§ 3. Структура знакового процесу. Семіозис
Процес, в якому шось функціонує як знак, називають знаковим процесом. або семіозисом
Цей процес (згідно із традицією, шо сягає часів Стародавньої Греції) розглядають з точки зору чотирьох його основних компонентів.
Це — знаковий засіб (те, шо виступає знаком), значення (те, на що вказує знак), інтерпретатор (той, хто сприймає знак), інтерпретанта (дія поведінка, реакція того, хто сприймає знак). Зазначені компоненти прояснюють загальну тезу: “знак вказує на щось для когось”.Розглянемо такий приклад-ситуацію: “Мандрівник готується поводитись відповідним чином у певній географічній області на підставі отриманого від свого товариша листа”. Знаковим засобом в цій ситуації є лист товариша; значенням — стан справ в певній географічній області; інтерпретатором — мандрівник, що отримав листа від товариша; інтерпретантою — поведінка мандрівника. Терміни “знак”, “значення”, “інтерпретатор”, “інтерпретанта” мають відносний характер. Реальні властивості — “бути знаком”, “бути значенням”, “бути інтерпретатором”, “бути інтерпретантою” — набуваються об’єктами лише безпосередньо в процесі семіозису. Одну й ту ж саму знакову ситуацію можливо розглянути з різних точок зору, що спричинює відповідну зміну її основних компонентів.
Проаналізуємо структуру такої знакової ситуації: “Глядач, що помітив дим в переповненому театрі, кричить: “Пожежа!”.
I варіант аналізу — (з точки зору глядача, який помітив дим):
знак — дим;
значення — пожежа;
інтерпретатор — глядач, шо помітйв дим;
інтерпретанта — поведінка цього глядача: вигук “Пожежа!”
II варіант аналізу: — (з точки зору інших присутніх в театрі глядачів):
знак — вигук “Пожежа!”;
значення — пожежа; інтерпретатор — глядачі, що чують вигук “Пожежа!”; інтерпретанта — відповідна поведінка цих глядачів.