§ 2. Семіотика як наука про знаки. Види семіотики
Наука, що вивчає знаки та знакові процеси, називається семіотикою. Слово “семіотика” походить від грецького слова ασημειωτικos,', шо означає “знак”, “ознака”.
Семіотика як наука має давні історичні витоки. Семіотичний підхід до вивчення деяких явиш знаходимо в творах християнського теолога Августина (354 — 490 рр.); у середньовічному вченні “тривіум”, циклі з трьох наук — граматики, логіки, риторики, яким у сучасній семіотиці приблизно відповідають синтаксис, семантика і прагматика; в логіко-лінгвістичних вченнях схоластики XII — XIV ст.; у вченні англійського філософа Джона Локка (1632 — 1704 рр.) про розум і мову, а також в ідеях німецького філософа і логіка Готфріда Лейбніпя (1646 — 1704 рр.) щодо особливої штучної мови під назвою “загальна характеристика”. У XIX сторіччі швейцарський лінгвіст Фердінанд де Соссюр (1857 — 1913 рр.) здійснив спробу розглянути природні мови як знакові системи. Він побудував теорію значення знаків в межах нової наукової дисципліни, яку назвав — “семіологія”.
Водночас із де Соссюром загальні принципи семіотики як “науки про знаки” були сформульовані американським філософом і логіком Чарлзом Сандерсом Пірсом (1839 — 1914 рр.). Саме він ввів до наукового обігу термін “семіотика”. На підставі своїх досліджень знаків Пірс намагався створити особливий варіант математичної логіки, так звану чисту, або абстрактну граматику. Ідеї Пірса були розвинуті його послідовником Чарлзом Уільямом Моррісом (1901 — 1978 рр.). Праця Moppica “Основи теорії знаків’’, шо вийшла друком у 1938 році, була першим систематичним викладом семіотики як науки1. Семіотика на сучасному етапі її розвитку — це міждисциплінарна наука. У неї відсутній чітко окреслений предмет дослідження. Будь-яке явище чи процес, розглянуті з точки зору їх знакового втілення, можуть стати предметом аналізу цієї науки.
Роль семіотики у науковому пізнанні полягає перш за все у визначенні основних понять та формулюванні фундаментальних проблем, що постають в межах теорії знаків.
З одного боку, для з’ясування своєї проблематики семіотика виходить у суміжні області логіки, філософії, лінгвістики, психології та інших наук. З другого боку, вона сама пропонує деякі поняття і проблеми теорії знаків на розгляд іншим дисциплінам, які, в свою чергу, виявляють інтерес до знакових процесів.Таким чином, ця наука являє собою своєрідний круглий стіл, за яким зустрічаються представники різних дисциплін, шоб з’ясувати спільні підходи до вивчення проблем знаку.
Виділяютьдва основних види семіотики: дескриптивну і теоретичну.,Дескриптивна семіотика вивчає конкретні знакові системи. Це, наприклад, семіотика кіно, семіотика архітектури, психоаналітична семіотика, семіотика медицини і т. ін.
Своєрідність теоретичної семіотики полягає в її об’єкті дослідження. Вона вивчає найбільш загальні властивості і відношення, що притаманні будь-яким знаковим системам, незалежно від їх матеріального втілення. Теоретичну семіотику цікавлять насамперед загальні принципи побудови будь-яких знакових систем, а також загальні принципи їх виникнення і функціонування.
Теоретична семіотика грунтується перш за все на логіці і теоретичній лінгвістиці. Лінгвістична семіотика або семіотика йови формує ядро гуманітарної семіотики. Основним предметом її уваги є аналіз тексту як послідовності знакових одиниць.
Логічна семіотика має справу з аналізом природніх і штучних мов. у різних-аспектах їх функціонування (синтаксичному, семантичному та прагматичному). Дослідження в царині логічної семіотики часто відносять до металогіки. тобто до тієї частини логіки, яка за допомогою своїх засобів,вивчає властивості різних лопаних систем і ЛОІІКИ.В цілому.