Новаторські ідеї логіки Ф. Бекона

Першим, хто фундаментально виступив проти схоласти­чної логіки і, зокрема, проти схоластизованої силогістики, був Френсіс Бекон (1561—1626 рр.). Він вважав, що логі­ка повинна давати нове знання, бути логікою відкриттів.

Логіка Ф. Бекона тісно переплетена з гносеологією, оскі­льки він ставить завдання показати, що логіка — це знаряддя саме пізнання, а не мистецтво ведення дис­путів, не основа процесу комунікації, не сума формаль­них правил, за якими здійснюється обмін думками між людьми.

Арістотель боровся проти софізмів (навмисних логічних помилок), а Бекон вів боротьбу з «привидами», або «ідола­ми» (труднощами, які виникають у процесі пізнання).

Найхарактернішими «ідолами» є «ідоли роду», «ідоли печери», «ідоли ринку», та «ідоли театру».

«Ідоли роду» — це спотворення, які виникають у ре­зультаті намагання людини наділити речі та явища природи власними якостями. Природа не може стражда­ти, радіти, бути доброю, злою, мати ціль тощо. Усе це притаманне людині. Але людина іноді намагається тлума­чити природу за аналогією із собою (наприклад, лагідний вітер, розумне розташування планет Сонячної системи). «Ідоли роду» є найбільш могутніми, оскільки вони вплете­ні в повсякденне буття кожної людини, незалежно від її освіти і виду занять.

«Ідоли печери» — це помилкові відображення дійсно­сті, які виникають внаслідок надмірної схильності лю­дей або до старих істин, або до нових відкриттів. У процесі пізнання, вважає Бекон, треба діяти врівноважено: не захоплюватися надмірно старими чи новими ідеями, а знаходити раціональне у попередніх теоріях і уважно ста­витися до нових наукових відкриттів.

Ефективність пізнавального процесу значно знижують «ідоли ринку».

Перешкодою на шляху до істини, крім названих труд­нощів, є «ідоли театру» — хибні твердження, які об­грунтовуються посиланнями на авторитети. Усю істо­рію пізнання, за Беконом, можна розглядати як театральну сцену, де перед глядачами розігруються різні сюжети (якими є різні концепції).

Як у театрі глядачеві нав’язують своєрідне бачення світу, своєрідне тлумачення подій з позицій певного есте­тичного ідеалу, так і в процесі пізнання завжди є схиль­ність пояснювати світ з позицій певного авторитету, який є фундатором конкретної концепції чи школи. Тому спра­вжній дослідник істини, радить Бекон, приступаючи до пізнання, повинен відкинути бездумне схиляння перед ав­торитетами.

Але звільнення від «привидів» — це лише частина роботи, яку повинен здійснити дослідник на шляху до пізнання істини. Йому потрібно ще озброїтися справж­нім методом пізнання, яким, на думку Бекона, має бути індукція. Суть беконівської індукції полягає не в тому, щоб знайти якнайбільше фактів, що приведуть до фор­мулювання загального положення, а в тому, щоб при ре­тельному аналізі фактів відкинути не суттєве і залишити найсуттєвіше для явища, яке вивчається. Іншими слова­ми, індукція, за Беконом, допомагає знайти причини речей.

У літературі з логіки можна зустріти твердження, що Бекон не збагнув суті арістотелівської силогістики, переоцінив індукцію, віддавши їй перевагу перед дедук­цією.

На нашу ж думку, до оцінки беконівської логіки слід підходити конкретно-історично, а крім того, треба розріз­няти Бекона-логіка і Бекона-методолога.

Учений мав рацію вважаючи, що схоластизована логіка Арістотеля не може бути «органоном пізнання» і її потріб­но звільнити від пут, в яких вона перебувала за панування такої ідеології, як релігія.

Стосовно перебільшення Беконом ролі індукції, то необ­хідно мати на увазі, що Бекон виступив тут як методолог. Він прагнув показати, що все наше знання має дослідну, емпіричну основу, а головним суддею (всіх) наших теоре­тичних конструкцій є експеримент.

7.