Запитання як різновид імперативів

Запитання належать до множини імперативних висловлювань. Вони є найбільш складною формою імперативів.

Запитання - це вимога (прохання чи наказ) особливого різновиду дії: повідомлення.

На відміну від тверджень, які можуть бути охарактеризовані як іс­тинні чи хибні, запитання так оцінити неможливо. Швидше за все вони можуть бути правильними чи неправильними, доцільними чи недоціль­ними, коректними чи некоректними. При оцінці логічної коректності запитання обов’язково враховують дедуктивний зв’язок запитань із від­повідями, які мають іншу синтаксичну структуру та стандартний семан­тичний аналіз яких відрізняється від принципів аналізу запитань.

Аналіз будь-якого запитання передбачає необхідність з’ясування його передумови та контексту.

Передумова запитання (його підстава, пресупозиція) - це вихідне знання, яке міститься у запитанні. Наприклад, у запитанні «Де зна­ходиться Канада?» передумовою є «Канада знаходиться».

Передумова може бути як істинною, так і хибною. Якщо передумова хибна, то правильної відповіді на таке запитання не існує. На запитання із хибною передумовою «Хто винайшов ірраціональні числа?» пра­вильну відповідь дати неможливо (ірраціональні числа були відкриті, а не винайдені).

Контекст запитання - це місце, час, аудиторія, її настрій та інші умови, за яких відбувається соціальна комунікація. Контекст запи­тання «Чи маєте Ви годинник?», яке ставлять перехожому на вулиці може означати бажання дізнатися про час. Те ж саме запитання, але у подарунковому магазині буде означати зовсім інше.

Аналіз відповіді на поставлене запитання передбачає з’ясування її істиннісних характеристик й того, якою мірою вона усуває пізнавальну невизначеність. Звідси поділ відповідей на істинній й хибні, правильні та неправильні.

Істинна відповідь - це відповідь, яка містить вірогідну інфор­мацію. Хибна відповідь такої інформації не містить.

Правильна відповідь - це відповідь, яка усуває пізнавальну невизначеність, наявну у запитанні.

Правильні відповіді поділяються на сильні та слабкі. Відповідь, яка надає повну інформацію стосовно поставленого запитання, нази­вається сильною, а відповідь, яка надає неповну інформацію, що лише частково усуває незнання - слабкою. Наприклад, на запитання «Чиє ім’я присвоїмо Прикарпатському національному університету» можна дати як сильну відповідь: «їм "я Василя Стефаника», так і слабку: «їм 'я українського новеліста» тощо.

Неправильна відповідь - це відповідь, яка не надає нової ін­формації стосовно поставленого запитання.

Неправильні відповіді поділяються на тавтологічні та нерелевантні.

Тавтологічна відповідь (від грецьк. tauto - те сам і logos - слово) - це відповідь, яка виражає інформацію, вже наявну в самому запитанні. Серед тавтологічних відповідей розрізняють логічно тав­тологічну та фактично тавтологічну.

Логічно тавтологічна відповідь - це відповідь, логічна форма якої відповідає логічному закону. Наприклад, на запитання «Що таке життя?» маємо логічно тавтологічну відповідь: «Життя - це життя».

Фактично тавтологічна відповідь — це відповідь, яка містить інформацію, наявну в передумові запитання. Наприклад, на запи­тання «Що таке логіка як наука?» маємо фактичну тавтологічну відповідь: «Логіка - це наука».

Нерелевантна відповідь (від англ, relevant - доречний, суттєвий) - це відповідь, яка надає інформацію на непоставлене запитання й тому не має відношення до поставленого запитання. Наприклад, на запитання «Яка ваша спеціальність?» маємо відповідь яка є нере­левантною «Студент».

На підставі логічного аналізу запитання та відповіді на нього можна визначити чи є запитання логічно коректним чи логічно некоректним.

Логічно коректне запитання - це запитання, на яке можна дати правильну відповідь, за допомогою якої зникає пізнавальна невиз­наченість запитання.

Запитання за формою поділяють на уточнювальні та доповню- вальні.

Уточнювальні запитання - це запитання, які спрямовані на визначення істинності або хибності своєї передумови. Граматичною ознакою таких запитань є наявність в них частики «чи». Наприклад, «Чи йде дощ?», «Чи існувала Атлантида?», «Ти знаєш англійську мову?».

Доповнювальні запитання - це запитання, які спрямовані на виявлення нових властивостей у досліджуваних предметів, на отримання нової інформації. Граматичною ознакою таких запитань є наявність у них запитальних слів: «Що?», «Хто?», «Коли?», «Як?», «Чому?» тощо. Наприклад, «Що є істина?», «Хто першим полетів у космос?», «Коли були створені комп’ютери?»

Формальним аналогом запитання є інтеррогатива.

Інтеррогатива (від лат. interrogatιvus - запитання) - це логічна модель запитання, яка покликана його імітувати. У пропозиційній формі інтеррогатива уточнювального запитання подається схемою: чи? (р), доповню вального запитання - схемою: що? (р), де ? - оператор запитання, р - основна частина запитання.

5.