Модальні судження

Крім розглянутих простих суджень у традиційній логіці розглядають ще й такий вид простих суджень, як «мода­льні судження».

М о д а л ь н и м судженням називається таке про­сте судження, в якому відношення між предметом ду­мки і ознакою предмета думки обумовлюється своєрід­ним характером зв’язку.

Цей характер зв’язку фіксується спеціальними оцінка­ми, які називаються модальностями.

Модальність (від лат. modus — міра, спосіб) — це оці­нка висловлювання, яка проголошена з тієї чи іншої то­чки зору. Модальні оцінки виражаються за допомогою по­нять: «необхідно», «можливо», «імовірно», «доведено», «обов’язково» тощо.

У традиційній логіці модальні судження за природою модальності поділяють на :

а) судження за об’єктивною модальністю і

б) судження за логічною модальністю.

За об’єктивною модальністю судження поділяють на:

1) судження можливості;

2) судження дійсності;

3) судження необхідності.

Судженням м о ж л и в о с т і називається таке модальне судження, в якому відображена реально існу­юча, але не реалізована можливість.

Наприклад, «Можлива образа словом», «Можливий по­зитивний результат іспиту» тощо.

Судженням д і й с н о с т і називається вид модаль­ного судження, в якому дещо відображається як уже іс­нуюче в дійсності.

Наприклад, «Робота першого блоку ЧАЕС зупинена», «Конституція України прийнята» тощо.

Судженням н е о б х і д н о с т і називається мода­льне судження, яке відображає неминучість існування якогось предмета, явища або зв’язку між ними.

Наприклад: «Після зими необхідно приходить весна», «Необхідно, що всі закони затверджує Верховна Рада», «Необхідно, що всі свідки повинні говорити правду» тощо.

За логічною модальністю судження поділяють на:

1) проблематичні (імовірні) та

2) достовірні.

П р о б л е м а т и ч н и м називається такий вид модального судження, в якому яка-небудь ознака ствер­джується або заперечується відносно предмета думки лише передбачувано.

Наприклад: «Тут, імовірно, була симуляція крадіжки». Треба розрізняти проблематичні судження і судження мо­жливості.

Наприклад, візьмемо два судження:

1. «Можлива побудова мосту через річку» і

2. «Імовірно в цьому місці побудувати міст через Дніп­ро».

Перше судження є судженням можливості, оскільки у ньому виражене знання про те, що в дійсності можливо розв’язати таке завдання, як побудову мосту через річку. Друге судження проблематичне, оскільки у ньому зафік­соване знання про те, що дана дія може конкретно реалі­зуватися. Судження можливості висловлюється у ре­зультаті глибшого вивчення предмета. Виражене в ньому знання є завершеним.

А проблематичне судження виражає знання передба­чливе, незавершене. Передбачуване твердження про на­лежність певної ознаки у предмета означає, що цей предмет може й не мати цієї ознаки.

Наприклад: «Імовірно, підозрюваний знав потерпілого до вчинення злочину» тощо.

Д о с т о в і р н и м називається судження, в якому фіксується знання, що містить цілковиту визначеність про належність ознаки предмету.

Наприклад: «Достовірно, що діагоналі квадрата при перетині утворюють прямі кути».

У сучасній логіці існує цілий розділ, який вивчає типо­логію модальностей, їх природу і основні функції в пізна­вальній діяльності і практиці міркувань.

9.