Логічна модель інтерпретації тексту

Тексти утворюють смислові системи. Вони мають декілька конкретних ознак. Насамперед текстові системи співвідносні. Так, суттєвою ознакою осмисленості тексту є його співвідносність з деякими іншими текстами.

Смислова впорядкованість - цс певний, і досить високий рівень опису дійсності. Необхідною її умовою є опис дійсних об’єктів і зв’язків між ними як нерівноцінних з погляду практики. Деяка подія тоді стає головною, коли вона спроможна певного мірою вплинути на майбутнє. Звернення до динаміки смислових систем, їх розуміння в контексті розвитку суспільства є принципово важливою особливістю глибокого розуміння текстів.

Осмислюючи текст, важливо спочатку його добре засвоїти, а потім спробувати зрозуміти його смисл.

Засвоєння тексту - це запам’ятовування, пригадування і точне відтворення інформації, яка виражена в тексті.

Засвоєння тексту може здійснюватися:

1) з метою ознайомлення;

2) з метою прийняття рішення;

3) з метою розв'язання проблеми.

Засвоєння тексту відбувається на таких рівнях:

1) лінгвістичному (освоєння лексики, особливостей мови, якою ви­кладено текст);

2) історичному (стиль мовлення, який визначається ментальністю епохи, часом створення тексту);

3) евристичному (наявність нової інформації);

4) логічному (логічна правильність міркування, переконливість за­пропонованої аргументації, істинність чи хибність тексту як дечого цілісного).

Розуміння тексту - це такий рівень засвоєння інформації в тексті суб’єктом х, коли він осягає смисл прочитаного і виражає його в певному понятті чи концепті.

Розуміння тексту як мета його смислової інтерпретації спря­моване на:

1) засвоєння смислу тексту;

2) проникнення в логіку побудови тексту (логіку міркувань автора тексту);

3) визначення концептів тексту (ідей і понять, які явно чи неявно містяться у тексті, в їх системному зв’язку);

4) глибоке занурення в сутність тексту;

5) надавання логічного значення істинності висловлюванням як структурним одиницям тексту (знання умов істинності висловлювань, що складають текст).

До методів визначення смислів тексту з метою їх розуміння належить:

1) методи структурування текстів на підставі категорій ціле і частина;

2) методи, спрямовані на визначення кількості смислів певних тер­мінів у тексті;

3) методи визначення значення істинності висловлювання;

4) методи актуалізації тексту в контексті його практичного застосу­вання.

Розрізняють чотири рівні розуміння тексту:

1) поверховий рівень розуміння (розуміння на рівні явища, фено­менальному рівні);

2) більш глибокий рівень розуміння (інтерпретація чи тлума­чення.

Тлумачення - це інтелектуальна операція, іцо охоплює процес розуміння та отримання його результату, відповідне його подання та обґрунтування);

3) рівень осягнення змісту (виявлення завдань, які перед собою ставив автор тексту, до чого він прямував, якими мотивами керувався, створюючи цей текст);

4) усвідомлення тексту (його можна виразити схемою: «Задум автора — текст автора — осягнення читачем задуму автора — усвідомлення зв ’язку змісту тексту із тенденціями суспільного розвитку»).

Стратегіями розуміння тексту є графічні систематизатори.

Графічні систематизатори - це способи використання просто­рових побудов з метою впорядкування інформації. До них належать; ієрархія, мережа, матриця і блок-схема.

Ієрархія - це графічний систематизатор, який репрезентований деревоподібною структурою. Він найбільш зручний тоді, коли інфор­мація впорядкована за правилами класифікації.

Мережа - це графічний систематизатор, який репрезентований понятійними схемами, що демонструють різні види відношень між поняттями. Його найкраще застосовувати за наявності кількох різно­видів зв’язків між об’єктами чи явищами.

Матриця - це графічний систематизатор, який репрезентований прямокутною таблицею. Він є оптимальний у тому випадку, коли порівнюється декілька об’єктів за кількома показниками.

Блок-схема - це графічний систематизатор, що демонструє, які дії повинні бути здійснені, якщо виконуються чи не виконуються якісь попередні умови.

Критерії розуміння тексту наявні у логічній моделі його інтер­претації. Вона будується на підставі таких термінів як суб’єкт інтер­претації, контекст, текст, смисл тексту, конфлікт інтерпретацій.

Суб’єкт інтерпретації або інтерпретатор - це особа х - індивід, слухач, читач, як носій мови та мислення в їх єдності, що існує в певному соціокультурному просторі, в умовах якого пізнає та осягає смисл конкретного тексту.

Контекст — це ситуація розумово-мовленнєвого акту, коли суб’єкт х з’ясовує для себе чи для інших смисл і предметне значення термінів, висловлювань та текстів.

Текст — це результат мовної комунікації, його структурно-мовна складова і водночас її реалізація.

Смисл тексту - це зміст мовних виразів, думка, що виражена певного мовою, інформація, яка закодована певними мовними знаками.

Конфлікт інтерпретацій - це протистояння взаємовиключаючих тлумачень одного і того ж самого тексту.

До них додаються модальності, які характеризують логіко-семан- тичні критерії оцінки об’єктивного існування тексту та інтерпретатор­ської діяльності суб’єктів.

Ними є терміни;

1) адекватно (суб’єкт х адекватно інтерпретує текст А, який він прочитав, наближаючи свою інтерпретацію до автентичності із самим текстом);

2) неадекватно (суб’єкт х неадекватно інтерпретує текст А, який він прочитав, не наближаючи власну інтерпретацію до автентичності із самим текстом);

3) об’єктивно (суб’єкт х осмислив текст А так, що він відповідає самому тексту);

4) необ’єктивно (суб’єкт х осмислив текст А так, що він не відповідає самому тексту);

5) зрозуміло (суб’єкт х точно відтворює смисл тексту А);

6) незрозуміло (суб’єкт X неточно відтворює смисл тексту А).

3.