Характеристика предмета думки, відображуваного в понятті
Із наведеного визначення очевидно, що при аналізі поняття «логіка» бере за мету розглянути не конкретні, змістовні ознаки, що мисляться у понятті, а дослідити особливості поняття як своєрідної форми мислення.
Тому для логіки має сенс те, що в понятті предмети узагальнюються у класи за загальними і специфічними ознаками. Сукупність загальних і специфічних ознак є і необхідною і достатньою підставою формування поняття. Необхідною підставою тому, що без неї не відбудеться мислене об’єднання предметів у відповідні однорідні класи. А достатньою тому, що тільки при наявності її відбувається виділення цих класів, тобто тих, які відрізняються від інших.Тут слушно буде зауважити, що хоча у понятті виділяється клас предметів, але об’єктом думки є не сам клас, а предмети класу, які представлені тут в узагальненому вигляді.
Відомо, що предметом в логіці є індивід або об’єкт даної думки.
В традиційній логіці, з суб’єктно-предикатною структурою судження, предмет репрезентується логічним підметом
S. (Наприклад,« Планети — космічні об’єкти», «Трикутники — геометричні фігури»).
У сучасній логіці предметом є елемент класу, носій власного імені (його ще називають індивідом).
Відмінність позицій традиційної та сучасної логіки щодо предмета думки полягає навіть у тому, що предмет думки в традиційній і сучасній логіці представлений різними семантичними категоріями. У традиційній логіці це пре- дикатор, а сучасній — терм. Терм, по суті, є мовною формою виразу предмета думки. В логіці терми позначають спеціальними символами:
1. а, в, с,... — предметні (індивідні) постійні або константи;
2. x, y, z... — предметні (індивідні) змінні;
3. t1, t2, t3... — знаки класів (множин) предметів.
У природній мові терми фіксуються власними іменами або описовими іменами (описовими термами)[XIV] [XV] [XVI] [XVII] [XVIII], цифрами, іменами класів (множин), властивостей, відношень, які при написанні беруться в лапки. Оскільки терм є ім’ям, то він має значення і смисл. Значенням терму або його денотатом є позначува- ний ним предмет. А смислом терму, як власного імені, є інформація про позначуваний предмет. Смисл, інформація про предмет фіксується у факті виділення предмета через його називання. Терм — це ідеальне утворення, тобто він є абстракцією. Використання імені предмета завжди передбачає ототожнення різних станів предмета, стадій та етапів його розвитку. Наприклад, ми говоримо про «Визвольну війну 1648— 1654 рр.» Або про «Київ» так, ніби-то ця подія і це місто залишалися весь час без змін (або, як кажуть «тотожними самі собі»). Коли ж насправді «Визвольна війна 1648-1654 рр.» мала свої періоди («Битва під Жовтими Водами», «Битва під Берестечком», «Переяславська Рада» тощо), а «Київ» був «Києвом епохи Ярослава Мудрого», «Києвом часів Хмельничини», «сучасним Києвом». Визначаючи терм як абстракцію, насамперед мають на увазі, що при утворенні терму відбувається ототожнююче абстрагування. Ми тут відволікаємося від відмінностей, тут відмінності ігноруються, відкидаються, тому тут немає узагальнення. І саме це відволікання від відмінностей, що притаманні предмету, позначеному термом, і робить терм абстракцією, незважаючи на те, що терму не притаманна узагальнююча природа (як одна із суттєвих рис абстрактного мислення). А якщо терм не володіє узагальнюючою природою, то він не виражає поняття. Звідси — основна функція терму — називання, іменування предмета. На відміну від терму поняття як абстракція не називає, не іменує предмети, а узагальнює їх. У понятті окремі предмети мисляться як класи. Тобто у понятті предмети, індивіди відображаються як невизначені представники деякого класу предметів («держава» — як якийсь невизна- чений елемент множини (класу) держав; «автомобіль» — не як легковий, вантажний, спортивний тощо, а як «автомобіль взагалі», як представник усіх різновидів автомобілів). Припустимо, що є деяка множина предметів, або об’єктів думки (у нашому випадку об’єктів такої думки, як поняття), які ми позначимо постійними термами (а, в, с... а — Земля в — Марс с — Юпітер n — Меркурій. Кожний з цих індивідів (а, в, с... n) має різноманітні ознаки (наприклад, «Мати еліптичну орбіту», «Рухатися навколо Сонця», «Мати природний супутник» тощо). Візьмемо деяку спільну ознаку для цих предметів «бути планетою». Ця ознака, як основа для узагальнення перерахованих предметів, є результатом відволікання, абстрагування від усіх індивідуальних, специфічних особливостей кожного з предметів в межах множини планет. Отже, при утворенні поняття «планета» на основі ознаки «бути планетою» відбувається: а) абстрагування від усіх інших властивостей і б) ототожнення всіх індивідів (а, в, с,...n) за загальною ознакою. Відволікаючись, абстрагуючись від індивідуальних відмінностей, особливостей предметів при утворенні поняття ми не відкидаємо ці відмінності взагалі. Ми не враховуємо, які ці відмінності, а визнаємо факт їхньої наявності. Іншими словами, при утворенні поняття відбувається ото- тожнюючо-розрізняюче абстрагування (тоді, коли при утворенні терма — ототожнююче абстрагування). Значить, застосовуючи ототожнюючо-розрізняюче абстрагування, ми отримуємо у якості об’єкта думки не окремий предмет, а їх клас, множину. Так, у випадку поняття «Визвольна війна 1648—1654 рр.» — це подія в якийсь невизначений час його розвитку. У випадку поняття «Київ» — сукупність епох, стадій Києва, тобто Київ в якийсь невизначе- ний час його існування. Отже, поняття є специфічний логічний спосіб відображення предметів як невизначених представників якихось класів. 3.