СЛ0ВНИК-М1НІМУМ

Ім’я — це мовний знак, що позначає деякий пред­мет. Слово “предмет” в даному випадку тлумачать дуже широко: це все те, про що можна мислити, що можна назвати (речі, явища, процеси, властивості, відношення, їх множини).

Предметне значення імені (денотат) — це той предмет, або клас предметів, який позначають іменем.

Смислове значення імені (смисл) — сукупність вла­стивостей предмета, що позначають даним іменем.

Точність імені — характеристика імені з точки зору визначеності його предметного значення (денотату). Як­що денотат імені є чітко встановленим (визначеним), то таке ім’я є точним. Якщо ж денотатом деякого імені є нечіткий клас предметів, тобто такий клас предметів, границі якого встановити неможливо, то таке ім’я вва­жають неточним.

Ясність імені — характеристика імені з точки зору ви­значеності його смислу. Якщо смисл імені є чітко вста­новленим (визначеним), то таке ім’я є ясним. Якщо ж використовують ім’я з недостатньо чітким, невизначеним смислом, то воно є неясним.

Відношення іменування — це відношення між іменем і його предметним значенням (денотатом).

Принципи відношення іменування — відношення іменування підпорядковується трьом основним принци­пам: однозначності, предметності, взаємозамінюваності.

Принцип однозначності — ім’я повинно мати лише один денотат, тобто позначати лише один предмет (або клас предметів).

Принцип предметності — в будь-якому висловлюванні повинно говоритись про денотати імен-складників цього висловлювання.

Принцип взаємозамінюваності — якщо два імені мають один і той самий денотат, то одне з них можна замінити іншим так, що висловлювання, в якому здійснюють таку заміну, не змінить свого значення істинності.

Вживання імені в контексті — ім’я вживається в кон­тексті тоді, коли воно позначає деякий предмет, або клас предметів із позамовної дійсності.

Згадування імені в контексті (автонімне вживання імені) — ім’я згадується в контексті тоді, коли деяке ім’я використовується для свого власного позначення.

Еквівокація — логічна помилка, шо полягає у викори­станні одного й того ж самого імені в одному і тому ж самому контексті в різних значеннях.

Екстенсіональний контекст — контекст, для якого важливими є лише денотати імен, які зустрічаються в ньому. В такому контексті принцип взаємозамінюваності не порушується.

Інтенсіональний контекст (неекстенсіональний кон­текст) — контекст, для якого важливими є не лише дено­тати, але й смисли імен, що зустрічаються в ньому. В та­кому контексті принцип взаємозамінюваності порушується.

Одиничне ім’я — ім’я, денотатом якого є один пред­мет.

Загальне ім’я — ім’я, денотатом якого є множина (клас) однорідних предметів.

Пусте ім’я — ім’я, у якого відсутній денотат (тобто не існує предмету, шо позначається таким іменем).

Конкретне ім’я — ім’я, шо позначає окремий предмет (річ, процес, явише або їх множини). Денотатом такого імені є певний предмет або множина предметів.

Абстрактне ім’я — ім’я, шо позначає властивість або відношення. Денотатом такого імені є властивості пред­метів або відношення між ними.

Гіпостазування — логічна помилка, що полягає в оп- редмеченні абстрактних сутностей, в приписуванні їм ре­ального, предметного існування. Помилка гіпостазування полягає в намаганні відшукати такий предмет в реально­му світі, що відповідав би абстрактному імені.

Поняття — логічна форма мислення, що відображає предмети в їх суттєвих ознаках.

Ознака предмета — це властивості предметів або відношення між ними.

Відмітні ознаки — ознаки, що належать лише якомусь одному предмету і відрізняють його від усіх інших пред­метів.

Невідмітні ознаки — ознаки, що притаманні не лише якомусь (досліджуваному) предмету, але й іншим предметам.

Суттєві ознаки — ознаки, що складають якісну спе­цифіку предмета; саме вони є підставою для вирізнення цього предмету з множини інших предметів. Суттєві оз­наки бувають родовими і видовими.

Родові суттєві ознаки — це ознаївг класу предметів, в якому виділяємо деякий підкіас.

Видові суттєві ознаки — це ознаки, на підставі яких виділяємо підктаси в межах класу.

Зміст поняття — сукупність суттєвих ознак предмета.

Обсяг поняття — сукупність предметів, кожному з яких притаманні суттєві ознаки.

Порівнянні поняття — поняття, для яких можливо підшукати спільні родові ознаки.

Непорівнянні поняття — поняття, для яких неможливо підшукати стильні родові ознаки.

Сумісні поняття — поняття, обсяги яких мають хоча б один спільний елемент (їх обсяги повністю або частково співпадають).

Несумісні поняття — поняття, обсяги яких не мають жодного спільного елемента.

Типи сумісності — тотожність, частковий збіг, підпорядкування.

Тотожність (рівнозначність) — в цьому відношенні пе­ребувають поняття, обсяги яких повністю співпадають, а зміст відрізняється.

Частковий збіг (перетин) — в цьому відношенні пере­бувають поняття, обсяги яких частково співпадають.

Підпорядкування (субординація) — відношення між родовим і видовим поняттями (цього роду).

Типи несумісності — співпідпорядкування, проти­лежність, суперечність.

Співпідпорядкування — в цьому відношенні перебува­ють поняття, що є різними видами одного роду.

Протилежність — в цьому відношенні перебувають поняття, шо є різними видами одного роду. Якщо одному з цих понять притаманні деякі ознаки, то друге поняття ці ознаки не тільки заперечує, але й замінює іншими (протилежними) ознаками.

Суперечність — в цьому відношенні перебувають два поняття, що є видами одного роду. Одне з понять вказує не певні ознаки, а інше — ці ознаки просто заперечує, виключає, не замінюючи їх іншими ознаками.

Логічні операції із обсягами понять — обмеження, уза­гальнення, поды понять.

Обмеження — логічна операція переходу від родового поняття (поняття з більшим обсягом) до видового понят­тя (поняття з меншим обсягом).

Узагальнення — логічна операція переходу від видо­вого поняття (поняття з меншим обсягом) до родового поняття (поняття з більшим обсягом).

Поділ — логічна операція розкриття обсягу родового поняття шляхом виділення його видів.

Ділене поняття — поняття, обсяг якого розкривають під час поділу.

Члени поділу — поняття, в яких фіксують результати поділу.

Основа поділу — ознака, на підставі якої здійснюють поділ (виділяють члени поділу).

Правила поділу — 1) поділ повинен бути співмірним;

2) події повинен здійснюватись (на кожному його етапі) за однією ознакою;

3) члени подіту повинні виключати один одного;

4) події повинен бути безперервним.

Поділ за видозміною ознаки — події, основою якого є ознака, згідно з якою виділяють члени подіту (видові по­няття). Ця ознака “створює” види.

Дихотомічний поділ — це події обсягу родового по­няття на дві частини (два видових поняття), які знахо­дяться у відношенні суперечності, а сума їх обсягів повністю вичерпує обсяг родового поняття. Основою ди­хотомічного подіту обсягу поняття є наявність чи відсутність деякої ознаки.

Логічні операції із змістом понять — визначення (дефініція); прийоми, які схожі на визначення.

Визначення — логічна операція, шо розкриває зміст поняття.

Дефінієндум — поняття, зміст якого розкривають.

Дефінієнс — поняття, за допомогою якого розкрива­ють зміст дефінієндуму.

Явні визначення — визначення, що мають форму то­тожності двох понять: дефінієндума і дефінієнса. Види явних визначень: визначення через найближчий рід і ви­дову ознаку та генетичне визначення.

Визначення через найближчий рід і видову ознаку — ви­значення з вказівкою на клас предметів, в якому не­обхідно виділити предмет, шо визначають, а також — на ознаку, за допомогою якої цей предмет будуть виділяти.

Генетичне визначення — визначення предмета шляхом вказівки на спосіб створення саме цього (і ніякого іншого) предмета.

Правила явних визначень — 1) Правило співмірності: дефінієндум і дефінієнс повинні бути взаємозамінювани- ми поняттями. Порушення цього правила спричинює дві помилки: а) помилка надто широкого визначення (коли обсяг дефінієнсу є ширшим, ніж обсяг дефінієндуму); б) помилка надто вузького визначення (коли обсяг дефінієнсу є вужчим, ніж обсяг дефінієндуму).

ло заборони кола у визначеній не повинно бучи кола Порушення цього правіша спричинює по мішку пороч­ного кола Існує два різновиди цієї помилки: а) коло у визначенні (одне поняття визначають через друге понят­тя. яке в свою чергу визначають через перше поняття) б) !автологія (дефінієндум і дефінієнс виражені однаковими словами) 3) Правило однозначності: визначення повинно бути ясним, чітким і не давати приводу і ні різних його тлумачень. 4) Правило відсутності супереч>_i >c∏∙ бажано, шоб визначення не було заперечним

Неявні визначення — визначення, шо не мають форму тотожності двох понять (дефінієндума і дефінієнса) У таких визначеннях зміст деякого поняття виводять із сис­теми відношень цього поняття до інших понять в деяко­му контексті. Види неявних визначень: звичайні контек­стуальні визначення, остенсивні визначення, аксіоматичні визначення

Звичайні контекстуальні визначення — це неявні ви­значення, де контекстом виступає уривок деякого тексту

Остенсивне визначення (визначення шляхом вказуван­ня) — це неявне визначення, де контекстом виступає си­туація, в якій зустрічається предмет, зафіксований дея­ким поняттям.

Аксіоматичне визначення — це неявне визначення, де контекстом виступає сукупність аксіом деякої теорії

Прийоми, що схожі до визначення — опис, характери­стика, порівняння, розрізнення.

Опис —перелік деяких важливих рис предмета з ме­тою його нестрогого вирізнення з-поміж множини схо­жих предметів. Під час опису можуть фіксувати як суттєві, так і несуттєві ознаки.

Характеристика — перелії< деяких суттєвих ознак предмета

Порівняння — прийом, за допомогою якого встанов­люють подібність і від.міїтність предметів. шо порівнюють.

Розрізнення — прийом, за допомогою якого встанов­люють відмінність деякого предмета віл інших (подібних до нього) предметів.