Імператив у контексті соціальної дії
Соціальна комунікація являє собою когнітивний вплив (дію) одного суб’єкта комунікації на іншого. При когнітивному впливі один суб’єкт повідомляє в процесі комунікації іншому суб’єкту про елементи (модуси, стани) свого когнітивного світу, й тим самим впливає на когнітивний світ іншого суб’єкта.
«Знання», «сумніви», «переконання» тощо одного суб’єкта можуть стати елементами світу іншого суб’єкта. Окрім «повідомлення» модусами соціальної комунікації можуть бути «прохання», «вимога».
«запитання», «порада» тощо. Якщо «повідомлення» виражається за допомогою тверджень, то інші модуси, зазвичай, виражаються за допомогою імперативів.
Імператив (від лат. imperativus - владний) - це висловлювання, в якому описується схема поведінки людини.
Він є когнітивною дією, засобом когнітивного впливу. За його допомогою суб’єкт, який його повідомляє, намагається нав’язати певну дію суб’єкту, який сприймає повідомлення - імператив. Так, можна повідомити, що «Вікно відчинене». Це твердження тільки фіксує певний стан справ. Якщо ж сказати «Зачини вікно!», тоді цей імператив вже містить певну схему дії людини, до якої він звернений.
Існує багато модусів імперативів. Наприклад, вираз «Зачини вікно!» може бути вимогою, проханням, порадою, благанням тощо. А вирази «Причини вікно!», «Забий цвяхами вікно!» хоча задають іншу схему поведінки, переслідують ту ж саму мету.
Імператив може містити додаткову інформацію про те, коли саме суб’єкт очікує на реалізацію схеми поведінки {«Негайно зачини вікно!») та наскільки важливим для нього є виконання цієї дії {«Неодмінно зачини вікно!», «Можна було б зачинити вікно»).
Імперативи на відміну від тверджень не можуть бути істинними чи хибними. Вони оцінюються як правильні чи неправильні, доцільні чи недоцільні.
Важливим компонентом будь-якого імперативу є звернення до норми, відповідно до якої повинна бути виконана певна дія, а також на можливі наслідки виконання чи невиконання дії (нагорода або покарання).
Наприклад, «прохання» припускає майбутню винагороду, допомогу або просто якусь міру співчуття до прохача; «вимагати» можна тільки у тому випадку, коли існують якість попередні зобов’язання, домовленості або загальновизнані норми поведінки в тій чи іншій ситуації; «погроза» опосередковано містить повідомлення про покарання, яке буде застосовано у разі невиконання дії.Таким чином, у будь-якому модусі імперативу міститься не тільки вказівка на бажані дії адресата, але й на можливу поведінку у зв’язку з реакцією на імператив самого повідомляючого.
Фундаментальним модусом імперативу є модус «прохання». За його допомогою можна виразити багато інших модусів. Так, наприклад, «вимога» -це прохання з апеляцією до деякої норми; «погроза» - це прохання із апеляцією до санкції. Символічно цей факт можна подати у такий спосіб:
ПРОХАЄ (х, у), М, Т, А, що означає «х прохає у зробити так, щоб було А, на підставі норми М, а за умови невиконання загрожує Т».
Імператив є когнітивною дією, за допомогою якої суб’єкт намагається реалізувати свою інтенцію через нормування чужої поведінки. Результативність цього наміру зумовлена більшою мірою структурою залежності. У цілковито незалежних суб’єктів немає жодних підстав виконувати вимоги один одного. Залежний суб’єкт у того, хто є незалежним від нього, може тільки прохати виконати певну дію. Залежність - необхідна умова як погрози, так і вимоги. Норма також є чинною за умови існування залежності.
Як когнітивна подія, імператив актуалізує знання про інші когнітивні світи й когнітивні схеми, без чого суб'єкт неспроможний оцінити для себе значення прийняття чи неприйняття імперативу. Він мусить побачити себе чужими очима та повинен вміти подати себе відповідним чином для іншого. Вся ця рефлексивна робота практично нездійсненна, якщо суб’єкт буде раціонально вибирати й конструювати лінію поведінки з елементарних дій. Він повинен користуватися складними схемами - нормами і ролями, припускаючи, що контекст діяльності має їх уточнити, а припасування щодо схем інших суб’єктів визначить належний напрям діяльності.
Логіко-конгітивний підхід до аналізу імперативів дає змогу уточнити значення багатьох когнітивних операторів, зокрема, таких: «вимагає», «благає», «погрожує», «наполягає», «пропонує», «радить», «запитує», «зобов’язує», «дозволяє», «погоджується», «обіцяє», «допомагає», «заважає», «порушує», «звинувачує», «карає», «винагороджує». Не усі дієслова цього списку є власне імперативними термінами. Деякі з них описують особливості контексту, у якому повідомляється імператив, деякі являють собою оцінку ситуації, пов’язаної з імперативом.
4.