Ім’я, смисл, значення
Семантичний аналіз природної мови дав змогу здійснити типологію мовних виразів відповідно до того, носіями яких видів мисленнєвих структур їх властивостей і відношень вони є. Але вирази природної мови можна розглядати як знаки, що є носіями імен.
З огляду на це, всі осмислені (значущі) мовні вирази у сучасній логіці розглядаються як імена. У процесі пізнавальної і практичної діяльності предметом людської думки стають реально існуючі або умовні речі. Без позначення цих предметів людина не може обійтися.Іншими словами, між предметами (реальними чи уявними) та способом їх вживання у процесі обміну думками має місце відношення іменування. Відношення іменування передбачає два об’єкти: позначуване та позначаюче.
Позначаюче є продуктом розумової діяльності людини і має суб’єктивний характер.
Позначуване ж може бути залежним від суб’єкта пізнання (коли йдеться про уявні предмети) і незалежним (коли йдеться про об’єктивно існуючі предмети). Позначаючим можуть бути слова, речення, комбінації речень.
Отже, мовні вирази, які мають властивість бути позначаючими, називають і м е н а м и. До імен належать окремі слова («Шевченко», «Дніпро», «річка») і словосполучення («автор поеми “Сон”», «річка, на берегах якої розташована столиця України»). Кожне з імен позначає або індивідуальний предмет, або сукупність предметів.
Те, на що вказує ім’я, називають д е н о т а т о м (десігнатом, номінатом) або значенням імені.
Один і той же денотат може мати різні імена. Так, імена «Т.Шевченко» і «автор поеми «Сон» » вказують на одну і ту саму особу. Ця обставина зумовлює необхідність пояснити, що дає змогу пов’язувати (співвідносити) в кожному конкретному випадку певне ім’я з відповідним предметом (денотатом). Виявляється, що в процесі іменування бере участь деякий посередник, без якого неможливо ні користуватися іменами, ні знаходити і відрізняти одні предмети від інших.
Посередником є інформація, знання про позначуваний предмет. Цю інформацію називають с м и - с л о м (концептом) імені[XII].Смисл (концепт) і значення (денотат) складають зміст імені. Носіями імені можуть бути не тільки слова і словосполучення, а й деякі речення.
Смислом (концептом) речення-імені є інформація, яку містить у собі речення (щось про щось стверджується або заперечується), а значенням — абстрактний предмет, логічна валентність («істинно» або «хибно»).
Значення мають лише дійсні імена («Франція», «винахідник радіо», «Київ»). Уявні ж імена лише символічно щось позначають, оскільки в дійсності позначуваних ними предметів не існує (такими є імена «Пегас», «абсолютно тверде тіло», тощо).
Смисл же мають усі імена. Виявлення смислу імені дуже важливе, бо саме смисл — та ланка, яка пов’язує ім’я з предметом. Логіку ж у теорії імен цікавить саме пояснення того, яким чином здійснюється зв’язок імен з предметами позамовної дійсності.
Розглянемо необхідність аналізу теорії імен для логіки.
Логіка робить об’єктом аналізу ім’я з метою розв’язання, насамперед, таких питань:
1) як співвідносяться ім’я і поняття, а саме: смисл імені і зміст поняття;
2) як залежить логічне значення висловлювання від значень імен, що до нього входять;
3) які саме логічні засоби можуть забезпечити інваріантність висловлювань при їх взаємодії у процесі умовиводу.
2.