Логічна структура тексту

Кожний текст як дещо цілісне структурують на такі частини:

1) інформація в тексті;

2) мова, якою передається інформація;

3) смисл інформації, що закодована в тексті, котрий треба зрозуміти.

Найпростіший текст може бути поданий одним твердженням, у логічній структурі якого завжди явно виступає суб’єкт твердження і предикат. Таку ж суб’єктно-предикатну структуру мають й більш склад­ні тексти. У них також чітко розрізняються текстовий суб’єкт і тексто­вий предикат.

Текстовий суб’єкт, або суб’єкт тексту чи тема, - це вислов­лювання, яке фіксує предмет міркування або викладу, про який йдеться у тексті.

Текстовий предикат, або предикат тексту чи рема, - це, як пра­вило, сукупність висловлювань за допомогою яких розкривається текстовий суб’єкт або розгортається чи розвивається тема.

У ролі текстового суб’єкта чи просто теми часто виступає заголовок тексту. А весь наступний за заголовком текст розглядається як текс­товий предикат або, іншими словами, рема тексту. Якщо текст містить підзаголовки, то вони, у свою чергу, можуть виконувати роль суб’єктів або його частин.

Важливими властивостями тексту є його зв’язаність і цілісність.

Зв’язаність - це семантична і синтаксична єдність тексту.

Цілісність - це семантична завершеність тексту, яка не потребує додаткових коментарів, та прагматична характеристика його сприйняття як окремої смислової одиниці.

Найдрібніша зі зв’язаних й цілісних частин тексту - абзац. В оптимальному варіанті він складається з 7+2 окремих висловлювань.

За зв’язаністю частин тексту, послідовністю чи паралельністю зв’язків між його компонентами, тексти можна розділити на тексти- констатації й тексти-аргументації. У текстах-констатаціях перева­жають кон’юнктивні, диз’юнктивні й еквівалентні висловлювання. Такі тексти містять описи дійсності, її оцінки, виражають віру чи переконання у чомусь, розповіді про те, що відбулось чи передбачення того, що відбудеться неодмінно.

Залежно від комунікативної мети тексти-констатацй поділяються на розповідні й описові. У тексті-розповіді йдеться про пов’язані між собою події. Тому послідовність викладу залежить від ходу і роз­витку подій, про які повідомляється у тексті. Найбільш самостійним у такому тексті є перше речення, наступні ж речення послідовно чіпляються одне за одне, пов’язуючись між собою ланцюжковим зв’язком, при якому зміст другого речення залежить від першого, зміст третього - від другого, четвертого від третього тощо. Схематично цей зв’язок можна записати так:

У тексті-розповіді висвітлюється тема, на яку вказує заголовок. Цій меті підпорядковані усі речення. Кожне наступне речення додає щось нове до змісту попереднього й тому розповідь розвивається логічно та послідовно. Велика роль у таких текстах належить дієсловам, оскільки події завжди пов’язані з рухом, динамікою, часовою по­слідовністю. Звідси тематична цілісність, зв’язаність, послідовність у розгортанні сюжету й завершеність тексту розповіді.

У тексті-описі перераховуються відмітні й суттєві ознаки, які дають змогу отримати чітке уявлення про певний об’єкт та відріз­нити його від усіх інших. Тому в ньому переважають прикметники, дієприкметники та іменники. їм здебільшого притаманний паралельний тип зв’язку, що спирається на смислові відношення зіставлення, переліку та протиставлення, при якому друге, третє, четверте та інші речення залежать від першого, яким починається текст-опис. Схема­тично цей тип зв’язку можна записати так:

За цією схемою перше речення є незалежним. Усі інші речення в текст-описі так чи іїіакше пов’язані з першим реченням. Між собою вони поєднані лише смисловими, семантичними відношеннями, що випливають із тематичної цілісності цього тексту.

У текстах-аргументаціях одні думки випливають з інших, деякі з них ставляться під сумнів, висуваються передбачення, припущення. У них переважають імплікативні висловлювання. Тексти-аргументації буду­ються за схемами дедуктивних та індуктивних міркувань або дедук­тивних та індуктивних доведень

Дедуктивне доведення найчастіше виражається у підведенні окремого випадку під загальне правило. Його схема:, де 1 -

правило, 2 — випадок, 3 -- результат.

Індуктивне доведення виражається у підтвердженні загального правила окремими випадками. Його схема:, де 1 - випадок,

2 - результат, 3 - правило.

3.