Аж до кінця п’ятдесятих років марксизм видавався панівною філософією, в тому розумінні, що всі інші її галузі мовби оберталися навкруг нього.
Він посідає справді визначне місце в процесі розвитку думки, і його успіх був, безперечно, пов’язаний з тими чарами, які так довго випромінював комунізм. Так звані «пригоди діалектики» тісно пов’язані з еволюцією цього останнього.
1883 р. — помирає Маркс. 1889 р. — засновано Другий Інтернаціонал соціалістичними партіями на Паризькому конгресі. 1894 р. — Енгельс публікує III том «Капіталу». 1895 р. — Енґельс помирає. 1917 р. — відбувається більшовицька Жовтнева революція. 1919 р. — у Москві засновано Третій Інтернаціонал (Комінтерн). 1924 р. — помирає Ленін. 1927 р. — в СРСР виключають із комуністичної партії Троцького. 1934 р. — апофеоз Сталіна. 1943 р. — Сталін розпускає Третій Інтернаціонал.
Протягом XX сторіччя марксизм, унаслідок постійного перебування в контакті з політикою та Історією, видозмінюється, даючи життя численним відгалуженням: у цьому плані кожному історикові ідей добре відомі імена угорського філософа Дєрдя Лукача, італійця Антоніо Грамші і француза Анрі Лефевра. Іноді проступають обриси «відкритого» й недогматичного марксизму. І, нарешті, криза «марксизму-ленінізму» навіює Л. Альтюсерові думку про глибоке оновлення марксистської «теорії», причому даний автор твердить, ніби вона має виключно наукову природу.
На кордонах марксизму «Франкфуртська школа» будує критичну теорію, в опрацюванні якої взяли участь Горкгаймер, Адорно, Вальтер Беньямін та ін. Ми зустрінемося з Габермасом, представником другої Генерації вчених цієї школи (див. нижче, с. 507 і далі) в Третій частині цієї книжки.
У рухливій галактиці Франкфуртської інколи яскраво сяяла також зірка Ернста Блоха, який відкрив дорогу Маркузе 1, що став знаменитим завдяки своєму впливу на покоління травня 1968 р.
1 Своїм аналізом сили уявного. /153/