Комунікативний аспект соціальної дії

Соціальна дія неможлива без соціальної комунікації.

Соціальна комунікація (від лат. Communicato - зв’язок, повідом­лення) - це акт або процес обміну інформацією за допомогою вер­бальних і невсрбальних засобів між соціальними суб’єктами, які здійснюють практичну та теоретико-пізнавальну діяльність.

Структура соціальної комунікації складається з таких компонентів:

1) суб’єкт комунікації. Це носій мислення і мови, який дещо повідомляє про те, що він знає. Його називають комунікантом. Комунікантами можуть бути окремі індивіди, соціальні групи чи спільноти',

2) об’єкт комунікації. Це те, що повідомляють комуніканти; та інформація, якою вони володіють й яку передають іншим; предмет їхнього обговорення;

3) спосіб комунікації (передача інформації). Цим способом може бути вербальна (словесна, мовна) форма та невербальна форма (жести, поза, рухи тіла, міміка тощо).

При аналізі соціальної комунікації необхідно враховувати контекст, який визначає її специфіку, розуміння повідомлення комунікантами, нюансами передачі інформації. Цей контекст може бути буденним, науковим, філософським, журналістським тощо.

До уваги потрібно брати також і семантичний, синтаксичний та прагматичний рівні повідомлення.

Семантичний рівень повідомлення - це визначення смислу пові­домлення, з’ясування того, який зміст міститься в ньому, яку інфор­мацію передає комунікант х комуніканту у або комунікантом.

Синтаксичний рівень повідомлення - це оцінка правильності побудови повідомлення, визначення того, чи правильно (за правилами синтаксису) або неправильно побудовані речення, які несуть в собі певну інформацію.

Прагматичний рівень повідомлення - це з’ясування того, як ко­муніканти використовують мову як знакову систему з метою передачі інформації.

Логічний аналіз повідомлення включає:

1) перевірку повідомлення на наявність у ньому логічної супе­речності;

2) визначення рівня обґрунтованості певного повідомлення, з’я­сування того чи є достатня підстава для такого повідомлення;

3) з’ясування того, наскільки логічно правильною є відповідь на по­ставлене запитання;

4) визначення істинності або хибності повідомлення.

Класифікація соціальних комунікацій здійснюється за такими підставами:

1) залежно від кількості комунікантів, які беруть участь у процесі обміну інформацією, розрізняють монолог (автокомунікацію), діалог (бікомунікацію), тріалог (трикомунікацію) та полілог (багатокому- нікацію);

2) залежно від мови, якою послуговуються комуніканти для повідомлення, передачі інформації, розрізняють неформалізовану комунікацію (коли засобом повідомлення є природна мова) та форма­лізовану комунікацію (коли засобом повідомлення є певна формалізо­вана мова);

3) залежно від того, у якій формі здійснюється акт комунікації, розрізняють усну комунікацію, яка здійснюється у формі вербальної передачі інформації (розмова, обговорення, співбесіда, публічний ви­ступ) й невербально!' (жести, міміка) та письмову комунікацію (лист, книжка, газета, журнал);

4) залежно від того, який контакт (прямий чи непрямий) встанов­люється між комунікантами, розрізняють пряму комунікацію (коли кому­ніканти знаходяться у безпосередньому контакті один з одним) та непря­му комунікацію (коли комуні канти знаходяться в опосередкованому пев­ними письмовими, електронними засобами в контакті одне з одним).

Суб’єкти комунікації обмінюються інформацією з певною метою.

Мета комунікації - це те, заради чого спілкуються комуніканти, який смисл комунікації. Метою комунікації може бути: повідомлення про нові факти; здобуття і нагромадження нової інформації; поглиб­лення ерудиції, розширення світогляду; передача знання; передача ду­мок; розв 'язання проблеми; прийняття рішення; досягнення взаєморозу­міння; пошук істини.

3.