігілізмі, цій домінації «Ніщо», або «Nihil», яке в такий спосіб стає мовби основою всього сущого. Це втрата смислу, знецінення або руйнація цінностей та ідеалів, на яких було споруджено нашу західну цивілізацію, панування Абсурду; ця смертельна хвороба найновітнішого Часу дістає напрочуд точний діагноз під орлиним поглядом мислителя, який уже наприкінці XIX сторіччя проникає в найглибшу суть нашої епохи. Все життя /13/ в цій царині нігілізму провалюється в порожнечу. У своїй завершеній формі нігілізм проголосить також загибель Бога, повідомивши, що «Бог помер»: тобто християнський Бог пропав, зник із нашого обрію думки. Таким чином Ніцше намацав саме серцевину гострої кризи. Ідея нігілізму, смерть Бога стали тими врочистими подіями, які підвели нас до найвищого піку сучасності. Зробивши зі «смерті Бога» та з одкровення Абсурду моменти нашої історії й проаналізувавши прояву нігілізму як процес, за допомогою якого християнський Бог і Бог надчуттєвий втрачають свою владу, Ніцше передбачив хворобу, яка сьогодні вразила наш західний світ. Саме таким є зміст наведеного нижче тексту, уривка з «Веселої науки», де йдеться про потрясіння, «морок і руїну», без якої ми не уявляємо собі нашу сучасність. Звичайно, аналіз «смерті Бога» відкриває можливість складного витлумачення: так, Жан-Люк Маріон (див. нижче, Третя частина, розд. 8) розгледів у історії цієї заздалегідь проголошеної смерті механізм, який через усунення ідола дозволяє утворити нове уявлення про Абсолют. На його погляд, тут ідеться не про Бога, який помирає, а про ідола, який зникає з обрію. Та хоч би як ми тлумачили тексти Ніцше, вони дають нам фундаментальні орієнтири для розуміння змісту п’єси, яка ставиться впродовж усього нашого сторіччя в театрі світу.
Ніцше зумів провістити великий духовний розкол, як про це свідчить уривок із «Веселої науки», що його ми подаємо нижче:БОГ ПОМЕР
«Будьмо спокійні. Найважливіша з недавніх подій — той факт, що «Бог помер», що віра в християнського Бога похитнулася, — починає вже відкидати на Європу свої перші тіні. Принаймні для тих небагатьох, чий погляд, чия доскіпливість у погляді достатньо гострі і достатньо чутливі для цього видовища, сонце мовби закотилося за обрій, давня і глибока довіра обернулася на сумнів: це їм наш старий світ, певно, видається з кожним днем усе густіше затягнутим темрявою, усе підозрілішим, усе дивнішим, усе «старшим». Можна навіть сказати, якщо дивитися на речі під загальним кутом зору, що ця подія надто велика, надто віддалена, надто недосяжна для розуміння більшості, щоб можна було сподіватися широкого розголосу про неї, щоб вона стала новиною, а ще меншою мірою слід чекати, що юрба вже здатна усвідомити її наявність, — а ще менше надій на те, чи зможе вона зрозуміти, що /14/ тепер, коли цю віру підірвано, обвалиться все те, що на неї спиралося, все те, що трималося і жило тільки завдяки їй: наприклад, уся наша європейська мораль. Ми маємо попереду довгу низку ламання, нищення, руйнацій та обвалів: і хіба зміг би сьогодні хто-небудь достоту все це передбачити, хіба зміг би хтось стати ініціатором і пророком цієї страхітливої логіки терору, пророком затемнення і мороку, подібних до яких, мабуть, ніколи не знала і не знатиме Земля? Навіть ми, навіть ті, кому дар провістя дістався від народження, навіть ми, які завмерли на своїх вершинах мовби в чеканні, поміщені між учора й сьогодні, навіть ми, першонароджені, народжені занадто рано, навіть ми, закинуті в наш час із майбутнього сторіччя, навіть ми, ті, хто мусив би розгледіти тіні, що їх уже почала відкидати Європа, — то чому ж навіть ми чекаємо настання цього непроглядного мороку без справжнього інтересу, без стурбованості й без страху? Чи, може, ми надто приголомшені першими наслідками цього явища? О ні, навпаки, бо ці перші наслідки, що мовби випередили ті події, яких ми маємо усі підстави сподіватися, аж ніяк не видалися нам сумними і похмурими, ми радше сприйняли їх як різновид нового світла, що його важко описати, як різновид щастя, полегкості, спокою, збадьорення, світанку...
І справді, всі ми, філософи та вільнодумці, люди «розкутого духу», на звістку про те, що «старий Бог помер», усі ми відчули, що нас осяяло світлом нового дня; наші серця переповнені до краю вдячністю, здивуванням, острахом і чеканням — нарешті обрій нам видається знову вільним, навіть за тієї очевидної істини, що він далеко не безхмарний, нарешті наші кораблі можуть знову напнути вітрила й вирушити назустріч небезпекам, знову кожен, хто прагне знань, зможе відчути на собі всі удари непевної долі; море, наше відкрите море, знову розстеляє перед нами свій обшир і, можливо, ніколи ще не було моря настільки «відкритого»».НІЦШЕ. «Весела наука» (NIETZSCHE. «Le Gai Savoir», § 343, trad H. Albert, Mercure de France, 1882 — 1901, pp. 299 sq.).