Ніцше. Його прізвище нагадує потріскування головешок, що осідають на тагані,

«Ніцше. Його прізвище нагадує потріскування головешок, що осідають на тагані, або хмизу, коли його складають на купу, щоб розпалити багаття, або сичання смолоскипа, загашуваного у воді; а може, шелестіння опалого листя, коли його топчуть ногами, або шурхіт сірника, коли ним черкають об «тертушку і він спалахує на мить яскравим вогником».

Так етнолог і письменник Мішель Лері згадує у своїй книжці «Слабке потріскування» (1978 р.) прізвище Ніцше, що викликає в нашій уяві або цілковитий розлад, руйнацію, або полум’я, яке перетворює світ на попіл.

І справді, наше XX сторіччя вкладається в образи й форми, накреслені Ніцше: саме від нього бере початок новітня (дехто скаже «постновітня») думка, саме з ним ми вийшли на «позбавлену всякого чару галявину постновітньої сучасності» (Габермас). Критика метафізики, визначення нігілізму, цієї хвороби нашої історичної доби, втрата смислу і відступ до «nihil», тобто в ніщо, одкровення Абсурду, все це було провістям нашого часу, його виснаження, його любові до Небуття. Поставивши діагноз нігілізмові, цьому свідкові смерті Бога, Ніцше накреслив форми, в яких нині існує наша культура.