§ 1. Загальна характеристика висловлювання

Логіка оперує декількома поняттями “вислов­лювання”, які суттєво відрізняються одне від одного. На­самперед відзначимо поняття дескриптивного або описо­вого висловлювання. Його основне завдання полягає в описі дійсності.

Принцип, згідно з яким висловлюванню приписують тільки два значення істинності: “істина” та “хиба”, нази­вають в логіці принципом двозначності. Цей принцип складає підмурок класичної логіки, яку ше називають двозначною логікою.

Для опису семантики дескриптивних висловлювань логіка нерідко застосовує підхід, згідно з яким ви- словілювання є іменами певного виду і, отже, для них (так само як і для імен) можна виділити предметне і сми­слове значення.

Предметним значенням висловлювання (або його де­нотатом) є два абстрактні об’єкти: “істина” та “хиба”. Вважають, що всі істинні висловлювання позначають “істину”, а всі хибні — позначають ‘“хибу” Такий підхід до висловлювань тлумачить їх як імена двох зазначених абстрактних об’єктів, які називають логічними (істинністними) значеннями висловлювань.

Смислове значення висловлювання (або його смисл) — це те, що буває засвоєним, коли хтось розуміє вислов­лювання; те, що мають спільного між собою два вислов­лювання, сформульовані різними мовами, за умови пра­вильного їх перекладу, а саме: думка, яку виражають ци­ми висловлюваннями.

Наприклад, згідно із зазначеним підходом висловлю­вання “‘Микола Хвильовий — автор оповідання “Синій листопад” і “Валеріан Під могильний — автор повісті “Остап Шаптала” мають однаковий денотат, бо вони є істинними (тобто вони є іменами одного абстрактного об’єкта: “істина”), але їм притаманний різний смисл, з огляду на різні (не тотожні) думки, що виражають цими висловлюваннями.

Якщо проаналізувати інші висловлювання: “Марс — супутник Фобосу” і “Венера населена живими істотами”, то виявиться, що вони відрізняються за своїм смислом, але позначають один і той самий абстрактний об’єкт: “хибу” (тобто, мають однаковий денотат, однакове логічне знання).

Дихотомія “істинне — неістинне (хибне)” завжди бу­ла важливою для логіки. Основну увагу логіки приділяли, перш за все, створенню методів розрізнення істинних та хибних висловлювань. Проте, на початку XX сторіччя бу­ла зафіксована більш фундаментальна дихотомія: “бути осмисленим — не мати смислу”. Дійсно, перш ніж вирішувати питання щодо істинності/хибності деякого висловлювання, необхідно встановити — чи має воно смисл.

Осмислені висловлювання — це такі висловлювання, що мають смислове значення. Висловлювання, для яких неможливо встановити смислове значення (з огляду на його відсутність) є просто безглуздими. Саме тому ми не можемо оцінювати їх як істинні або хибні.

Що може спричинювати відсутність смислу деякого висловлювання? Зазначимо низку можливих чинників. Згідно із специфікою цих чинників виділяють типові ви­падки відсутності смислу.

Найпростійший випадок: висловлювання, в яких по­рушені синтаксичні правила. Наприклад, у висловлю- іпнні: “Якщо я складу іспит з логіки на “відмінно”, то 4 Ohkm логіка корабель” порушується синтаксичне правило, яке вима­гає, щоб сполучник “якщо..., то...” поєднував лише ви­словлювання. Намагання уявити можливість оцінки цього висловлювання як істинного чи хибного буде марним.

Інший типовий випадок відсутності смислу: синтак­сично правильно побудовані висловлювання, в яких пе­реплутані різні мовні вирази. Не будуть осмисленими, наприклад, такі висловлювання: “Цезар — просте число”, “ Місяць зроблено із зеленого сиру” і т. ін.

Словосполучення “без смислу” іноді використовують у значенні “абсурд”. Проте, “бути абсурдним” і “бути без смислу⁷” є різними характеристиками. Абсурдне вислов­лювання має смисл, тобто воно є осмисленим вислов­люванням.

Під абсурдом в логіці мають на увазі суперечне ви­словлювання. В такому висловлюванні щось одночасно стверджують і заперечують. Наприклад: “Пегас існує і не існує”. Абсурдним буде і таке висловлювання, яке зовні виглядає несуперечним, але з якого можна вивести су­перечність. Наприклад, у випадку висловлювання: “Він був сином бездітних батьків” суперечність відсутня з ог­ляду на відсутність заперечення. Проте, з такого вислов­лювання випливає очевидна суперечність: “Існують такі батьки, які мають і не мають дітей”.