5. Початок ери невизначеності
Період, який закінчується в Другою світовою війною, в царині науки завершується втратою абсолютистських надій, притаманних минулому сторіччю: абсолютний і універсальний детермінізм підданий сумніву.
Сама ж таки наука і спростувала «абсолютні істини» та ідеї XIX сторіччя. Математика, зусиллями Ґеделя, поставила межі всякій формалізації; логіка, запровадивши некласичні числення, перестала проголошувати абсолютні закони; квантова теорія, знамените співвідношення невизначеностей, світ атомної фізики розчленували давні уявлення і явили нам новий усесвіт — дискретний, імовірнісний, невизначений.Про цей кінець ери «абсолютних істин», що відкрив нову епоху пригод людського розуму, Бертран Расел пише ось у цій, позбавленій усяких ілюзій, сповіді, що входить до його «Автобіографи».
СЛОН І ЧЕРЕПАХА
«Я прагнув, з одного боку, з’ясувати, чи можна пізнати все те, що поставив собі за мету пізнати; а з другого боку, я хотів зробити все можливе для того, аби світ став щасливіший. До своїх тридцяти вісьмох років я віддав свої найкращі сили здійсненню першого з цих завдань. Мене змагав скептицизм, і, попри моє бажання, він привів мене /184/ до висновку, що дуже велика частка всього того, чим займається наука, може бути піддана раціональному сумніву. Мені була потрібна визначеність, як іншим віра. Я вважав, що найімовірніше знайти точно означені істини в математиці. Але зрештою збагнув, що багато математичних доведень, які мої вчителі переконували мене приймати на віру, мали безліч хибних припущень і висновків, і що, якби ми справді прагнули відкрити в цій галузі істину, то це можна було б зробити тільки в математиці зовсім іншого виду, побудованій на набагато твердіших основах, аніж ті, які досі вважали за цілком надійні. Але мірою того, як просувалася вперед моя праця, мені все частіше пригадувалася байка про слона й черепаху. Спорудивши слона, на якого міг опертися світ математики, я здав собі справу, що цей слон хитається, і спробував спорудити черепаху, щоб не дати слонові впасти. Але черепаха трималася не краще, аніж слон, і після якихось двадцяти років щонайнапруженішої роботи я дійшов висновку, що особисто я не можу більше нічого вдіяти, аби поставити математичну науку на несхитні підвалини. [...]
Від більш або менш релігійної віри я прийшов у світ вічний, платонівський, де математичні дисципліни сяяли красою, яку можна було порівняти з красою ангельського співу у фіналі «Раю». Сьогодні я дійшов висновку, що вічний світ — ілюзія і що математика — це лише мистецтво говорити те саме іншими словами».
Бертран РАСЕЛ. «Автобіографія», (Bertrand RUSSEL. «Autobiographie. 1944 — 1967», Stock, 1969 — 1970, pp. 291, 294).