Визначення логіки тексту

Результати пізнавальної діяльності чи міжособистісного спілкування зазвичай фіксуються і виражаються у тексті. Звідси необхідність у такому напрямі прикладної логіки як логіка тексту.

Логіка тексту - це логічна теорія, яка аналізує структуру тексту, стратегії його розуміння і методи побудови.

Текст у логіці тексту має декілька значень. Текст (від. лат. textum - тканина, сплетіння, зв’язок, побудова) - це:

1) послідовний вираз деякого змісту;

2) об’єднаний за змістом мовний масив, основними властивостями якого є зв ’язаність і цілісність;

3) закінчене, внутрішньо організоване, осмислене висловлювання;

4) скінчена сукупність висловлювань, записаних природною чи штуч­ною мовою;

5) множина висловлювань, пов 'язаних смислом і значенням та побу­дованих за правилами синтаксису певної мови;

6) матеріальний вираз інформації у знаках певної мови;

7) знаково-мовна реалізація певної системи інформації;

8) закодоване у знаково-символічній формі знання, яке декодує інтер­претатор.

Тексти класифікуються за різними ознаками. За способом виразу тексти бувають усні або письмові.

Усний текст передбачає слухача, який у певному місці та у пев­ний час безпосередньо сприймає його зміст, засвоює та тлумачить його. Наприклад учасника зборів, наради, конференції, семінару тощо. Його особливостями є безпосереднє звертання промовця до аудиторії, яка його слухає, жива реакція слухачів на промову, регламентованість у часі, особливий стиль мовлення. Усне мовлення допускає пропуск лег­козрозумілих слів та фраз, відхилення від мовних норм.

Письмовий текст передбачає не слухача, а читача як суб’єкта ін­терпретації. Сам читач за певних обставин може трансформувати пись­мовий текст в усний, наприклад лектор у процесі читання лекції. Пись­мовий текст є максимально стандартизованим, більш багатшим, порів­няно з усним текстом, за своїм лексичним складом та більш складним, у порівнянні з ним, за своєю синтаксичною й семантичною організацією.

Залежно від способу кодування тексти поділяють на письмові (ал­фавітні, ієрогліфічні, піктографічні) та електронні (цифрові).

За функціональним призначенням тексти поділяють на навчальні, ділові, наукові, художні тощо.

Основна функція навчального тексту - зафіксувати та, у доступній для адресата формі засвоєння, викласти готові, раніше здобуті й від­носно завершені знання, які мають важливе значення. Виклад нав­чального тексту здійснюється у вигляді висловлювань.

Основна функція ділових текстів (адміністративна, фінансова, технічна, юридична та інша документація) - зафіксувати чи передати професійно-ділову інформацію. Мова таких текстів характеризується повинністю, наказовістю, інформативністю, офіційністю, строгістю викладу думок, ясністю й точністю викладу. Зміст ділового тексту складають спонукальні твердження або імперативи.

Основна функція наукового тексту - повідомлення про результати наукового пізнання та опис процесу отримання нового наукового знання. Виклад теоретичної, емпіричної чи методологічної аргументації у такому тексті набуває форми проблематичності, гіпотетичності, неза­вершеності, у ньому допускається творчий пошук, ризикований хід думок. Науковий текст може містити твердження, запитання, припу­щення, передбачення та інші компоненти.

Основна функція художнього тексту - вираз ціннісних орієнтацій та естетичних настановлень його автора. Художні тексти репрезентують чисто суб’єктивну думку, особисті почуття. Речення у таких текстах часто мають модальний характер, прикрашаються епітетами. Звідси їх розпливчатість, неточність, аморфність й метафоричність.

2.