СЛОВНИК-МІШМУМ

Знак — це певний матеріальний об’єкт, що слугує представником якогось іншого об’єкту і використовується для зберігання і передачі знань.

!конічні знаки — це знаки, значення яких повністю визначається тими предметами, представниками яких во­ни є.

Знаки-символи — це знаки, значення яких встанов­люється на підставі домовленості. Такі знаки набувають статусу умовного позначення і загального правила.

Знаки-індекси — це знаки, значення яких повністю визначається ситуацією їх використання.

Семіотика — наука, що вивчає знаки і знакові проце­си.

Дескриптивна семіотика — семіотика, шо вивчає кон­кретні знакові системи (семіотика кіно, архітектури, му­зики і т. ін.).

Теоретична семіотика — загальна теорія знакових сис­тем. Об’єктом її дослідження є найбільш загальні власти­вості і відношення, які притаманні будь-яким знаковим системам, незалежно від їх матеріального втілення. Тео­ретична семіотика грунтується головним чином на логіці і теоретичній лінгвістиці.

Лінгвістична семіотика — розліт теоретичної семіотики, який основну увагу приділяє аналізу тексту як послідовності знакових одиниць; цей вид семіотики фор­мує ядро гуманітарної семіотики.

Логічна семіотика — розділ теоретичної семіотики, в якому досліджують різні аспекти (синтаксичний, семан­тичний, прагматичний) функціонування природніх і формалізованих мов. Логічну семіотику нерідко порів­нюють із металогікою.

Металогіка — частина логіки, в якій за допомогою метатеоретичних засобів вивчають властивості різних логічних систем і логіки в цілому.

Знаковий процес — процес, в якому щось функціонує як знак. Знаковий процес характеризують з точки зору чотирьох його компонентів: знаковий засіб, значення, інтерпретатор, інтерпретанта.

Знаковий засіб — те, що є знаком в процесі семіозису.

Значення — те, на що вказує знак в процесі семіозису. Відрізняють предметне і смислове значення.

Інтерпретатор — той, хто сприймає (реагує на) знак.

Інтерпретанта — поведінка, реакція інтерпретатора.

Виміри семіозису — а) синтаксичний вимір — від­ношення між різними знаковими засобами; б) семантич­ний вимір — відношення між знаковим засобом і його значенням; в) прагматичний вимір — відношення між знаковим засобом та інтерпретатором.

Логічний синтаксис — розділ логічної семіотики, що досліджує відношення між знаками в структурі фор­малізованої мови. Для того, щоб сформулювати синтак­сис необхідно визначити алфавіт, правила творення і правила перетворення.

Алфавіт — сукупність знакових засобів, які викори­стовує формалізована мова.

Правила творення — правила, шо визначають пра­вильно побудовані висловлювання мови, тобто її формули.

Правила перетворення — правила, на підставі яких із одних правильно побудованих висловлювань мови отри­мують інші правильно побудовані висловлювання.

Логічна семантика — розділ логічної семіотики, шо досліджує відношення мовних знаків до їх значень. Для того, щоб сформулювати семантику необхідно визначити правила інтерпретації. Логічну семантику поділяють на два розділи: теорію референції' і теорію смислу.

Теорія референції — розділ логічної семантики, що досліджує відношення мовних знаків до предметного зна­чення.

Теорія смислу — розділ логічної семантики, шо досліджує відношення знаку до смислового значення.

Логічна прагматика — розділ логічної семіотики, що досліджує відношення мовних знаків до людини (як інтерпретатора цих знаків).

Правила інтерпретації — пов’язують мовні вирази із дійсністю (що описується даною мовою). Мета таких правил — визначити способи приписування значень ви­разам деякої мови.

Рівні знакового процесу — різні рівні абстракції' роз­гляду знакового процесу.

Об’єктна мова (предметна мова, мова-об’єкт) — мова, засобами якої описують деяку предметну (позамовну) дійсність.

Метамова — мова, засобами якої досліджують і опи­сують властивості об’єктної мови.

Парадокс — а) в широкому значенні — це таке міркування, яке здається правильним, але призводить до висновку, що суперечить життєвому досвіду і загально­визнаним істинам; б) у вузькому значенні — це два про­тилежні твердження, для істинності кожного з яких на­явні переконливі аргументи.

Семантично замкнена мова — мова, в якій окрім ви­словлювань про позамовну дійсність наявні імена цих висловлювань, а також висловлювання щодо істинності або хибності сформульованих в цій мові виразів.

Семантично незамкнена мова — мова, яка не містить семантичних термінів “істинно” та “хибно”, що відносяться до виразів цієї ж мови (але така мова може містити семантичні терміни, які відносяться до виразів іншої мови). Твердження щодо семантичних властивостей даної об’єктної мови формулюють не в межах цієї мови, а в метамові.