Ігрова модель соціальної поведінки

Ігровий аспект соціальної дії досліджується в логіці гри.

Логіка гри - це логічна теорія, яка аналізує оптимальну поведін­ку індивіда у ситуації гри.

Розрізняють звичайне, філософське та наукове розуміння гри.

Гра у звичайному розумінні - це такий вид активності людей, де на першому місці перебуває їхній суб’єктивний інтерес і бажання отримати певну винагороду.

Гра у філософському розумінні - це форма вільного самовиявлення людини, суттєвою властивістю якого є імпровізація, здебільшого обмежена певними правилами.

Гра у науковому розумінні - це форма діяльності в умовних ситуаціях, скерована на засвоєння соціального досвіду.

Наукове розуміння гри дефініційно специфікується у конкретних наукових дисциплінах.

Гра в математичній теорії ігор - це сукупність правил, що її описують; в соціології - це детально структурована соціальна норма; соціальний інститут, який певним чином координує поведінку індивідів; у конфліктології - це конфліктна ситуація, в якій жоден з її учасників не має повного контрою над розвитком подій; в логіці - формальний об’єкт, що відповідає системі умов, у структурі якого фіксуються суб'єкти діяльності, їх можливості перетворення реальності, зони їх можливого впливу на реальність, їх ціннісні настановлення у вигляді цільових функцій чи відношень переваги.

У структурі гри виокремлюють динамічну та статичну складові.

Динамічна складова корелює із можливістю вибору дій, які здій- нюються протягом гри. Дії поєднуються в різні скінчені чи нескінчені комбінації, опис яких може проводитись одним із двох способів. По- перше, в явному вигляді, та, по-друге, задаватися їх реконструкція на підставі правил гри. Реалізація певної комбінації зумовлюється прийнят­тям рішень учасниками гри.

Статична складова включає поточні позиції або стани гри. Один й той самий стан може зустрічатися протягом гри більше одного разу, як у різних варіантах гри, так і в тому самому варіанті.

Ігрова ситуація - це:

1) часовий вимір гри як певного стану справ, що структурується на початок, хід і закінчення гри;

2) момент у перебігу гри, коли треба визначитися, як діяти далі.

Гравці в конфліктології - це учасники конфлікту. Вони можуть бути як індивідуальними, так і колективними (коаліційними). Гравців повинно бути не менше двох (конфлікт з одним гравцем прийнято називати грою з природою). Гравці в логічній теорії ігор - це суб’єкти комунікації, для яких суттєвою є взаємна координація намірів, прийняття рішень стосовно перетворення реальності у відповідності до когнітивних структур.

Спостерігачі ігор або глядачі - це люди, які не беруть участь у грі, а лише спостерігають за нею.

Стратегія гри в конфліктології - це набір послідовностей інди­відуальних дій для кожного гравця. Стратегії у грі повинні взаємно виключати одна одну й одночасно вичерпувати множину усіх можливих комбінацій дій для всіх учасників конфлікту. Якщо умови гри до­зволяють всім гравцям разом здійснити к, в цій грі є 2^k стратегій. Стра­тегія гри в логіці ігор - це загальні правила, на підставі яких кож­ний гравець визначає і здійснює свої дії у будь-якій конкретній си­туації, яка може виникнути впродовж гри. Вибір стратегії повністю визначає хід гри та розміри платежів кожного з гравців.

Розмір платежу визначає, що саме отримає чи втратить кожен з гравців після закінчення гри. Тому саме платежі визначають рівень раціональності різних стратегій, які можуть обиратися впродовж гри. Стратегія не обов’язково має бути повністю визначеною як до початку гри, так і в її процесі. Процес уточнення стратегії та її вибір можуть відбуватися впродовж гри аж до її закінчення.

В логіці гри виокремлюють дві основні стратегії - опитувальну стратегію, що має форму «запитання - відповідь» та стратегію дедук­ції. Стратегія гри конкретизується в тактиці гри. Тактика гри - це кон­кретні прийоми, котрі використовують гравці у процесі гри, щоб обі­грати інших учасників.

Гра складається із певних дій або ходів.

Ходи в грі — це дії гравців, які вони можуть здійснювати чи не здійснювати за правилами гри для розв'язання конфлікту (в конфлік­тології) або підвищення ефективності соціальної комунікації (в логіці ігор).

У структурі логічної гри дозволеними є три типи ходів - дедуктивні, інтеррогативні та дефінітивні. Важливою є характеристика кожного з видів дозволених ходів гри:

1) дедуктивні ходи можуть здійснюватися стандартно, так само, як і для будь-якого звичайного формулювання аналітико-табличного методу. Ціна будь-якого дедуктивного ходу, за допомогою якого вводиться но­вий порожній символ, дорівнює одному балу;

2) до складу будь-якого інтеррогативного ходу входить запитання, яке адресується природі. Це запитання формулюється на підставі істинності пресупозиції. Передбачається, що природа дає на поставлене запитання повну відповідь. Повнота відповіді оцінюється за знаннями про істинність усіх речень. Ціна інтеррогативного ходу залежить від кількості шарів кванторів, що входять до складу запитання;

3) дефінітивний хід полягає у введенні нових предикативних сим­волів. Завдяки скспліцитному визначенню (від лат. explicatio - пояснюю, розгортаю) одним із наступних способів:

(x) (P x (χ = a∣Λ х = a₂ А... л χ = a∣_i), де р (х) - предикатний символ, що вводиться; S (х) - вираз зі словника, який раніше вже вживався та має одну вільну змінну; a₂, а₂,... a∣_t індивідні константи. Ціна дефінітивного ходу залежить від кількості шарів кван­торів у предикатному символі. Будь-який додатковий шар оцінюється в один бал.

Фінальні стани гри - це результати реалізації стратегії гри. Кіль­кість фінальних станів гри знаходиться у взаємно-однозначній відпо­відності з кількістю стратегій гравців.

У конфліктологп фінальні стани гри - це певні способи розв'я­зання конфліктів.

В логіці гри фінальні стани гри класифікуються як виграшні, квазі- виграшні або програшні для певного гравця.

Виграшний стан - це будь-який фінальний стан, який є виграшним для обраного учасника гри.

Квазівиграшний стан - це стан, який виник внаслідок намагання гравця форсувати отримання потрібного для себе результату.

Програшний стан - це фінальний стан, який є програшним для певного учасника гри.

Переваги у грі - це впорядкування кожним гравцем фінальних станів гри у відповідності зі своїми інтересами від найкращого до найгіршого. Вони виражаються у платежах - тих значеннях об'єктивної чи суб'єк­тивної корисності, якими володіють фінальні стани для гравців.

У логічній теорії ігор ігри класифікуються за видами і типами. За видами: 1) за видами дій: інтелектуальні й фізичні; 2) за професійною ознакою: фахові та аматорські; 3) за професійною сферою діяль­ності: навчально-виховні, навчальні, спортивні, військові, політичні, мистецькі тощо.

За типами: 1) за кількістю гравців: з одним, двома і більше учас­никами; 2) за кількістю стратегій: скінчені й нескінчені; 3) за харак­тером взаємовідносин між гравцями: безкоаліційні, кооперативні, коаліційні; 4) за кількістю ходів: однокрокові та багатокрокові; 5) за характером виграшу: з нульовою сумою виграшу, із ненульовою сумою виграшу.