КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ СИСТЕМНОЇ РИНКОВОЇ ВЗАЄМОДІЇ В ПРОЦЕСІ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

Проблема застосування критеріїв оцінки ефективності функці­онування економічних систем досліджується вітчизняними та закор­донними вченими протягом тривалого часу. При цьому слід зауважити, що основна проблема полягає не стільки у виборі конкретного кінцевого показника, який найбільш об’єктивно характеризує зміни в економіці, скільки в тому, яке саме значення цього показника слід вважати най­більш прийнятним.

Головним завданням є визначення того рівня розвитку, якого може досягти економіка за наявності існуючих обмежень щодо факторів ви­робництва (труд, капітал, природні ресурси).

В узагальненому вигляді головну мету управління економікою мо­жна визначити як максимальне зростання валового внутрішнього про­дукту (ВВП) в умовах обмеженості виробничих ресурсів за прийнятних рівнів інфляції та безробіття (під ВВП мають на увазі загальну ринкову вартість всієї готової продукції та послуг, створених в економіці).

Крім ВВП, також можуть використовуватися інші споріднені макроекономічні показники, що є достатньо показовими та аналітично обґрунтованими.

Так, чистий внутрішній продукт (ЧВП) характеризує різницю між ВВП і величиною, що дорівнює частині виробленого продукту, яка необхідна для заміщення засобів виробництва, що були зношені в процесі випуску продукції, тобто амортизації.

Загальний дохід, який отримують постачальники ресурсів за участь у виробництві ВВП, - це національний дохід (НД), що дорівнює різниці між ЧВП та непрямими податками, які сплачують підприємці. У спро­щених моделях, коли вплив держави як одержувача непрямих податків не розглядається, величина НД дорівнює ЧВП.

У даному дослідженні як основний макроекономічний крите­рій ефективності розвитку економічної системи оберемо ЧВП. Це пов’язано з тим, що з огляду на переваги інноваційного шляху розви­тку національної економіки ми повинні розглядати економіку зростаю­чого типу, визначальною характеристикою якої є позитивна величина чистих приватних внутрішніх інвестицій (іншими словами, величина валових приватних внутрішніх інвестицій обов’язково повинна пере­вищувати величину сукупного капіталу, використаного в економіці для виробництва ВВП).

Вихідним положенням наукового дослідження, результати якого будуть продемонстровані в даній монографії, є дотримання загаль­новизнаних принципів визначення базових макроекономічних пока­зників, зокрема їх рівноважних значень, що формувалися під впливом класичної та кейнсіанської шкіл і розвивалися неокласиками, неокейнсі- анцями, маржиналістами, інституціоналістами, монетаристами тощо.

У вітчизняній і закордонній науці здійснюється велика кількість ґрунтовних наукових досліджень, визначені концептуальні засади функціонування окремих ринків, з’ясовані ключові якісні характерис­тики внутрішньоринкових і міжринкових взаємозв’язків, побудовано велику кількість математичних моделей, що відображають ці зв’язки та надають можливість оцінити кількісний вплив відповідних факторів на результативні показники. Але при цьому, на жаль, відсутній єдиний цілісний загальноприйнятий формалізований теоретико-методоло- гічний підхід до спільного розгляду ринку товарів і послуг, ринку факторів виробництва та фінансового ринку.

Як відомо, сучасна ринкова система являє собою сукупність знач­ної кількості ринків, які прийнято класифікувати за певними критеріями, наприклад: за економічним призначенням об’єктів, за адміністративно- територіальною ознакою, за спеціалізацією, за галузевою приналежніс­тю, за рівнем конкуренції тощо (рис. 2.1).

Але, на нашу думку, класифікація ринків за функціональною ознакою (тобто за економічним призначенням об’єктів ринкових від­носин) є найбільш інформативною та визначає окремі сектори ринку, які забезпечують функціонування економічної системи.

Оскільки фактори, що впливають на обраний нами кінцевий показник ефективності функціонування економіки - ЧВП, форму­ються рівною мірою на кожному з цих ринків, ми будемо досліджу­вати їх не окремо, а системно, тобто у взаємодії.

Між цими ринками та їх суб’єктами встановлюються складні (безпосередні або опосередковані) взаємозв’язки, на основі яких фор­муються закони функціонування ринкової системи в сучасних умовах.

Рис. 2.1. Найбільш поширені класифікації ринків

Слід підкреслити, що категорії “інвестиційні ресурси” та “інвес­тиції” в даному дослідженні ми будемо розглядати окремо.

Так, інвестиційні ресурси - це кошти з розрізнених фінансових джерел, які в подальшому будуть спрямовані на середньо- та довго­термінове вкладення в основний капітал, формуються на фінансовому ринку.

Під терміном “інвестиції” ми маємо на увазі процес упредмет­нення інвестиційних ресурсів у засобах виробництва, виробничих за­пасах тощо, який відбувається на ринку факторів виробництва.

Таким чином, процес інвестування ми розглядаємо не на фінан­совому (інвестиційному) ринку, а на ринку факторів виробництва.

Вплив фінансового ринку на економічні процеси, які є об’єктом дослідження в цій монографії, полягає у формуванні номінальної і, як наслідок, реальної ставки відсотка, яка є вирішальним фактором форму­вання попиту на інвестиції.

Здійснення купівлі-продажу товарів і послуг для кінцевого спо­живання відбувається на ринку товарів і послуг.

Згідно із загальноприйнятим підходом ЧВП за витратами роз­раховується як сума витрат споживачів, чистих внутрішніх приватних інвестицій, державних витрат і чистого експорту, що являють собою нецінові фактори сукупного попиту.

У формалізованому вигляді його розрахунок можна подати таким чином:

де C - витрати на споживання;

- сукупні чисті внутрішні приватні інвестиції;

G - державні витрати;

- чистий експорт.

Всі види витрат, що формують ЧВП за витратами, ми про­понуємо поділити на дві категорії за критерієм інноваційності:

• інноваційно орієнтовані;

• традиційно орієнтовані.

Виходячи з цього пропонується :

• у структурі сукупних чистих інвестицій виокремлювати тради­ційно та інноваційно орієнтовані складові;

• у рамках ринку товарів і послуг виділяти традиційний та іннова­ційний сегменти, при цьому в структурі споживчих витрат виок­ремлювати витрати на споживання традиційних та інноваційних товарів і послуг;

• у структурі державних витрат виокремлювати: державні витрати на споживання традиційних та інноваційних товарів і послуг ; держа­вні традиційно та інноваційно орієнтовані інвестиційні витрати;

• у структурі чистого експорту виокремлювати: чистий експорт тра­диційних та інноваційних товарів і послуг; чистий експорт традицій­но та інноваційно орієнтованих інвестицій.

Виходячи з обґрунтованої вище необхідності системного розгля­ду взаємодії ринку товарів і послуг, ринку факторів виробництва та фінансового ринку, зобразимо ці пропозиції схематично.

Так, на рис. 2.2 відображено погляд на структуру ЧВП на підставі запропонованої класифікації елементів, що формують його за витра­тами.

На рис. 2.3 відображено механізм формування попиту на ринку товарів і послуг, а також на ринку факторів виробництва з урахуванням їх системної взаємодії.

На рис. 2.4 відображено напрямки системної взаємодії цих ринків у процесі інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності з ураху­ванням їх структуризації за критерієм інноваційності. На рис. 2.4 позна­чка “1” демонструє, що саме на цьому сегменті інвестиційного ринку відбувається взаємодія постачальників і споживачів інноваційно оріє­нтованих інвестиційних ресурсів, які в подальшому використовуються суб’єктами інноваційної діяльності для придбання факторів виробництва (позначка “2”). Як видно з рис. 2.4, спектр операцій, виділених познач­кою “2”, не обмежується лише рамками придбання інноваційних фак­торів виробництва. На нашу думку, з метою подальшого виробництва інноваційної продукції на ринку факторів виробництва суб’єкти іннова­ційної діяльності можуть купувати не тільки інноваційні (нову техніку, технологію тощо), а й традиційні фактори виробництва (сировину, інструменти, техніку, робочу силу).

• власне споживання, тобто задоволення власних виробничих або комерційних потреб за рахунок інноваційної продукції;

• продаж на ринку товарів і послуг (позначка “4” на рис. 2.4).

На рис. 2.5 наведено процес кругообігу інноваційно орієнтованих інвестиційних ресурсів (у межах та поза межами виокремлених ринків).

GO

Рис. 2.2. Структура ЧВП за витратами з урахуванням класифікації за критерієм інноваційності

GO NJ

Рис. 2.3. Взаємодія ринку товарів і послуг та ринку факторів виробництва при формуванні попиту на них

OO OO

Рис. 2.4. Напрямки системної взаємодії фінансового ринку, ринку факторів виробництва та ринку товарів і послуг у процесі інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності з урахуванням структуризації цих ринків за критерієм інноваційності

Рис. 2.5. Кругообіг інноваційно орієнтованих інвестиційних ресурсів

Як видно з рис. 2.5, попереднє накопичення інвестиційних ресурсів здійснюється за рахунок коштів громадян, внутрішніх джерел суб’єктів господарювання (фонду амортизації, грошового доходу, що передба­чений для відновлення використаних обігових фондів, частини прибу­тку, що спрямований на накопичення з метою розширення виробничого капіталу), кредитних ресурсів з інвестиційного ринку, коштів бюджету та позабюджетних фондів, портфельного інвестування в різних формах, коштів іноземних громадян чи юридичних осіб і коштів спільного ін - вестування представниками різних держав разом з громадянами та юридичними особами України.

Інвестиційні ресурси на ринку інноваційно орієнтованих інвести­ційних ресурсів як накопичені заощадження, що призначені для вкла­дання в інноваційні активи, являють собою потенціал інвестиційної активності суб’єктів ринку, формують потенційну інвестиційну пропо­зицію, яка в майбутньому здатна та має можливість перетворитися в ре­альну, що задовольняє потреби відтворення капіталу на інноваційній основі.

Мобілізовані та акумульовані інвестиційні ресурси на ринку ін­новаційно орієнтованих інвестиційних ресурсів пропонуються для використання в інноваційній сфері, таким чином перетворюючись у функціонуючий продуктивний капітал. У процесі інноваційної діяльнос­ті відбувається створення нових споживчих вартостей і приріст капіта­льної вартості, який може мати форму доходу або соціального ефекту.

Таким чином, з одного боку, реалізуються цілі інвестиційної діяльності, з іншого - формуються матеріальні та економічні умови для початку нової фази кругообігу інвестиційних ресурсів - товарної (нова споживча вартість є товаром або на ринку інноваційних товарів і послуг, або на ринку інноваційних факторів виробництва). При цьому утворюється виручка, тобто товарна форма інвестиційних ресурсів перетворюється в грошову.

За умови, що інновація як товар у повному обсязі реалізується на товарних ринках, можна стверджувати, що виручка відображає всю споживчу вартість створеного інноваційного товару. Одна частина виручки використовується як фонд споживання, друга - як фонд ві­дшкодування, який накопичується у вигляді джерела інвестицій, що спрямовуються на відтворення спожитого виробничого капіталу, ос­новних та обігових коштів, а третя являє собою прибуток, частина якого призначена для інвестування в приріст інвестиційного капіталу, тобто для участі в новому циклі кругообігу інвестиційних ресурсів.

Зацікавлені суб’єкти ринку інноваційно орієнтованих інвестиційних ресурсів формують потік інвестицій, що розподіляється на дві части­ни: по-перше, на ту, що спрямовується безпосередньо в інноваційні заходи, а по-друге, на ту, що забезпечує розвиток інфраструктури цього ринку. В умовах інвестиційних обмежень загальний ефект від інно­ваційної діяльності істотно залежить від оптимальності розподілу кош - тів між прямими вкладеннями в інноваційні проекти й витратами на розвиток інноваційної інфраструктури.

З урахуванням цього можна виділити дві головні й взаємодопо­внюючі кінцеві цілі руху інноваційно орієнтованих інвестиційних ресурсів:

• досягнення результату інноваційної ідеї, вираженого в нових тех­нологіях, знаннях і т.д. (інакше кажучи, метою або пріоритетом є інновація як така - досягнення, продукт, товар, послуга та ін.);

• реалізація процесу інноваційної ідеї через доведення накопичених технологій, знань до товару на ринку, їхнє ефективне використання та, як наслідок, зростання обсягу конкурентоспроможності товарів і послуг (інакше кажучи, метою або пріоритетом є не результат, а процес формування й комерціалізації нововведення).

Існування тісного взаємозв’язку двох виділених вище форм кін­цевого результату процесу інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку економіки доведено історично, оскільки в сучасних умовах у всьому світі традиційна науково-технічна політика поступається місцем політиці інноваційній. Це обумовлено тим, що науково-технічна політи­ка довела обмежену ефективність щодо вирішення завдання модерніза­ції економіки, оскільки її основою є вироблення нового знання при другорядному значенні впровадження цього знання у виробництво. Проте основну складність у промисловому освоєнні тієї чи іншої тех­нології являє собою не стільки доступ до базових відомостей про неї, скільки розробка процесу створення конкретного інноваційного про­дукту на її основі, його просування на ринки та вихід виробництва на сталу прибутковість. Крім того, нехтування комерціалізацією іннова­ційних розробок призводило до дублювання досліджень у науковому та виробничому секторах і неефективності бюджетних витрат на фінансу­вання наукових установ. Інноваційна політика, навпаки, являє собою ці­лісний підхід, що сфокусований одночасно на створенні та практичному використанні знань, при якому основне значення має комерційна від­дача від нових технологій. Значна увага в рамках інноваційної політики приділяється тому економічному середовищу, в якому відбувається ін­новаційний процес, тоді як науково-технічна політика була спрямована на стимулювання конкретних напрямків. Згідно з розробленою на саміті в Лісабоні в 2000 р. стратегією Євросоюзу щодо переходу до “еконо­міки знань”, вирішення завдання підвищення наукомісткості європей­ських фірм (відношення витрат на НДДКР до обсягів продажів) полягає вже не стільки в стимулюванні окремих компаній до зростання інвести­цій в НДДКР, скільки у формуванні умов для розвитку високотехнологі- чного бізнесу в цілому.

2.2.