§ 4. Види міркувань

а) Теоретичні і практичні міркування

Опріч подіту міркувань на правильні і неправильні логіка пропонує події міркувань ще й в залежності від їх мети і характеру. Маємо на увазі теоретичні і практичні міркування.

Уявлення щодо розрізнення теоретичного способу міркування від практичного сягає доби античності. У “Порівняльних життєписах” Плутарха зустрічаємо опо­відь про те, як Періклу, що тільки розпочинав боротьбу за владу в Афінах, принесли голову однорогого барана. Товариш Перікла — славетний фітософ Анаксагор нама­гався пояснити цей факт лише з чисто наукової точки зору. Анаксагор наголошував, що цей факт свідчить про наявність різних аномалій в розвиткові організму тварини.

Водночас, як свідчить Плутарх, це ж явище тлумачи­лось віщуном Лампоном зовсім інакше. Він вбачав у цьо­му знамення, пов’язане начеб-то із майбутньою перемо­гою партії Перікла в боротьбі між різними політичними угрупованнями в Афінах.

Міркування Анаксагора (у змальованій ситуації) мож­на кваліфікувати як теоретичні, оскільки головне завдан­ня філософа полягало в обгрунтуванні самої можливості такого феномену, яким є однорогий баран. Водночас його пояснення грунтувалось на тогочасних знаннях.

Підхід віщуна Лампона до “проблеми однорогого ба­рана” зовсім інший. У незвичайному явищі природи він вбачає якийсь важливий, з огляду на подальше життя Перікла, знак. Приписане значення (перемога партії Пе­рікла) аж ніяк не пов’язувалось із теоретичними знання­ми, воно визначалось контекстом практичної ситуації, а саме: однорогий баран — це знак, за допомогою якого можна г - іедбачити перебіг політичних подій. Саме тому, міркува,хня віщуна не є абстрактними, вони цілковито підпорядковані певному дійсному стану справ.

З точки зору логіки зазначені два типи пояснень од­ного явища можна оцінити так: міркування Анаксагора — це приклад теоретичного міркування, міркування Лампо­на — практичного.

Сучасна логіка визначає теоретичні міркування як такі, що переслідують мету обгрунтування знань. Заснов­ки і висновки таких міркувань (а отже і все теоретичне міркування в цілому) можна оцінювати як істинні або хибні на підставі їх відповідності ^и невідповідності дій­сному стану справ. Результатом таких міркувань є форму­вання наукових положень. Не випадково Арістотель на­зивав їх аподиктичними або необхідними міркуваннями.

До теоретичних міркувань належить приклад, що вже зустрічався раніше:

Всі люди смертні. Сократ — людина. Отже, Сократ є смертним.

Практичні міркування, на відміну від теоретичних, є ненауковими. Вони скеровані на обгрунтування діяльності людини, її дій в різних ситуаціях.

Кожна людина намагається певним чином планувати свою діяльність, тобто перш ніж здійснити який-небудь вчинок людина розмірковує. Міркування, шо передують вчинкові людини, можуть суттєво впливати на успішність чи неуспішність тієї чи іншої дії. Не випадково таке міркування згодом може бути оцінене як раціональне або ірраціональне, логічне або алогічне. Саме такий передба­чуваний план поведінки є практичним міркуванням.

Процес розуміння (пояснення) деякої дії (з огляду на зазначені вчинки) можна тепер тлумачити як перехід від засновків до висновку практичного міркування.

Оцінити таке міркування як істинне чи хибне немож­ливо. Воно не може бути ні істинним, ні хибним. Недо­речно оцінювати дію з точки зору її істинності чи хиб­ності. Найімовірніше, воно може бути правильним чи неправильним, вдалим або невдалим, хорошим або поганим.

Засновки практичного міркування, як правило, містять терміни, які є характерними для опису шлей, ба­жань, намірів людини. У теоретичному міркуванні таких термінів бути не може⁵.

Якщо, наприклад, у міркуванні наявний засновок “Сократ є смертним”, то встановити його вид (теоре-тич- не чи практичне) ще неможливо. Однак, очевидно, прак­тичним є засновок “Сократ не бажає бути смертним”. Про це свідчить насамперед те, що він містить термін “не бажає”, який фіксує бажання Сократа.

Відновимо це практичне міркування повністю: Якщо людина не хоче бути смертною, то вона повинна бути доброчесною.

Отже, Сократ повинен бути доброчесним..

б) Дедуктивні та правдоподібні міркування

Поруч із практичними і теоретичними міркуваннями логіка виділяє дедуктивні й правдоподібні міркування.

У дедуктивних міркуваннях висновок випливає із за­сновків з логічною необхідністю. Загальна схема міркувань такого типу представляє закон логіки Суттєва ознака таких міркувань: істинні засновки дедуктивних міркувань завжди призводять до істинного висновку.

Наведемо приклад дедуктивного міркування.

Якщо він знає фізику, то він вирішить не технічне завдання.

Він знає фізику.

Він вирішить це технічне завдання.

У правдоподібному міркуванні зв’язок між засновка­ми і висновком спирається не на логічний закон, а на певні фактичні або психологічні засади, котрі не мають формального характеру. Внаслідок цього висновок такого міркування не може випливати (слідувати) із засновків з логічною необхідністю.

За допомогою правдоподібних міркувань ми не мо­жемо отримати вірогідне знання. На відміну від дедук­тивних міркувань, де здійснюють перехід від достовірного знання до достовірного знання, правдоподібні міркування виражають перехід від достовірного знання до імовірного. Висновки таких міркувань мають імовірний (правдопо­дібний) характер і потребують подальшої перевірки.

Наведемо два приклади таких міркувань.

(а) Аргентина — республіка, Бразилія — рес­публіка, Еквадор — республіка. Аргентина. Бразилія. Еквадор — латино­американські країни.

Всі латиноамериканські країни є респуб­ліками.

(б) Італія — республіка, Португалія — респуб­ліка, Франція — республіка.

Італія, Португалія, Франція — західноєв­ропейські країни.

Всі західноєвропейські країни — респуб­ліки.

У обох прикладах засновками є істинні твердження, однак, якшо висновок першого міркування є істинним, то висновок другого міркування є хибЙим. Дійсно, усі латиноамериканські країни — республіки, чого не ска­жеш про країни Західної Європи (вкажемо хоча б існуючі монархії: Великобританія, Бельгія, Іспанія).

Такі чином, істинність засновків не гарантує істин­ності висновку правдоподібного міркування. Максимум про що можна говорити — це певна ступінь (більша або менша) імовірності виведеного твердження, тобто — вис­новку.

Зазначимо: не можна стверджувати, що дедуктивні міркування є кращими, а правдоподібні міркування є гіршими. Останні також мають певне пізнавальне значен­ня і дуже часто використовуються людьми в процесах спіл­кування та мислення.

Так, наприклад, міркування за аналогією, які є видом правдоподібних міркувань, — один із найдавніших спо­собів міркування. Людина користувалась ними ше з пра­давніх часів. Не випадково цей вид міркувань дуже часто використовують в народній словесній творчості, зокрема, в казках. Звернемось до кхмерської легенди “Історія двох куріпок”.

Герой легенди загадує героїні загадки. Ось одна з них.

Четверо молодих людей вивчились у чародія чотирь­ом речам. Перший — навчився передбачати майбутні події; другий — навчився стріляти так влучно, шо міг не цілитися; третій — навчився жити під водою; а четвертий — оживляти мертвих. Якось під час прогулянки четверо хлопців вийшли на берег моря. Перший сказав, шо опівдні над ними пролетить орел, який буде тримати в пазурах тіло мертвої принцеси. Стрілець сказав, шо він поцілить стрілою орла. Третій товариш сказав, що тіло принцеси впаде в океан, але він зможе підняти його із дна на поверхню. Четвертий засвідчив, що в такому разі він оживить принцесу.

Усе відбулося саме так. Але виникає питання шодо того, хто саме серед чотирьох товаришів буде майбутнім чоловіком принцеси (бо вона, як свідчить легенда, була дуже привабливою і кожен бажав одружитись з нею).

Героїня легенди дає правильну відповідь.

У цьому міркуванні четверо товаришів уподібнюються (за аналогією) до матері, батька, чоловіка і брата принце­си. Таке міркування фольклорна традиція визнає бездо­ганним.

Отже, ми з’ясували, що всі дедуктивні міркування відзначаються тим, що від істинних засновків вони зав­жди ведуть до істинного висновку. Тому іноді їх визнача­ють як такі міркування, в яких здійснюють перехід від однієї або декількох істин до інших істин.

Правдоподібні міркування не приводять до вірогідного знання. Істинність засновків такого міркування ще не означає, що його висновок буде істинним: він може виявитися як істинним, так і хибним. Тому правдоподібні міркування іноді визначають як такі, в яких здійснюють перехід від достовірного (істинного) знання до імовірного знання.

Відзначимо ще декілька характерних рис дедуктивних та правдоподібних міркувань.

Для більшості дедуктивних міркувань характерною ознакою є те, що у висновку отримане (виведене) нове знання стосується тих же об’єктів, про які йшлось у за­сновках. У правдоподібних міркуваннях отримане нове знання розповсюджується і на ті предмети, про які не йшлось у засновках. Висновок дедуктивного міркування спирається на обмежену кількість засновків, що не є обов’язковим для правдоподібного міркування. У правдо­подібному міркуванні можливо необмежено збільшувати кількість засновків, але це не буде впливати на характер як самого виведення (воно не стане від цього необ­хідним), так і висновку, який так само залишиться імовірним. Необхідність і достовірність висновку не збільшаться. Зрештою, на відміну від дедуктивних міркувань виведення істинного висновку з хибних за­сновків, здається, завжди є неможливим у правдо­подібних міркуваннях.